Американська компанія намагається стягнути з Києва понад $270 мільйонів за повернення грошей Лазаренка
На відміну від віртуальних дивідендів, які повинна була принести співпраця Генпрокуратури з компанією UTICo, що взялася повернути гроші Павла Лазаренка та Юлії Тимошенко, Україна вже отримала від UTICo матеріальні збитки. Досить назвати лише два факти. Минулого року Мін’юст заплатив $495 тис. компанії «Dewey&LeBoeuf» за захист від колишнього «помічника» в суді штату Массачусетс. А нинішнього, що не виключено, доведеться починати все спочатку, оскільки компанія «Dewey&LeBoeuf» збанкрутіла. При всій видимій абсурдності позову, справа досить серйозна: UTICо вимагає від Мін’юсту й держави Україна $272,5 млн.
У кота-мишки з Фемідою
За канонами драматургії, рушниця, що висить на стіні в першому акті, обов’язково повинна вистрілити в останньому. І навряд чи варто дивуватися, що найнята на вельми сумнівних правових підставах компанія, штат якої за сьогоднішніми мірками виглядає дуже вже скромним для вирішення масштабних завдань, не виконавши жодного, порушила багатомільйонний позов з вимогами заплатити за свої послуги.
А за канонами юриспруденції, UTICo давно погрузла в конфлікті інтересів. З одного боку, вона як незалежний гравець порушує всі мислимі й немислимі цивільні позови (у тому числі й зустрічні), щоб «відбити» понад $18 млн, які у 2005 році на користь корпорації присудив Окружний суд штату Массачусетс. Досить погортати справи (вже закриті й такі, що перебувають у провадженні), щоб переконатися: ні адвокати компанії, ні її керівник Джордж (Юрій) Ламберт ніде й півнатяком не обмовилися, що покликані захищати в цих судах інтереси України. І, мабуть, якщо їм удасться домогтися шуканої суми, Дж.Ламберт навряд чи пригадає, що його частка — всього 12%.
З другого — в массачусетському позові компанія заявляє, що ось уже 12 років обстоює інтереси Києва, за законно обіцяні їй 12% від поверненого в Україну. UTICo працює виключно через бажання якомога старанніше виконати умови договору з Генпрокуратурою, інтереси якої вона представляє, при цьому не згадує про рішення українських судів, що називають документи, сама поява на світ яких заслуговувала б окремої юридичної оцінки, коли б не строки давності.
Та й з погляду формальної арифметики, виставлені претензії до держави Україна, Генпрокуратури й одного з підрозділів Мін’юсту, покликаного представляти інтереси держави в міжнародних та іноземних судах, виглядають просто астрономічними. З урахуванням того що в Україну повернулося тільки $9 млн, які наприкінці минулого сторіччя перерахувала прокуратура кантону Женева (Швейцарія), неважко продовжити: якби компанія UTICo мала до цієї акції хоч якийсь стосунок, то могла б розраховувати на мільйон з лишком «зелених». Але, оскільки вона, як свідчать матеріали справи №1:10-сv-12015 в окружному суді штату Массачусетс, уважає, що Україна винна їй $272546600, рахунок повернених за допомогою компанії коштів перевищив $2,5 млрд, а це далеко не так. Точніше, зовсім не так.
Досить поглянути на розміщений на інтернет-порталі посольства США від 15.09.2006 прес-реліз, в якому мова йде про порушений в Окружному суді округу Колумбія від імені уряду США цивільний позов про конфіскацію авуарів і майна, пов’язаного з ім’ям П.Лазаренка. Не виключаючи того, що по завершенні судового розгляду певні кошти можуть повернутися в Україну, документ спростовує поширену українськими ЗМІ інформацію про нібито вже повернені суми. Якщо додати, що справа «США проти авуарів Лазаренка» (№1:04-cv-00798) усе ще перебуває на стадії досудового розгляду, не буде великим перебільшенням відзначити: зі Сполучених Штатів ще жоден долар з позначкою «від Лазаренка» не надходив. Отже, якщо припустити, що Україна в особі своїх підрозділів і перебуває в якихось відносинах з UTICo, то виставляти претензії належало б зовсім не Дж.Ламберту, а до нього. А відносини (існуй вони) слід було б негайно розірвати, зважаючи на катастрофічно низьку кваліфікацію «захисників інтересів України».
