"Проблема зловживання процесуальними правами насправді полягає не стільки в посиленні відповідальності, скільки в критеріях оцінки тих або інших дій учасників процесу".
Таку думку у зв’язку із питанням протидії зловживанням у суді процесуальними правами, що недавно обговорювалося під час тематичного круглого столу, ініційованого Асоціацією правників України та Незалежною асоціацією банків України, висловив адвокат АО «Спенсер і Кауфманн» Сергій Пушко.
«Під зловживанням ми розуміємо використання права з іншою метою, ніж таке право надається учаснику процесу. Але це теорія. У процесуальному законодавстві, на жаль, немає ані ознак, ані критеріїв для того, щоб учасники процесу мали змогу оцінювати власну поведінку як таку, що направлена на зловживання правом. А це фактично порушення принципу правової визначеності, який є одним з ключових елементів верховенства права», - пояснив він свою позицію.
Він зауважив, що у кодексах існують лише поодинокі норми, в яких йдеться про зловживання правом та встановлюються певні запобіжники. «Наприклад, у ст.153 ЦПК передбачено внесення застави з метою запобігання зловживання права на забезпечення позову. Суддя ж повинен діяти на підставі та в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а тому в переважній більшості випадків, коли на думку одного з учасників процесу має місце зловживання правом іншою стороною, з позиції закону підстави для визнання дій такими, що направлені на зловживання правом, відсутні», - розповів він.
То ж аби пришвидшити правосуддя, судді фактично змушені балансувати на межі професійності та упередженості. Докладніше про проблему –у статті Катерини Бєляєвої «Мати право – тонка справа» свіжого випуску газети «Закон і Бізнес».
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!