Антистрасбурзький настрій

5 приводів відмовитися від ЄСПЛ: «судовий імперіалізм», терористи, голосування в’язнів, війна й мігранти

На Туманному Альбіоні не припиняється дискусія про можливий вихід країни з-під юрисдикції Європейського суду з прав людини. Сьогодні в британців є принаймні 5 причин, щоб зробити це.

«Судовий імперіалізм»

Не так давно хвилю обговорень спровокувала доповідь під назвою «Розвіяти законодавчий туман», авторами якої стали два юристи, а також колишній військовий — член партії консерваторів. У письмовому повідомленні наголошувалося: під час будь-якого воєнного конфлікту британським збройним силам слід нести відповідальність тільки відповідно до Женевських конвенцій, що визначають звичаї ведення війни, а не до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним з випадків, що спровокували новий виток антистрасбурзьких настроїв у Сполученому королівстві, стала справа «Сміт проти Міністерства оборони» (2013). Мова йшла про претензії родичів британських солдатів, загиблих у ході воєнної кампанії в Іраку. Справа, ініційована після смерті в Басрі у 2003 р. рядового територіальної армії Джейсона Сміта, довго тяглася. Згідно з висновком помічника заступника коронера Ендрю Вокера смерть вояка виявилася наслідком «цілковитої нездатності вжити відповідних заходів для усунення труднощів, яких той зазнавав при адаптації до клімату». У 2008 р., незважаючи на аргументи Міноборони, яке стверджувало, що закон про права людини 1998 р. і євроконвенції не поширюються на солдатів, котрі служать за кордоном поза базами, які підпадають під британську військову юрисдикцію, Верховний суд постановив: британські військовослужбовці мають право на судовий захист своїх прав, «де б вони не перебували».

Розгляд цієї справи вважають моментом, після якого поняття «права людини» стало використовуватися стосовно воєнних дій. За рішенням ВС Великої Британії, солдати, поранені в бою, або сім’ї тих, хто був убитий, можуть подати до суду на уряд за недбальство й порушення права на життя, гарантованого ст.2 конвенції.

«Європейські та британські суди сподіваються, що збройні сили діятимуть в умовах війни відповідно до системи, більше призначеної для патрулювання поліцією району на заході Лондона суботнім вечором. Це смішно! Збройні сили, звичайно, не повин­ні бути над законом. Саме тому під час збройних зіткнень до них мають застосовуватися Женевські конвенції. Законам про права людини просто не місце на полі бою!» — відзначили автори доповіді.

До речі, британський прем’єр Девід Кемерон заявляв про намір відмовитися від ЄСПЛ у випадку, якщо партія консерваторів отримає перемогу на цьогорічних загальних виборах. Торі хоче обмежити цей «судовий імперіалізм» — надмірний вплив рішень Страсбурга на внутрішню політику й суди.

Терористи й «маргінали»

Деякі британські юристи та політики вважають, що Євросуд іноді мимоволі стає перепоною в боротьбі за громадську безпеку. Зазвичай у цьому випадку противники конвенції апелюють до того, що рішення ЄСПЛ заважали Лондону депортувати з краї­ни підозрюваних у тероризмі. Так, у 1994 р. відповідно до рішення у справі йорданця палестинського походження Абу Катади, підозрюваного у сприянні терористам, Лондон мав не тільки виплатити компенсацію заявникові в розмірі близько $3200, а й припинити депортацію заявника до Йорданії. Британському уряду знадобилося понад 8 років, щоб отримати від Йорданії гарантії судового процесу, що відповідав би міжнародним стандартам.

Свого часу Д.Кемерон висловився негативно з приводу надання в’язням права  голосувати на виборах. Саме це, вважають у Страсбурзі, повинен зробити Лондон, щоб не порушувати прав тих, хто відбуває покарання в тюрмах.

Скарга, що викликала вкрай супе­речливу реакцію в Британії, була подана у 2001 р. Тоді Джон Герст, котрий відбував строк за вбивство, звернувся до Верховного суду в надії добитися права голосувати на виборах. Його позов був відхилений, і Дж.Герст поскаржився до ЄСПЛ, який у 2005 р. постановив: відсутність пасивного виборчого права в арештантів суперечить конвенції.

На Туманному Альбіоні не всі погодилися з таким підходом. Суддя Апеляційного суду Джон Лос негативно поставився до ідеї надати право голосу в’язням і нагадав, що історично роль закону про права людини полягала в захисті фундаментальних цінностей, а не в тому, щоб «довіряти маргіналам (тобто арештантам. — Прим. ред.) вирішення питань, в яких розумні, гуманні й освічені люди з великою ймовірністю висловили б іншу думку».

Війна й мігранти

Проблеми, що виникають при спробах застосування конвенції в умовах воєнних операцій, призвели до того, що суддів стали називати «злими ворогами військових». Так, перші спроби поширити дію конвенції на умови поля бою були зроблені під час воєнної операції в провінції Гільменд в Афганістані. Про одну зі спірних ситуацій розповіла на редакційній колонці The Times: через те, що захисники прав людини змусили британських військових відпустити підозрюваних у виготовленні вибухових пристроїв через 72 год. після затримання, ті продовжили займатися тим, чим зай­малися, поки їх не вдалося спіймати на місці злочину під час закладання бомби. Якби військові керувалися виключно Женевськими конвенціями, то із затриманням не виникло б проблем, відзначило видання. У результаті такої політики станом на березень 2015 р. у судах нагромадилося вже більш ніж 1230 «військових» позовів, пов’язаних з іракською кампанією, відповідачем в яких виступає британське Міноборони.

Рішення Страсбурга нерідко провокують проблеми в галузі міграційної політики. До мігрантів і біженців, як уважає багато британських політиків, у ЄСПЛ ставляться дуже лояльно, часто дуже вільно інтерпретують ст.8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя»). Так, член парламенту від Консервативної партії Приті Пател заявила: «Добросерді судді повинні захищати громадян Великої Британії, замість того щоб шукати виправдання дозволу потенційно небезпечним іноземцям залишатися в країні».