Від тяжкості до реальності

Штраф виявиться дієвою санкцією лише в тому випадку, коли сума буде відчутною, проте порушник зможе її погасити

Штраф може сприяти досягненню цілей кримінального судочинства лише тоді, коли покарання буде для засудженого важким, але реальним для виконання. Тому невиправданими є такі розміри штрафів, які можуть бути сплачені лише найзаможнішими громадянами країни.

Актуальність питання

У Мурованокуриловецькому районному суді Вінницької області узагальнили практику застосування такого виду кримінального покарання, як штраф, за минулий рік. Під час узагальнення використовувалась обліково-статистична звітність за 2014 рік, обліково-статистичні картки на кримінальні провадження, кримінальні провадження, Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси.

Загальні засади встановлення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються кримінальним законодавством, зокрема ст.53 КК. Штраф є мірою покарання, що полягає в стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей. Відповідно до положень ч.1 ст.53 КК штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених в «Особливій частині» кодексу.

Штраф як міра покарання встановлюється законом за скоєння менш небезпечних злочинів проти власності та особистості, господарських і деяких інших видів злочинів, скоєних, як правило, з корисливих мотивів чи при завданні майнових збитків. Він найчастіше згадується у статтях «Особливої частини» КК, що зумовлює часте його застосування. Крім цього, переважання такого виду покарання пояснюється й ухваленням закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15.11.2011 №4025-VI.

Отже, штраф є видом покарання, який передбачає обмеження майнових прав засудженого. Питання, пов’язані з правильним призначенням та виконанням такого виду покарання, як штраф, є актуальними в судовій практиці.

Покарання з обмеженням

Торік суд застосував штраф як основний вид покарання до 12 осіб. Їх кількість від чисельності тих, щодо кого було постановлено обвинувальний вирок, становить 27,2%. Як додатковий вид покарання штраф не накладався.

Для порівняння у 2013 році суд застосував штраф як основний вид покарання до 8 осіб. Їх кількість від чисельності тих, щодо кого постановлено обвинувальні вироки, дорівнювала 13,8%. У 2012-му таке покарання накладено на 15 осіб, їх чисельність становила 14,4%.

Найчастіше штраф застосовувався за злочини проти життя та здоров’я особи (щодо 7 осіб), проти власності (щодо 3), злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (стосовно 1), проти правосуддя (щодо 1).

Загальні засади встановлення покарання визначаються забезпеченням його індивідуалізації, гуманності й справедливості. Вони є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які передбачають порядок і межі призначення покарання.

Відповідно до ст.50 КК метою кримінального покарання є виправлення засуджених та запобігання скоєнню ними нових злочинів. Штраф може сприяти досягненню цієї мети лише тоді, коли кримінальне покарання у вигляді штрафу буде для засудженого важким, але реальним для виконання (тобто штраф має бути таким, щоб засуджений міг його сплатити). Тому невиправданими є такі розміри штрафів, які можуть бути сплачені лише найзаможнішими громадянами країни.

Отже, межі покарання у вигляді штрафу мають бути чітко окресленими.

Розмір має значення

Заслуговують на увагу положення КК Польщі, згідно з якими штраф не призначається, коли доведено, що доходи винного, його майновий стан або можливості заробітку не дозволять сплатити штраф, і його неможливо буде стягнути в примусовому порядку.

Пленум Верховного Суду в п.2 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 роз’яснює, що суди, встановлюючи покарання у вигляді штрафу або виправних робіт і визначаючи його розмір та строки виконання, мають враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо.

Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості скоєного злочину з урахуванням майнового стану особи. Він обчислюється, виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК не визначено його зміст. Для оцінки майнового стану особи судом враховуються:

• розмір заробітної плати, пенсії або стипендії винного;

• грошові доходи від його підприємницької та іншої законної діяльності;

• доходи у вигляді відсотків за банківськими вкладами;

• доходи від цінних паперів;

• доходи від земельної ділянки; нерухомого та іншого майна.

Також береться до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.

Мінімальний розмір штрафу, призначеного за скоєний злочин, у тому числі із застосуванням ст.69 КК, не може бути нижчим від 30 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, обираючи покарання обвинуваченій Особі 1, суд урахував ступінь суспільної небезпеки скоєного нею злочину, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості. Також було узято до уваги особу винної, котра за місцем свого проживання характеризується виключно позитивно, як така, що спиртними напоями не зловживає, з односельцями підтримує дружні взаємини та стосовно якої не надходило скарг на адресу сільської ради. Було враховано й те, що вона раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, щиро розкаялася у вчиненому. Ні досудовим слідством, ні судом не встановлено обставин, які б обтяжували покарання для обвинуваченої. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість призначення найлегшого покарання, передбаченого санкцією інкримінованої частини статті КК, у вигляді штрафу, розмір якого становить 510 грн.

М’який підхід

Якщо санкція статті (частини статті) не передбачає основного покарання у вигляді штрафу, він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст.69 КК. У цьому разі штраф призначається в розмірах, визначених ч.2 ст.53 КК, — від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, за кримінальним провадженням, відкритим щодо Особи 2, засудженої за ч.2 ст.389, ч.1 ст.69 КК, призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 30 н.м.д.г., тобто 510 грн. Обираючи покарання, суд урахував ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, особу винної, котра за місцем проживання характеризується як така, що порушує громадський порядок, а також обставини, що пом’якшують покарання, зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, і той факт, що на утриманні засудженої є двоє малолітніх дітей 2011 та 2013 років народження.