Для такого висновку досить звернутися до матеріалів справи про конфіскацію з Окружного суду округу Колумбія. «UTICo перебуває в упевненості, що може нічого не робити — лише зареєструвати в суді одного штату рішення суду іншого, щоб підтвердити свій інтерес до певних авуарів. Це не дії, а ілюзія дії учасника процесу», — оцінюють кваліфікацію Дж.Ламберта юристи уряду США, при цьому відзначаючи випадки його несумлінності й «вільної інтерпретації прецедентного права» при підготовці аргументів для суду. Цього, на думку адвокатів позивача, цілком достатньо, щоб відмовити UTICo в подальшій участі в процесі, а отже, залишити позовні вимоги її керівника без задоволення. Зрозумілою мовою це означає: всі наведені аргументи не доводять, що UTICo може претендувати хоч на якусь частину авуарів, так само як і те, що вона представляє в суді інтереси України. Картина «юридичної цінності» захисника інтересів України буде далеко не повною, якщо не пригадати, що ні за одним з інших цивільних позовів (наприклад, тих, розгляд яких закінчився в суді Північного округу Каліфорнії) UTICo не отримала жодного рішення на свою користь.
Генплан Генпрокуратури
Історія, як відомо, умовного способу дієслова не знає. Тому навряд чи є сенс фантазувати про те, що багатьох непередбачених витрат можна було б уникнути, якби всі в нашій країні діяли строго в межах своїх повноважень. Або хоч би ті, хто хоче «як краще», вчилися не на своїх, а на чужих помилках. Досвід же свідчить, чим нерідко закінчуються контракти, що укладаються між державою та приватними компаніями. Свіжі ще спогади, як в Європі накладали арешти на російські авуари, а винищувачам російських ВПС довелося покинути авіашоу в Ле-Бурже по-англійськи, щоб уникнути арешту. Причина банальна — швейцарська компанія «Нога» вважала, що уряд РФ не доплатив їй на початку 90-х років минулого століття. Майже півроку провели під арештом два наших «Руслани» (один — у Канаді, другий — у Бельгії), тільки тому, що Марку Річу — одному з колишніх інвесторів Лисичанського нафтопереробного заводу — здалося, що він недоотримав за надані послуги.
Хотілося б вірити, що витрачені на юридичний супровід слухань у суді штату Массачусетс $495 тис. залишаться єдиною платою за небажання вчитися на помилках інших, а рішення буде на користь нашої держави.
Цілком допустимо, що ГПУ діяла виключно з добрих спонук, коли в далекому 1998 році виконувач обов’язків Генпрокурора Богдан Ференц письмово пообіцяв компанії UTICo як винагороду 12% від поверненого в Україну. Правда, відзначивши: «Генеральна прокуратура України підтверджує свою згоду звернутись у відповідні інстанції в Уряді з тим, щоб відповідним чином забезпечити дозвіл на предмет вищезазначеної винагороди, з урахуванням того, що ця винагорода підлягає оплаті не з наявних в Україні коштів, а з авуарів, що підлягають репатріації в Україну з-за її меж».
Про версії, чому важка й почесна місія порушувати позови щодо повернення авуарів була покладена на маловідому компанію з Массачусетсу, можна писати цілий роман. Зважаючи на обмежену газетну площу, відзначимо лише, що на момент появи такого доручення в UTICo навіть не було ліцензії на ведення юридичної практики. Зате була власна судова хроніка. У квітні 1994 року фірма Дж.Ламберта була відповідачем у справі про несплату комісійних за постачання експортної партії одягу. А в 1997 році очолювана ним же UTICo дивним чином перевтілилась із захисників компанії Ю.Тимошенко (Дж.Ламберт найнявся врегулювати фінансовий конфлікт між «ЄЕСУ» й китайськими боржниками) в позивачів. А все з банальної причини — Дж.Ламберту не сподобалося, що керівництво «ЄЕСУ» вирішило раптово припинити відносини й навіть подало на UTICo в суд рідного для нього штату Массачусетс.
Бажаючи не змарнувати шанс розбагатіти, Дж.Ламберт запропонував свої послуги ГПУ, що на той момент уже збирала матеріали кримінальної справи №70085, в якій фігурувала Ю.Тимошенко. Зрозуміло, що на цьому етапі інтереси Генпрокуратури й массачусетської компанії UTICo збіглись. Але це тільки одна з версій.
Утім, так звана американська мрія виявляла ще й не такі кульбіти, як перетворення оптового торговця одягом у представника інтересів держави Україна в судових інстанціях США. І коли б не порушений паном Дж.Ламбертом у 2011 році позов проти Генпрокуратури, Мін’юсту й держави на суму, що перевищує чверть мільярда доларів, історія про те, які зигзаги успіху звели разом керівників ГПУ й колишнього громадянина СРСР Юрія Печонкіна (він же Дж.Ламберт), не заслуговувала б уваги. Адже навіть перевищення службових повноважень попередникам Віктора Пшонки пред’явити не вдасться — минули всі строки давності.
