Стережись імунітету!

Чи реально ув’язнити українського депутата? Факт один — думки різні

В умовах реформування органів кримінальної юстиції, формування та розроблення нормативно-правових актів, зокрема тих, що регламентують діяльність новоствореного Національного антикорупційного бюро, надзвичайно актуальним стає питання можливості проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які мають імунітет. Зокрема, чи доцільно пов’язувати проведення НСРД щодо народного депутата з наданням згоди Верховною Радою на його притягнення до кримінальної відповідальності?

Недоторканність за кордоном

Із ч.3 ст.482 Кримінального процесуального кодексу випливає, що здійснення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно народного депутата можливе лише в разі, коли парламентом дано згоду на його притягнення до кримінальної відповідальності. Втім, уважається, що положення КПК, закону «Про статус народного депутата України» не зовсім відповідають загальним засадам кримінального провадження, міжнародному досвіду регламентації депутатського імунітету та вимогам практики.

Так, народні обранці багатьох держав світу мають привілеї стосовно недоторканності або захисту від судового переслідування. Важливим елементом їх статусу є депутатський імунітет та індемнітет.

Імунітет поширюється на сферу кримінального й адміністративного законодавства й полягає в недопущенні судового або іншого юридичного переслідування депутата без згоди палати парламенту або спеціального органу, створюваного палатою. Під індемнітетом розуміється «невідповідальність» депутата після закінчення строку його повноважень. Це закріплена в законі гарантія того, що депутат після того, як виконав свій обов’язок і займається іншими справами, не може бути притягнутий до відповідальності за свої виступи й голосування в парламенті. Це своєрідна гарантія вільного волевиявлення депутата.

Критично осмислюючи відповідне вітчизняне законодавство, відзначимо, що в Україні закріплено найбільш широкий депутатський імунітет, який охоплює як депутатську недоторканність, так і індемнітет без жодних винятків. Натомість у багатьох країнах (за винятком Монголії, Угорщини) в разі затримання депутата на місці скоєння злочину він  позбавляється імунітету автоматично, без згоди парламенту.

Наприклад, у Фінляндії заарештувати парламентаря й розпочати проти нього кримінальне переслідування без санкції парламенту можливо у випадку, якщо його діяння класифікується як злочин, за котрий передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менш ніж 6 місяців, у Швеції — не менш як 2 роки, у Македонії, Словенії, Хорватії — 5 років. У цих випадках парламенти до винесення судом вироку вправі лише вимагати звільнення депутата, посилаючись на наявність у нього імунітету. Вважається, що це не зовсім правильно.

За законодавством України, навіть у випадках, коли нардепа застали під час скоєння тяжкого чи особливо тяжкого злочину, його затримання, арешт, проведення негласних слідчих (розшукових) дій, обшук та огляд можливі виключно за умови надання парламентом згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності.

Імунітет не щит від відповідальності

Очевидно, якщо в діях нардепа є ознаки складу злочину, виходячи з принципу рівності громадян перед законом і судом, його необхідно притягувати до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Недоторканність не повинна використовуватись на шкоду законності й справедливості як засіб уберегти винного від справедливого покарання, оскільки являє собою виключно особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності та забезпечує захист від незаконного та необгрунтованого обвинувачення у скоєнні злочину.

Також проблемним є питання безпосереднього розгляду клопотань правоохоронних органів щодо надання згоди на притягнення парламентаря до відповідальності чи проведення відносно нього процесуальних дій. У нашій державі це питання розглядається усім складом парламенту, що є неефективним. Оскільки вже не матиме жодного сенсу, наприклад, проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Право давати дозвіл на притягнення нардепа до відповідальності в різних країнах мають різні органи. Досить рідко це питання розглядає вся палата парламенту. В більшості випадків це спеціальні депутатські комісії, наділені такими повноваженнями, що уможливлює збереження таємниці досудового розслідування.

З огляду на викладене в Україні доцільно також передбачити можливість надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата та проведення процесуальних дій відносно нього  спеціально визначеним комітетом ВР, наприклад регламентним комітетом. При цьому можна законодавчо закріпити, що таке питання має бути розглянуте впродовж 48 годин з моменту затримання народного депутата, якого застали на місці скоєння злочину. Адже чинний порядок надання згоди недієвий.

Іншим варіантом вирішення цього питання є передбачення в законі підстав, за наявності яких не потрібна згода ВР на притягнення народного обранця до кримінальної відповідальності. Наприклад, у випадку, коли його застали на місці скоєння тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Ці положення узгоджуються з нормами КПК та є своєрідним попередженням можливості сховатися від слідства та суду.