Суд дійшов висновку, що відповідно до положень ч.3 ст.60 та ч.3 ст.61 КК до Особи 2 не можуть бути застосовані такі види покарань, як арешт або обмеження волі, передбачені санкцією частини ст.389 КК, тому із застосуванням ч.1 ст.69 КК обрано більш м’яке покарання, не визначене санкцією інкримінованої частини статті, — у вигляді мінімального штрафу.

Апеляційний суд Вінницької області вирок районного суду змінив, звільнивши Особу 2 від покарання згідно з п.8 постанови Пленуму ВС «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7, оскільки суд не вправі обрати більш м’яке покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд відповідно до ст.7 КПК мав закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засуджену від покарання.

Санкція за угодою

Протягом періоду, що аналізується, одну особу апеляційний суд звільнив від призначеного покарання у вигляді штрафу (як основної міри).

Так, за кримінальним провадженням Особу 3 засуджено за ч.2 ст.125 КК до штрафу в сумі 850 грн. Апеляційний суд Вінницької області вирок районного суду залишив без змін. Задоволено заяву Особи 3 і звільнено її від покарання за вироком суду на підставі п.«в» ч.1 ст.1 закону «Про амністію» від 8.04.2014.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.468 КПК у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Наприклад, у кримінальному провадженні, порушеному стосовно Особи 4 за ч.1 ст.172 КК, укладено угоду про примирення сторін на підставі стст.468, 469, 471 КПК. Згідно з угодою потерпілі та обвинувачений дійшли згоди щодо кваліфікації дій останнього за ч.1 ст.172 КК, стосовно виду покарання та його розміру (штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також зазначили наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК, наслідки невиконання угоди, встановлені ст.476 КПК.

Мінімум за крадіжку

Судді, призначаючи покарання у вигляді штрафу, в резолютивній частині вироку вказують його розмір у кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а потім у грошовій сумі, здійснивши перерахунок у гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми 1-го н.м.д.г.

За 3 кримінальними провадженнями, порушеними за ч.1 ст.185 КК за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки), обрано мінімальне покарання у вигляді штрафу.

Так Особу 5 визнано винним за ч.1 ст.185 КК та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 грн.

Особі 6, обвинуваченому за ч.1 ст.185 КК, обрано міру покарання у вигляді штрафу в розмірі 60 н.м.д.г., що становить 1020 грн.

Штраф може застосовуватися як основне або додаткове покарання.

Як додаткова міра покарання штраф призначається тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудного визнано винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст.77 КК). Додаткове покарання у вигляді штрафу виконується самостійно (чч.3, 4 ст.72).

Протягом 2014 року суд не застосовував штраф як додаткове покарання у випадку звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (стст.75, 77), а також не накладав штраф як основне покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (стст.82, 83 КК) та при звільненні від покарання на підставі закону про амністію або акта помилування (ст.85 КК).

Виконання та заміна

Підставою сплати штрафу є вирок суду, що набрав законної сили. Такий вирок звертається до виконання судом, який його постановив, не пізніше 3-х діб з дня набрання ним чинності. Суд пропонує засудженому добровільно сплатити штраф у місячний строк та повідомити про це шляхом надання підтверджувального документа і попереджає про заміну його покарання на громадські або виправні роботи в разі несплати штрафу.

Відповідно до ст.26 Кримінально-виконавчого кодексу засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили та повідомити про це суд. У разі неможливості сплати повного розміру штрафу суд може замінити непогашену частину покаранням у вигляді громадських, виправних робіт або позбавлення волі.

Передбачена ч.4 ст.53 КК заміна несплаченої суми штрафу виправними або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість погашення пов’язана з об’єктивними причинами: відсутністю заробітної плати, грошових заощаджень, інших доходів.

Відповідно до ч.5 ст.53 КК в разі неможливості сплати штрафу в розмірі, не більшому за 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд може замінити непогашену частину покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: 1 год. громадських робіт за 1 установлений законодавством н.м.д.г. або виправними роботами із розрахунку: 1 місяць виправних робіт за 20 н.м.д.г., але на строк не більш ніж 2 роки.

Наприклад, згідно з вироком суду Особу 7 та Особу 8 визнано винними у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 30 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 510 грн. Цього ж дня засудженим було роз’яснено про необхідність сплати штрафу протягом місяця після набрання вироком чинності та про наслідки його погашення в належний строк. Також Особу 7 та Особу 8 попереджено, що в разі несплати штрафу суд може замінити їм покарання на громадські або виправні роботи.

В ході виконання вироку виникли труднощі, пов’язані із неспроможністю засуджених сплатити штраф у зв’язку з відсутністю необхідних коштів, постійного місця роботи та інших джерел прибутку. Відповідно до постанови суду покарання у вигляді штрафу замінено на покарання у вигляді 30 год. громадських робіт.

Закон передбачає, що суд може призначити штраф із розстрочкою з урахуванням майнового стану особи (ч.4 ст.53 КК). Випадків призначення штрафу із розстрочкою не було.

Загальна сума штрафу, застосована судом як міра покарання щодо 12 осіб, становить 8840 грн., з якої в добровільному порядку сплачено 5710 грн.

Висновки та пропозиції

Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок, що таке майнове покарання, як штраф, є досить ефективним засобом впливу на осіб, які скоїли певні злочини, насамперед у сфері господарської діяльності. Але забезпечення належної його ефективності можливе лише за умови розумного застосування обмежень майнових прав осіб, коли, з одного боку, ці обмеження є відчутними для засудженого і здатні вплинути на його поведінку і поведінку інших осіб, з другого — не ставлять винну особу в ситуацію, коли з об’єктивних причин вона не може виконати призначене покарання.