Шарлатанські хроніки
Жорна американської юстиції обертаються досить поволі, але водночас у чіткій відповідності з процедурою. На стадії досудового розслідування особливо важливо укластися в терміни обміну документами між представниками позивача й відповідача. Інакше суд може винести рішення на користь акуратнішого в дотриманні термінів. UTICo має такий досвід, до речі, в тому ж суді штату Массачусетс. Під час «відстоювання інтересів України» (чому в лапках — стане зрозуміло нижче), пріснопам’ятна компанія «ЄЕСУ», що колись належала Ю.Тимошенко, не відповіла в строк на чергове клопотання UTICo. У результаті 7 липня 2005 року остання отримала право вимагати від «ЄЕСУ» $18,3 млн.І не припиняє цього робити дотепер, множачи позови в різних судах (від Каліфорнії до столичного округу Колумбія), намагаючись захищати зовсім не інтереси України, а власні. І на це компанії неодноразово вказувалося, зокрема в матеріалах справи №С-99-3073 «UTICo проти Петра Кириченка, Павла Лазаренка, банку «Єврофед» та ін.», яка вже давно припадає пилом в архівах каліфорнійського суду. Головуюча на процесі в цій справі Максин Чесна в ухвалі від 7.09.2007 відзначила: «Факт надання юридичної довіреності компанії UTICo зовсім не означає наявності доручення забезпечити майнові вимоги держави Україна, достатні для того, щоб дозволити представляти інтереси України від свого імені». І ще одна цитата: «Рішення суду штату Массачусетс на дає підстав UTICo висувати вимоги від імені України».
До речі, про UTICo як про представника інтересів України в американський судах немало мовилось і в наших обителях Феміди. Але не Генпрокуратура оспорювала виданий її керівництвом нікчемний документ, а ті, проти яких вона спрямовувала свою потугу. І, напевно, не варто дивуватися, що П.Лазаренко й П.Кириченко отримали підтвердження найвищої судової інстанції України — Верховного Суду — про те, що повноваження UTICo — фікція.
По-перше, оскільки, як зазначено в рішенні від 14.06.2006, Верховний Суд підтверджує рішення Печерського райсуду м.Києва від 3.09.2003, що визнав недійсною згадувану довіреність, підписану високопоставленими особами Генпрокуратури. А по-друге, ВС указав, що ГПУ відповідно до чинного законодавства не вповноважена видавати довіреність на розпорядження майном від імені держави.
Сумнівно, що Ю.Печонкін не здогадувався, що і в Україні, і в США в році тільки 365 днів, які, судячи з дат, указаних у довіреності від Генпрокуратури, давно закінчилися. І навіть якщо американський суд проігнорує рішення українського, ніхто не зможе довести, що UTICo — повноважний представник України. Більш того, Мін’юст у своєму листі від 21.09.2010 вкотре нагадує: «…на додаток до листа від 23 липня 2010 року №39-41.934, з урахуванням відсутності правових підстав для видання нового указу Президента України, який би ратифікував і підтверджував державні повноваження Генеральної прокуратури відступити в 1999 році на договірній основі компанії UTICo право вимоги на нерухомість громадян П.Лазаренка й П.Кириченка, повторно пропонуємо компанії UTICo знайти компромісні альтернативні шляхи співпраці».
Не буде перебільшенням припустити, що саме цей лист і став переломним для вирішення UTICo пуститися в чергову авантюру, щоб через суд рідного штату (сподіваючись на рішення «за умовчанням», як у випадку з «ЄЕСУ») отримати право апелювати до різних судів, вибиваючи реальні гроші за фантомні послуги.
На користь цієї версії говорить те, що на початку на матеріали суду на вимогу позивача був накладений гриф «таємно». І найняті Мін’юстом адвокати не мали можливості отримати первинні матеріали, як про це свідчать документи справи від 5.04.2012 №1:10-cv-12015. Проте суддя Дуглас Вудлок розпорядився зняти гриф негайно, що й дає надію, що позов Дж.Ламберта буде відхилений, зважаючи на імунітет, яким, за американським законодавством, володіє держава Україна та її політичні організації.
Та скільки для цього знадобиться часу і грошей — не знає поки що ніхто.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!