На барикадах конституційності

Аналіз люстраційного закону загрожує перетворитися на очищення самого КС

На цьому тижні єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав слухання справи, яка стане доленосною не тільки для десятків тисяч державних службовців, а й для самих суддів. При цьому і серед фахівців, і у владних коридорах насамперед дискутується питання готовності Конституційного Суду заперечити доктрину «політичної доцільності» в праві, яка в останній рік стала домінуючою у вітчизняній законотворчості.

Перепочинок перед бурею

Після минулорічної спроби парламенту звільнити 12 суддів КС за відновлення дії Основного Закону 1996 року єдиний орган конституційної юрисдикції майже на рік випав з публічного життя. Дещо загладивши «провину» перед новою владою, розірвавши відносини з російськими колегами та заперечивши проведення кримського референдуму, Суд, який поповнився чотирма новачками за парламентською квотою, взяв тайм-аут у розгляді владних спорів, обмежуючись аналізом звернень громадян. Як наслідок, про нього дуже рідко згадували як політики, так і засоби масової інформації. Та й самі судді намагалися не давати зайвих приводів для того, аби потрапити під критичні стріли.

З одного боку, третина чекала, чи погодиться з’їзд суддів з рекомендаціями ВР щодо їх дострокового звільнення. З другого — у Вищому адміністративному суді розглядалися справи про незаконність звільнення тих, хто був призначений за парламентською квотою. Ситуація прояснилася лише ближче до кінця минулого року: позачерговий ХІІ з’їзд суддів навіть не розглянув парламентських настанов, глава держави також залишив при мантіях усіх представників свого попередника, а Олександру Пасенюку вдалося відстояти свою посаду в судовому порядку.

Втім, було зрозуміло, що рано чи пізно суддям КС доведеться визначатися, на якому боці правових барикад вони залишаються. І таким моментом істини став розгляд подань щодо конституційності люстраційного закону. Останній піддали сумніву не тільки опозиційні нардепи, а й судді, яким належало вирішувати спори стосовно незаконності звільнення чиновників та своїх колег з підстав очищення влади.

Перчинки в цю справу додавали діаметрально протилежні оцінки правомірності такого процесу з боку вітчизняних фахівців та іноземних експертів, а особливо — відверті заяви високопосадовців від права щодо політичних мотивів ухвалення такого акта. Різнилося навіть розуміння висновків Венеціанської комісії, яка однозначно застерегла від запровадження законом «Про очищення влади» колективної відповідальності чиновників і суддів. Зокрема, в Мін’юсті до останнього стверджували, що корінь непорозуміння — в неякісному перекладі, а в цілому, мовляв, іноземні експерти в захваті від «унікального закону».

Коли ж був оприлюднений офіційний висновок комісії, відступати стало нікуди, і всі погляди звернулися до КС. До речі, вітчизняні фахівці припускають, що на вул. Жилянській не квапилися з розглядом подань, бо саме чекали на офіційну позицію «венеціанців», аби вже на ній будувати майбутнє рішення. Адже вона слугуватиме своєрідним бронежилетом від закидів у необ’єктивності Суду.

У стані напруження та недовіри

Як і годиться перед початком двобою, сторони обмінялися взаємними докорами. Щоправда, вони різнилися тональністю, аргументацією та впливом на громадську думку.

За тиждень до визначеної дати політики, громадські активісти й навіть представники правоохоронних органів провели масовану «артпідготовку». На адресу суддів КС пролунали численні закиди в заангажованості, а на додачу — погрози про кримінальне переслідування. У соціальних мережах громадські активісти почали скликати своїх прибічників під стіни будівлі на вул. Жилянській. Звісно, не для того, щоб висловити підтримку неупере­дженому розгляду справи.

Прес-служба КС у свою чергу поширила заяву, в якій закликала прихильників люстрації відмовитися від спроби втрутитися в здійснення правосуддя, застерігши про відповідальність за неповагу до суду чи суддів, а також за поширення інформації з метою впливу на безсторонність суду. Крім того, КС нагадав і про принцип презумпції невинуватості. «Будь-які досудові висновки або припущення, у тому числі й з боку працівників правоохоронних органів або ЗМІ, є не чим іншим, як тиском на суддів єдиного органу конституційної юрисдикції, що заборонено Конституцією», — йдеться в заяві.

Втім, на думку експертів, подібні застереження навряд чи стримають політиків. Достатньо згадати про наявність у постанові ВР «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 №775-VII прямої вказівки Генеральній прокуратурі «порушити кримінальне провадження по факту прийняття рішення КС №20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності». Але задокументований факт тиску парламенту на Суд дотепер не отримав належної оцінки. Натомість після зміни в цьому році керівництва ГПУ законники на власних мантіях могли переконатися, що таке справжній тиск, коли в лещата кримінального переслідування потрапляє їхній колега.

