За гідну зарплату!

Працівники апарату вирішили змусити Уряд виконати вимоги закону

У червні сплинув строк, відведений законом для того, аби Кабінет Міністрів переглянув власну постанову щодо умов оплати праці співробітників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів і узгодив її з новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів». Але Кабмін не квапиться цього робити. Тож працівники апарату вирішили через суд змусити Уряд виконати свій обов’язок.

Із позовом наперевіс

Як стало відомо «ЗіБ», на початку липня 4 працівники апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулися з позовом до Кабміну та Державної судової адміністрації щодо невиконання вимог закону «Про забезпечення права на справедливий суд» у частині нових норм щодо рівня зарплати. Уряд звинувачують у протиправній бездіяльності, оскільки дотепер не переглянута постанова КМ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9.03.2006 №268. А ДСАУ — у невжитті заходів для перерахунку та виплати винагороди відповідно до положень ст.147 закону «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 28.03.2015.

Нагадаємо: ще з жовтня 2014 року оклад працівника апарату, посада якого належить до 6-ї категорії, мав становити 30% окладу судді місцевого суду, тобто 3 мінімальні зарплати (3654 грн.). А оклади за посадами, що віднесені до кожної наступної категорії, мали збільшуватися на коефіцієнт 1,3. Але жодного покращення в матеріальному забезпеченні працівників апарату не відбулося ні з жовтня 2014-го, ні з квітня 2015 року.

Наше видання неодноразово привертало увагу до цієї теми (див. №19—20). Адже, безперечно, невиконання Урядом вимог закону не може мати жодних виправдань. А можливості ДСАУ обмежені як обсягами видатків на поточний рік, так і нормативними актами Кабміну. Тож і нараховується зарплата працівникам апарату, «виходячи із фінансових можливостей», а не вимог закону.

«Потерпілі» від урядової бездіяльності з Дніпропетровщини вирішили, що починати треба, як кажуть, із голови. Тобто — з верхівки виконавчої влади. У своєму позові вони відзначили, що відповідно до п.13 «Прикінцевих і перехідних положень» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабмін мав у тримісячний строк, тобто до 30 червня, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим законом. Натомість нічого зроблено не було, ба навіть висловлювалися пропозиції про скасування такого підвищення зарплат працівникам апарату.

Євросуд нам допоможе

З-поміж загальних аргументів на користь свого права отримувати визначену законом заробітну плату позивачі звернули увагу і на практику Європейського суду з прав людини. Так, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що «держава може вводити, зупиняти чи закінчувати виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними» (п.23 рішення). Тож, зазначають позивачі, Євросуд не взяв до уваги позицію українського Уряду про колізію двох нормативних актів, а також нестачу бюджетних асигнувань, оскільки «органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань» (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00).

Також у позові наголошується, що, ЄСПЛ у справі «Yvonne van Duyn v. Home Office» вказав на принцип юридичної визначеності, який передбачає, що «зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». Такий висновок пов’язаний з іншим принципом — відповідальності держави, який полягає в тому, що «держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань (недофінансування) для уникнення відповідальності». Адже, ухваливши той чи інший акт, держава дала підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно виконання закону.

Проводячи аналогію із власною ситуацією, позивачі заздалегідь відкидають можливі посилання Уряду на брак бюджетних коштів. Адже з огляду на практику ЄСПЛ відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів як причини невиконання зобов’язань не можуть бути підставою для невиконання вимог закону. Таким чином, бездіяльність Кабміну в частині неприведення постанови №268 у відповідність із законом порушує права позивачів на отримання належної заробітної плати, а отже, порушує право власності на неї. Тому позивачі закликають суд застосувати правовий акт вищої юридичної сили, зокрема Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику ЄСПЛ як джерело права.

Прецедент з резонансом

На відміну від інших позовів працівників апарату із цього приводу, ця справа матиме більш вагомі наслідки. Адже йдеться не тільки про захист прав позивачів, а й про зобов’язання Уряду встановити посадові оклади всіх працівників апарату на рівні, визначеному законом. Щоправда, цей позов містить вимогу перерахувати зарплату, починаючи з моменту набуття чинності новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів» — з 28 березня цього року. Хоча така норма діяла з жовтня 2014-го.

До речі, як повідомив редакції один із дописувачів, Харківський окружний адміністративний суд (після певних процесуальних суперечок, про які йшлося в №19—20 «ЗіБ») все-таки ухвалив рішення на користь позивача —
працівника апарату. У постанові від 16.06.2015 (справа № 820/4646/15) ХОАС відзначив, що «оскільки 26.10.2014 набрав чинності закон «Про прокуратуру» в частині внесення змін до ст.144 закону «Про судоустрій і статус суддів», то саме із цього часу у позивача виникло право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом». Взявши до уваги положення закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік», суд констатував, що з 1 січня цього року це право потрапило в залежність від наявності фінансових ресурсів. Однак було відновлене з набуттям чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд», оскільки в цьому акті відсутні будь-які обмеження щодо його застосування з урахуванням закону про держбюджет-2015.

ХОАС так само послався на рішення ЄСПЛ у справі «Будченко проти України», в якому зазначено, що «відсутність механізму реалізації законодавчого положення є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до конвенції» (п.39 рішення). Тож суд дійшов висновку, що «відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено Особі 1 заробітну плату за період з 26.10.2014 до 31.12.2014 включно відповідно до ст.144 закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26.10.2014) та за період з 29.03.2015 року до дня винесення рішення».

Можна припустити, що апеляційна інстанція погодиться із таким висновком, якщо рішення ХОАС буде оскаржене. Наразі важко сказати, якою буде позиція вищих інстанцій, особливо Верховного Суду (див. стор.10). Адже чим ближче інстанція до столиці, тим більш вагомими можуть ставати не стільки правові аргументи, скільки інші обставини та інтереси.

Пряма мова

КИРИЛО ЧАПЛИГІН, помічник судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду:

— У суду достатньо підстав для задоволення позову, а в Уряду й судової адміністрації було достатньо часу для того, щоб з жовтня 2014 року виправити ситуацію з матеріальним забезпеченням працівників апарату. Практика Європейського суду з прав людини лише зміцнює нашу позицію.

Рішення щодо нашого позову стане лакмусовим папірцем у судовій системі й визначить, чи продовжують безпідставно прийматися рішення на користь влади. З позовом про пряме застосування норми закону «Про судоустрій і статус суддів» ми не зверталися, оскільки вивчили практику адміністративних судів по всій Україні і, чесно кажучи, до останнього сподівалися на те, що заяви секретарів і помічників суддів про підвищення зарплати не залишаться без уваги.

Від себе додам, що в працівників апарату зникає мотивація і бажання працювати за такі гроші. Тому багато хто, пропрацювавши рік-два, йде в приватний сектор, де вимоги нижчі, а зарплати вищі.