«Справа» нардепа М.: «за» і «проти»

Необхідність подолання складнощів під час проведення НСРД щодо народних обранців не викликає заперечень з огляду на недавній розгляд парламентом питання про надання згоди на притягнення одного з нардепів до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, серед яких і злочин, передбачений ч.4 ст.368 Кримінального кодексу.

Гострі дискусії в суспільстві та науковій спільноті викликало продемонстроване відео, на якому зафіксовано факт прийняття пропозиції та одержання неправомірної вигоди народним обранцем. Окремі юристи вважають, що це відео не відповідає вимогам допустимості, оскільки фактичні дані здобуто з порушенням визначеної КПК процедури, тобто без отримання згоди ВР на притягнення нардепа до кримінальної відповідальності. Отже, такі дані не можуть бути використані як допустимий доказ винуватості особи.

Втім, такі твердження є недостатньо обгрунтованими. По-перше, «експерти» не знайомі з матеріалами провадження, а по-друге, не зовсім правильно розуміють КПК.

Так, ч.3 ст.482 КПК, ч.2 ст.27 закону «Про статус народного депутата України» дійсно свідчать про те, що проведення НСРД та інших заходів стосовно народного депутата можливе виключно за умови надання Верховною Радою відповідної згоди. Водночас можна змоделювати таку ситуацію.

Наприклад, на момент проведення НСРД правоохоронним органам не було достовірно відомо про те, що особа, яка вимагає неправомірну вигоду (хабар), є народним депутатом. У цьому випадку НСРД є цілком законними та виправданими. Так, була отримана інформація про те, що невстановлена особа на ім’я І., яка представилася державним службовцем, вимагає неправомірну вигоду за сприяння у занятті певними видами господарської діяльності. За таких умов прокурор управі прийняти рішення про проведення НСРД — контролю за скоєнням злочину та зобов’язаний ужити заходів, спрямованих на виявлення та документування правопорушення.

Тоді на підставі рішення слідчого судді може проводитися НСРД — спостереження за особою, річчю або місцем, аудіо-, відеоконтроль тощо. Адже на правоохоронні органи покладено обов’язок виявляти, припиняти, запобігати та викривати кримінальні правопорушення.

Суддя може санкціонувати негласну слідчу (розшукову) дію, наприклад, щодо співучасника злочину. Продемонстроване відео може бути результатом як контролю за скоєнням злочину, так і спостереження за місцем чи відеоконтролю особи. Оскільки НСРД проводились не щодо народного депутата, адже на момент їх учинення правоохоронцям не було відомо про особливий статус особи, то, відповідно, попередня згода Верховної Ради на притягнення її до кримінальної відповідальності не потрібна.

Після отримання в подальшому згоди парламенту докази будуть уважатися законними та допустимими. Ця процедура жодним чином не порушує засад кримінального провадження, а докази, отримані в результаті проведення таких НСРД, не повинні визнаватися недопустимими з огляду на ст.89 КПК.

Водночас твердження окремих юристів про недопустимість результатів НСРД в аналізованій ситуації можливе лише за умови оперування вичерпною інформацією про всі обставини кримінального провадження.

У полі зору НАБ

Найближчим часом, після призначення «антикорупційного» прокурора, почне функціонувати новостворений державний орган — Національне антикорупційне бюро, на яке покладається обов’язок щодо попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, учинених Президентом, повноваження якого припинено, народним депутатом, Прем’єр-міністром та іншими високопосадовцями.

Виключно НАБ здійснюватиме досудове розслідування корупційних злочинів, скоєних народними депутатами, виявлення та документування яких неможливе без застосування комплексу слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій. Тому надання права на їх проведення щодо народного депутата виключно після отримання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності нівелює мету як створення цього органу, так і проведення негласних заходів.

На практиці встановити в діях народного депутата наявність складу злочину, довести винуватість та притягнути до відповідальності практично неможливо, адже повноваження слідчих та прокурорів щодо нардепів дуже обмежені. З огляду на це цілком доцільними є пропозиції проводити необхідні слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії з метою збирання доказів, за наявності яких у подальшому вирішувати питання про отримання згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності.

З огляду на викладене необхідно внести зміни до ч.3 ст.482 КПК, ч.2 ст.27 закону «Про статус народного депутата України», виклавши їх у такій редакції:

«Обшук, затримання народного депутата чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, житлового чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телеграфної та іншої кореспонденції, за винятком випадків затримання під час скоєння народним депутатом злочину, допускаються лише в разі, якщо Верховною Радою дано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо».

У разі прийняття таких змін НАБ та інші правоохоронні органи матимуть змогу застосовувати весь арсенал передбачених законом заходів для виявлення та документування злочинів, скоєних народними обранцями. Адже виключно принцип невідворотності покарання є запорукою законослухняності та попередження злочинів.