Як не прикро констатувати, але, на думку фахівців, будь-які заклики до розв’язання суперечок у правовий спосіб поки що не знаходять відгуку в гарячих головах. Більше того, нервова реакція з боку об’єкта тиску лише розпалює їхню уяву про можливість досягти бажаного за рахунок збільшення кількості погроз чи чисельності мітингів.

Тому не дивно, що, як констатується в заяві прес-служби КС, «напередо­дні початку розгляду такої чутливої для суспільства справи навколо єдиного органу конституційної юрисдикції штучно створюється ситуація напруження і недовіри». Дивно те, що в Суді ще вірять, буцімто їхні заклики до представників влади та громадськості дійсно переконають останніх «утримуватися від висловлювань і оцінок, які за своєю суттю є втручанням у діяльність Конституційного Суду, та не перешкоджати його роботі». Адже, як не прикро, але сьогодні для самопіару політиків люди в мантіях — дуже непогана мішень.

Між правом і доцільністю

Звісно, якби можновладці були впевнені, що оголошена люстрація не виходить за межі Конституції, потреба в мітингах під будівлею КС відпала б сама собою. Адже до громадськості апелюють лише тоді, коли бракує інших аргументів. Натомість, за оцінками фахівців (включаючи закордонних), закладені в закон про люстрацію принципи відповідальності порушують принаймні 8 статей Конституції. Але нардепи на це не звертали уваги ні тоді, коли розробляли проект акта, ні під час його ухвалення, ні після того, як на його вади звернули увагу експерти ВК.

Між іншим, судді КС — єдині серед людей у мантіях, хто взагалі не згадується в люстраційному законі. Хоча визначення мети люстрації, яке міститься в ч.2 ст.1 закону «Про очищення влади», фактично тотожне положенням мотивувальної частини постанови ВР №775-VII. Та й сумнозвісне рішення КС №20-рп/2010, за яке нардепи в лютому 2014 року були готові покарати чи не всіх суддів КС, навряд чи можна прирівняти до тих обвинувачень, що висуваються сьогодні Генеральною прокуратурою на адресу суддів загальної юрисдикції.

За наявних обставин єдиний орган конституційної юрисдикції опинився між Сциллою і Харибдою: на який бік він не став би, звинувачень в упередженості не уникнути. Якщо не відразу, то за кілька місяців, причому не виключено, що від одних і тих самих політиків, які встигнуть змінити свою позицію та списати саме на Суд провал люстрації.

З огляду на таку розстановку сил, на думку експертів, Суд має надскладне завдання: і себе врятувати, і не дозволити поховати верховенство права в країні, під якими б гаслами не відбувалася така церемонія.

З другого боку, окремі представники цього складу Суду ще пам’ятають часи, коли після кожного рішення, яким була невдоволена тодішня опозиція, в парламенті з’являлися проекти законів про ліквідацію КС як інституту. Оскільки в країні запрацювала чергова конституційна комісія, нардепам буде важко втриматися від спокуси раз і назавжди поставити хрест на існуванні установи, яка здатна поставити під сумнів конституційність їхніх рішень. Або принаймні дістати з-під сукна ту саму постанову ВР №775-VII, аби очистити ще і єдиний орган конституційної юрисдикції.

Яким би не було майбутнє рішення, воно стане доленосним і визначить подальший розвиток країни як правової держави. Або люстрація перетвориться на «політичний інструмент для придушення опонентів», як зазначено в п.64 проміжного висновку ВК від 16.12.2014 №788/2014, котрий використовуватимуть після кожної зміни влади в країні, або гору візьме верховенство права й гарантії, закріплені в Конституції, що стримуватиме в майбутньому будь-якого законодавця від ухвалення радикальних актів.

Інакше втрачається сенс працювати над змінами до Конституції, якщо не поважати чинний Основний Закон, яким би «незручним» для когось він не був.

P.S. Після трьох годин роботи КС вирішив усе ж задовольнити клопотання Міністерства юстиції про перенесення розгляду справи. Чиновники мотивували своє прохання тим, що до парламенту вже поданий проект змін до люстраційного закону. Чи передбачає він поновлення на посадах осіб, яких уже звільнено з підстав очищення влади й чиї позови перебувають у судах, наразі невідомо. Хоча саме ці справи покладені в основу двох подань ВС, на які мав би відповісти КС.