Неперевершена двадцятка та закон

Яким чином кандидати у члени ВРЮ прагнуть добитися омріяних посад?

Лічені тижні залишилися до того, як має бути сформована Вища рада юстиції. Та чи виправдає себе передбачена в законі «Про забезпечення права на справедливий суд» процедура прозорого та демократичного, з точки зору Президента, добору членів такого важливого для держави органу? Дізнатися про це ми вирішили, детально розглянувши мотивацію охочих зайняти крісла у ВРЮ.

Оздоровчі процедури

Судова реформа, яку законодавець почав активно впроваджувати у квітні минулого року, майже досягла свого апогею. Влада не на жарт узялася за Феміду, вирішивши змінити не тільки її вигляд і характер, а й правові звички та традиції, які були притаманні системі протягом десятиріч. «Оздоровчу» трійку реформаторських новел (з огляду на чинні закони «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про очищення влади») завершив закон «Про забезпечення права на справедливий суд», яким докорінно була змінена процедура призначення членів ВРЮ. Адже, на думку законодавця, саме цей орган має виступати головним фільтром для «негідних» суддівських кадрів.

Заради зменшення політичного впливу та тиску на законників та з огляду на рекомендації Венеціанської комісії вирішено сформувати конституційний орган переважно із суддів. Так, опікуватися суддівськими кадрами мають 11 володарів мантій і 9 правників-прилученців.

Та, оскільки з’їзди та конференції мають право обирати членів ВРЮ тільки з тих кандидатів, які встигли подати необхідний пакет документів до секретаріату ВРЮ, може статися так, що система зрештою отримає котів у мішку. Бо, як відомо, сам процес висування кандидатів є справою особистою та добровільною й не потребує попереднього узгодження із суб’єктом висунення. Не виключено також, що окремі персоналії для адвокатської, прокурорської та наукової спільноти будуть взагалі незнайомими. Втім, строк подання документів уже сплинув. І на офіційному сайті колегіального органу оприлюднені списки тих, хто має бажання та хист працювати на благо судової системи.

Принципове висунення

З огляду на пакет документів, який встиг прийняти секретаріат, до складу постійно діючого органу мають бажання ввійти 18 володарів мантій (див. табл.). Причому поклик опікуватися суддівськими кадрами відчувають у собі як служителі Феміди із самої верхівки судової системи, так і їхні колеги з першої інстанції.

Прикметно, що окремі законники, бажаючи, вочевидь, подвоїти свої шанси на перемогу, подавали документи відразу до кількох суб’єктів висунення. Закон принаймні не містить відповідної заборони. Таким кмітливим кандидатом, зокрема, виявився голова Стаханівського міського суду Луганської області Іван Пруський, який прагне представляти в Раді і прокурорів, і адвокатів. Він переконаний, що у ВРЮ обов’язково мають бути представлені інтереси судів першої ланки. «Місцеві загальні суди без перебільшення можна назвати фундаментом судової системи, де виховується кадровий резерв для судів вищого рівня. І від того, наскільки професійно буде сформовано судовий корпус у місцевих судах, залежатиме реформування судової системи України в цілому», — зазначив суддя у своєму мотиваційному листі. Кандидат переконаний, що ніхто, крім «загальників» на місцях, достеменно розібратись у професіоналізмі майбутніх служителів Феміди не зможе. З огляду на власний досвід роботи І.Пруський уважає, що має право долучитися до процесу.

А ось його колега з Вищого адміністративного суду Сергій Острович, навпаки, ототожнює членство в Раді з вирішенням людських доль. Він переконаний, що ВРЮ вершить долі не тільки претендентів на високе звання судді, а й опосередковано кожного члена суспільства. До того ж С.Острович уважає, що «розуміє як проблеми суддівського корпусу на стадії очищення, так і запит суспільства на оновлення судової влади», і тому сподівається, що з’їзд адвокатів схилиться до його кандидатури.

Через те що єдиних вимог до мотиваційного листа законодавець не встановив, більшість обгрунтувань написано у вільній формі. І якщо окремі кандидати віддають перевагу пишномовному стилю та розлогим міркуванням про «єдину ідею європейського вектора державного розвитку», то інші перетворюють їх на своєрідні передвиборні програми.

