або Чому власникам прав невигідно звертатися до суду?
Судові розгляди спорів щодо інтелектуальної власності є довготривалими та витратними. Законники ухвалюють вердикти на підставі висновків експертів, об’єктивність яких викликає в адвокатів сумніви. Однак правники не поспішають удаватися до альтернативних способів вирішення таких спорів.
Домовитися — дешевше
Термін «інтелектуальна власність» уперше вжитий у 1945 році суддею Окружного суду штату Массачусетс (США) Чарльзом Вудкарі. Відтоді сфера інтелектуальної власності перетворилася на самостійну правову царину, в котрій (як і в будь-якій іншій) час від часу виникають спори між суб’єктами, що не можуть визначитися, кому ж належать права на результат розумової діяльності. Про те, в чому полягає специфіка таких спорів, яку мету ставить перед собою юрист, представляючи інтереси своїх клієнтів, та чому не варто доводити справу до суду, розповів на ІІІ всеукраїнському форумі Асоціації адвокатів України «Київська весна» адвокат Олег Чернобай.
Правник відзначив, що в більшості спорів об’єкт є матеріальним і володіти ним може обмежена кількість осіб. Отже, якщо кілька людей заявляють про своє право на володіння матеріальним об’єктом, визначити дійсного володільця під силу тільки суду.
У спорах щодо інтелектуальної власності об’єкт є нематеріальним, тому володіти ним може кілька осіб одночасно. Таким чином, домовитися їм, на переконання О.Чернобая, буде простіше. Залучати ж суд до подібних «перемовин», упевнений юрист, не тільки не обов’язково, а навіть не бажано, оскільки розгляд може тривати так довго й обходитись його учасникам так дорого, що ті зрештою не будуть зацікавлені в кінцевому результаті.
Левова частка часових і матеріальних ресурсів стосуватиметься проведення експертиз, без яких не обходиться жоден розгляд «інтелектуальних» спорів. Причому об’єктивність таких досліджень адвокат поставив під сумнів, роз’яснивши свою позицію на прикладі двох мікрофонів. Останні різнилися кольором кришки нижньої частини. Якщо б вони, за словами правника, потрапили до рук експерта, котрий досліджував би їхні технічні можливості, ймовірно, він дійшов би висновку, що колір кришки не впливає на передання звуку й ця різниця не може бути суттєвою. Інший же експерт, досліджуючи ці ж мікрофони як промисловий зразок, міг би вирішити, що колір є їх відмінністю. Подібні дослідження, підсумував юрист, можуть проводитися безкінечно, залежно від того, які питання ставити перед експертами.
Економічний ефект
Проте для виробників мікрофонів, продовжив далі вибудовувати уявну модель правових відносин О.Чернобай, різниця дійсно не буде значною, тим більше, якщо уявити, що ринок є незаповненим і не передбачає жорсткої конкуренції. Тут юрист підкреслив, що в Україні практично немає ринків, учасникам яких необхідно відвойовувати собі місце. Отже, виникає швидше риторичне запитання: що вигідніше — довготривалі судові процеси чи взаємодія за домовленістю?
У ситуації з мікрофонами, зазначив правник, переконати сторони не звертатися до суду буде простіше. Адже мова йде не про порушення, а про збіг, який не є дивиною при стрімкому розвитку технологій. Однак якщо юристові доведеться стикнутися з крадіжкою патенту, то й тут не варто відразу бігти до служителів Феміди. Своїм колегам адвокат порадив спершу зважити, чи вигідно буде володільцеві інтелектуальних прав домогтися заборони на їх використання крадієм? Можливо, доцільніше буде переконати порушника в необхідності купівлі ліцензії та налагодженні виробництва якісного продукту, із чим, до речі, також може допомогти володілець, хоча й не безплатно.
Критерієм для визначення правової стратегії юриста в подібному спорі, підкреслив О.Чернобай, має стати економічний ефект. Він нагадав слова Авраама Лінкольна про те, що часто перемога в суді є номінальною й не варта витрачених на неї матеріальних і часових ресурсів, та закликав не уникати альтернативного врегулювання спорів — медіації.
Перспективи та переваги
На думку фахівця, правники не хочуть радити своїм клієнтам уступати в процес медіації, оскільки вважають, що медіатори зазіхають на їхній шматок хліба. Насправді, переконаний юрист, це зовсім не так.
Перспективи медіації є очевидними. Ця процедура не передбачає обов’язкового прийняття якогось рішення. Вона являє собою процес, в якому медіатор допомагає з’ясувати інтереси учасників спору та прийняти рішення. При цьому медіатор не уповноважений давати поради щодо конкретних дій опонентів. Його робота полягає в пошуку дотичних позицій за принципом побудови кіл Ейлера. Зацікавленість у медіації передусім визначається принципами конфіденційності, добровільності, неупередженості, гнучкості процедури тощо.
Яку ж роль у цьому процесі може відігравати адвокат? У судовому процесі робота захисника полягає в протистоянні. Воно триває приблизно тиждень, за який правник повинен зібрати та вивчити інформацію, а також сформулювати позицію. Далі починається довготривала тяганина, під час якої потреба в інтелектуальному потенціалі адвоката значно зменшується, часто поступаючись іншій необхідності — пропозиції або забезпеченні неправомірної вигоди учасникам процесу.
Якщо ж адвокат працює не на війну, а на мир, тобто бере участь у переговорах, він повинен відпрацювати умови ліцензійної угоди, що допоможе клієнту вивільнити грошові, часові та інтелектуальні ресурси для створення нових об’єктів. Нові об’єкти, наголосив О.Чернобай, — це нове впровадження, тобто колосальна робота адвоката щодо налагодження нового виробництва, у тому числі ліцензійних і трудових угод, договорів тощо. І ця праця вимагає від захисника креативного потенціалу та постійного вдосконалення майстерності.
Судовий розгляд може тривати так довго й обходитись його учасникам так дорого, що ті зрештою не будуть зацікавлені в кінцевому результаті.
Матеріали за темою
Коли цитування стає плагіатом, пояснив ВС
08.03.2024
Сир в Італії стали чіпірувати через підробки
01.09.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!