Казати правду і… не тільки

Як адвокату спростувати результати опитування, проведеного із застосуванням детектора брехні

Висновок експерта-поліграфолога визнається національними судами як доказ. Однак, якщо результат опитування суперечитиме лінії, обраній захистом, адвокат має змогу переконати в необ’єктивності отриманих даних, пославшись на загальновідомі закони фізіології людини.

Правдивість у тренді

Наприкінці минулого місяця Асоціацією правників України було заплановане засідання комітету з кримінального та кримінально-процесуального права, присвячене застосуванню детектора брехні в діяльності адвоката. На жаль, засідання збіглося в часі з адвокатським з’їздом і захід не відбувся. Однак тема видається настільки цікавою, що «ЗіБ» вирішив самостійно розібратись у тому, чи може бути результат подібного дослідження визнаний доказом у судовому засіданні.

Найчастіше для виявлення кримінально значущої інформації електрон­ні пристрої застосовують у США, Канаді, Японії, Ізраїлі, Південній Кореї, Швейцарії. Не пасе задніх і наш північний сусід. У російській Федерації комплексна судова психолого-психофізіологічна експертиза (офіційна назва тестування на детекторі брехні) вперше відбулась у 2001 році.

Справа стосувалась убивства неповнолітньої. У ході дослідження підозрюваному показали фотокартки ­обігрівача та ліжка, на якому був скоєний злочин. Зареєстрована реакція на побачене дозволила суду дійти виснов­ку про присутність чоловіка на місці злочину, яку він заперечував.

Під час іншого провадження, відкритого у 2005 році за фактом умисного вбивства, коефіцієнт значущості реакцій піддослідного дозволив установити, що він не брав участі в завданні тілесних ушкоджень, однак бачив злочин.

У 2012 році було проведено понад 20 експертиз, а судді почали визнавати їх результати доказами.

Українські судді також у тренді. Причому даними, отриманими в ході проведення судової психолого-фізіологічної експертизи (українська назва), послуговуються не тільки у вищих інстанціях, а й у невеликих районних судах. Так, у 2009 році Томаківський районний суд Дніпропетровської області прийняв як доказ висновок, зроблений за результатами опитування на поліграфі обвинуваченого, який сам виявив бажання пройти дослідження, аби підтвердити своє добровільне зізнання в скоєнні низки злочинів.

Двома роками пізніше судді Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області визнали доказом висновок, зроблений експертом у справі, що стосувалася крадіжки в особливо великих розмірах.

Нюансом застосування подібного доказу є те, що він не є самостійним, а отже, не може розглядатись інакше, ніж у сукупності з іншими доказами.

Як виглядає висновок?

Фахівці з питання застосування поліграфу радять ділити отриману інформацію на 4 частини: вступну, дослідницьку, синтезуючу та висновки. У вступній частині вони вважають за доцільне, крім іншого, описувати подію злочину. В дослідницькій — перелічуються запитання та описується хід тестування. У синтезуючій — установлюються причинно-наслідкові зв’язки між реакціями та висновками, які можуть із них випливати. Характерною особливістю подібного документа є наявність численних таблиць і графіків, де коливання коефіцієнту реакції особи на той чи інший подразник демонструється наочно.

Провідні спеціалісти вважають, що опитування із застосуванням поліграфу може дати відповіді на запитання: чи вчиняла особа будь-які умисні дії, пов’язані з подією злочину; чи вчинялись стосовно особи дії, пов’язані з подією злочину; чи була особа присутня при події злочину; чи приховує особа будь-яку значущу інформацію; чи має місце самообмова.

Залежно від методик, які застосовують фахівці, опитування може базуватись на контрольних запитаннях, котрі мають викликати у підозрюваного хвилювання більше, ніж питання, пов’язані з кримінальним провадженням або на запитаннях, відповіді на які можуть бути відомі тільки тій особі, що якось причетна до події злочину. Обмеження полягають у тому, що для проектування подібного тесту необхідно мати інформацію щодо обізнаності особи.

Коефіцієнт яскравості вираження реакцій на низку подразників (запитань) разом із семантичною базою дослідження (слова, які вживає підозрюваний) відображається в протоколі опитування. Там же зазначається: «Якщо в людини наявна значуща реакція, то вона про цю дію, ситуацію знає, згодна з нею, брала безпосередню участь (братиме) або її турбує щось».