Зокрема, суддя Київського апеляційного господарського суду у відставці Петро Дзюбко окреслив проблеми як самого конституційного органу, так і судової системи в цілому. Він переконаний, що ВРЮ не повинна перетворитися на каральний орган, а її рішення, особливо щодо звільнення суддів, мають бути виваженими та обгрунтованими. До того ж претендент наполягає, що прийняті новою владою люстраційні закони навряд чи можна назвати вдалими кроками для зміни ставлення суспільства до суддів і прокурорів. Також кандидат уважає грубою помилкою намагання позбавити суддів недоторканності: «Ми можемо повернутися до 1991 року, коли судді не могли виносити вироки та рішення і їх масово звільняли з посад». Мабуть, із цих 4 мотиваційних пунктів не відразу можна виявити чинники, які підштовхнули П.Дзюбка до написання заяви, але принаймні він не налаштований на помсту суддівському корпусу й не прагне покарати колишніх колег.

Суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Алла Лесько, як і І.Пруський, робить ставку на свій чималий досвід роботи суддею (з 1994 року). Володарка мантії, «усвідомлюючи відповідальність за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, якого потребує громадянське суспільство нашої держави», вирішила висуватися від з’їзду адвокатів. Прикметно, що одного разу А.Лесько вже змагалася за членство у ВРЮ — на позачерговому ХІІ з’їзді суддів. Проте їй не вистачило підтримки колег. Тож тепер вона розраховує, що адвокатська спільнота краще оцінить її наміри й досягнення.

Вірити в себе, не помічати перешкод

Більшість кандидатів, які наважилися подати документи від конференції працівників прокуратури, переконані у своїй бездоганній репутації, неупередженості та чесності й тому — у здатності працювати у ВРЮ. Таку позицію принаймні зай­має суддя Харківського районного суду Харківської області Ігор Караченцев, який, можливо, за прикладом свого колеги з Луганщини вирішив подати документи як від прокурорів, так і від Президента одночасно. Своєю перевагою суддя вважає те, що близько 10 років присвятив службі в органах прокуратури, а тому йому добре знайома як судова, так і прокурорська кухня. Отже, перешкод, які б завадили йому працювати в Раді, він не бачить.

Та одна все-таки здатна унеможливити його обрання. Як відомо, закон вимагає від суддів-претендентів наявності щонайменше 15-річного стажу роботи на теренах правосуддя. Натомість І.Караченцев (як можна судити з автобіографічної довідки) не пропрацював у мантії й 12 років. Може, такі «дрібниці» й не впадуть в око делегатам з’їзду. Адже секретаріат ВРЮ від перевірки кандидатів на відповідність вимогам закону самоусунувся (і навіть прибрав із сайту інформацію про стаж роботи кандидатів), вважаючи, що його справа — тільки спеціальна перевірка, а з іншим нехай розбираються самі суб’єкти призначення. Втім, усім претендентам-суддям, які не будуть обраними делегатами відповідних з’їздів, ще необхідно заручитися підтримкою не менш ніж 20% учасників цих форумів.

А ось суддя Апеляційного суду м.Києва Вадим Нежура, попри всю добровільність самовисування, взагалі повідомив, що «отримав пропозицію попрацювати у ВРЮ». Хоча, на його глибоке переконання, про таку роботу більшість тих, хто має стосунок до юриспруденції: адвокати, науковці, правоохоронці — зовсім не мріють. І донедавна В.Нежура також не міг уявити себе у складі цього колегіального органу. Однак професійний інтерес і зміни в суспільно-політичному житті країни змусили суддю змінити своє ставлення до роботи у ВРЮ. В.Нежура пише, що не згоден з неповагою громадськості до третьої гілки влади в цілому, адже, на його думку, «судова влада, хоч і не є бездоганною, є відображенням суспільства».

Намагатиметься завоювати прокурорські симпатії й суддя Вищого адміністративного суду Володимир Кочан. Він, як і його колега з Бориспільського міськрайонного суду Київської області Олег Мельник, упевнений у своїх знаннях і багаторічному досвіді та вважає себе здатним працювати «незалежно, неупереджено, добросовісно та розсудливо».

Узагальнюючи мотиви самовисуванців від прокуратури, можна припустити, що кандидати тільки через членство у ВРЮ мають шанс вплинути на відновлення довіри до себе та своїх колег. Схоже, що вислів «Хочеш змінити світ — почни із себе» в розрізі професійних амбіцій та уподобань у цьому випадку неактуальний.

Поклик із зіркового минулого

Незважаючи на невелику кількість охочих висунутися від з’їзду представників юридичних вишів та наукових установ (а таких назбиралося лише троє), мотивації ввійти до складу ВРЮ їм не позичати. Наприклад, недавно відновлений на посаді судді Верховного Суду Олександр Волков у своєму листі зазначив, що на власному досвіді знає, «як не повин­на працювати та приймати рішення ВРЮ». Він також нагадав, що за часів членства в Раді суддів організовував і виконував практичну роботу щодо перевірок скарг на дії володарів мантій, їх дисциплінарної відповідальності та підвищення кваліфікації. Кандидат сподівається, що практичний досвід вивчення міжнародних та європейських стандартів незалежності суду допоможе йому реалізувати їх і в діяльності постійно діючого органу. Проте в освітян можуть виникнути питання до О.Волкова стосовно його минулого членства в Раді. Адже, як відомо, цей суддя вже входив до складу ВРЮ в попередні роки.

Трохи похизуватися своїм минулим вирішив і суддя Вищого господарського суду у відставці Микола Хандурін. Перше, на що він звертає увагу делегатів з’їзду, — 8 років служби на посаді заступника міністра юстиції. Як зазначив кандидат, саме завдяки йому, співавтору закону про ВРЮ, цей орган отримав назву, до якої звикли правники. Начебто за його пропозицією прийнято рішення відмовитися від найменування «Вища рада магістратури». Допоможе М.Хандуріну, як він уважає, і його 30-річний досвід роботи суддею в кожному виді юрисдикції. З огляду на те що в окремих претендентів заледве набереться й 15 років суддівства, такий життєвий шлях дійсно можна вважати значною перевагою.

Останній з трійки суддів, котрі прагнуть заручитися підтримкою освітян, голова Закарпатського окружного адміністративного суду Василь Андрійцьо, своїм козирем уважає те, що за 18 років роботи у мантії спілкувався з колегами з різних інстанцій та «різного практичного та інтелектуального рівня». Через що, вочевидь, у нього й склалася «принципова позиція щодо критеріїв добору кваліфікованих та неупереджених кадрів, які повинні відновити довіру суспільства до судової системи». Такі формулювання наштовхують на думку, що на життєвому шляху В.Андрійця траплялося чимало колег з низьким коефіцієнтом IQ та незадовільним професійним рівнем, що й змусило його власноруч зайнятися виправленням ситуації.

Змінюємо правила під час гри

Якщо шановним делегатам з’їздів і конференції доведеться обирати з вищезгаданого гурту кандидатів, то Президентові визначитися зі своїми симпатіями буде куди легше, адже рішення він прийматиме одноособово. Охочих у президентському списку теж чимало: судді з Верховного, Вищого господарського, апеляційних і місцевих судів. Проте можна припустити, що досить високі шанси сісти в крісло члена ВРЮ є в голови Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Володимира Мойсика. До того ж навряд чи глава держави керуватиметься мотиваційними листами претендентів при наданні їм переваги.

І, можливо, з огляду на те, що ця тема вже неодноразово висвітлювалася на шпальтах «ЗіБ», окремі нардепи помітили вади положень закону й запропонували вдосконалити процедуру висування кандидатів.

За законопроектом №2546, який недавно було зареєстровано в парламенті, пропонується висувати кандидатів та безпосередньо голосувати за них під час проведення з’їздів і конференцій. Така пропозиція здається слушною, позаяк навряд чи налаштована на оновлення система задовольниться призначенням до ВРЮ маловідомих персоналій.

Натомість окремі експерти взагалі піддають сумніву можливість швидкого відновлення роботи Ради. Так, чимало інтриг кружляє навколо майбутнього адвокатського з’їзду, про можливий зрив якого пошепки говорять у цій спільноті.

Втім, чи виправдаються прогнози песимістів? Чекати залишилося 2 тижні. Принаймні буде цікаво.