При цьому деякі експерти дозволяють собі вживати в протоколі слово «винен» стосовно опитуваного, що є неприпустимим.

Що фіксує поліграф

Незважаючи на гучну назву «Детектор брехні», поліграф не виявляє брехню, а лише фіксує психофізіологічну реакцію на подразники. Останніми можуть бути не тільки запитання, а й предмети, ситуація, звук, запах тощо. Вони відтворюють так звану домінанту. Простіше кажучи, при потраплянні в стресову ситуацію в особи відбуватимуться відповідні психофізіологічні реакції —підвищиться тиск, прискориться серцебиття, з’явиться тремор у кінцівках, червонітиме шкірний покрив тощо.

Якщо змоделювати ситуацію, в яку потрапила особа, або її частину (поставити запитання, показати фото, дати прослухати аудіозапис), утворена домінанта частково поновиться. Повнота ж її відновлення залежатиме від того, наскільки високим був рівень стресу в момент її формування.

Саме цей принцип лежить в основі роботи поліграфа. Цікавинка ж полягає в тому, що домінанти в свідомості людини утворюються щомиті. Яку з них відновить подразник, невідомо не тільки поліграфологу, а й самому опитуваному. Наприклад, якщо останній палко закоханий у певну особу, запитання, чи бачив він її на місці злочину, може відтворити не домінанту бажання приховати інформацію, а домінанту закоханості з усіма наслідками — прискореним серцебиттям, надмірним потовиділенням, підвищеним тиском. Тут поза волею експерта подразником стане саме ім’я цієї особи.

Крім того, провідні фахівці визнають: якщо поліграф обманути не можна, оскільки він об’єктивно фіксує реакції, то поліграфолога реально поводити за ніс, тим більше якщо його фаховий рівень залишає бажати кращого.

Отже, якщо адвокат, захищаючи клієнта, буде задоволений результатами дослідження, він може, посилаючись на світовий досвід та професіоналізм експерта, переконати володаря мантії не тільки в допустимості, а й вагомості такого доказу. Якщо ж результат не задовольнить захисника (наприклад, у разі ініціювання проведення експертизи обвинуваченням), він може клопотати щодо проведення повторної процедури або роз’яснити присутнім у засіданні ази відновлення домінанти, що допоможе спростувати висновок, наданий суду. Ступінь правдивості інформації в будь-якому випадку залишиться відомою лише особі, яка нею володіє.

Пряма мова

ОЛЕГ РИБАЛЬЧЕНКО, директор ТОВ «Кадрова безпека», заступник голови Колегії поліграфологів України:

— Якість психофізіологічної перевірки передусім залежить від фахового рівня спеціаліста, який її проводить. Поліграф обманути неможливо. Він у будь-якому разі фіксуватиме реакції, наявність яких не залежить від волі людини.

Справа в тому, що обман є феноменом для людського організму. Жоден орган, жодна ділянка мозку не відповідає за обман. Тому він, як і будь-яке чужорідне тіло, відторгається імунною системою, свідомістю. Це призводить до посилення роботи одних систем і гальмування інших. Наприклад, прискорення серцебиття, тремор, потовиділення тощо. Пристрій об’єктивно зафіксує зміни.

Інша справа — чи зможе їх правильно розтлумачити поліграфолог. Для цього існують найрізноманітніші методики, напрями, школи. Деякі з них є більш вдалими, деякі — ні. Безперечно, лідерами в цій царині є представники США. Там «лай-детектор» має дуже широке застосування, в тому числі й в судочинстві.

В Україні кожне третє приватне замовлення стосується кримінального провадження. На жаль, я практично не буваю присутнім у залі засідань і не знаю, як сприймають судді висновки щодо результатів психолого-фізіологічної експертизи (хоча мені доводилося читати лекції з приводу застосування поліграфу суддями вищих судів). Утім, ми можемо бачити рішення, в яких судді посилаються на подібні висновки. Водночас нам не відомі випадки, коли такі висновки не приймаються володарями мантій. Негативні приклади не оприлюднюються, ми не маємо змоги їх враховувати, і це заважає розвитку галузі.