Тиск по вертикалі

Питання довіри до вітчизняної Феміди лежить у площині відсторонення всіх політичних фігур від впливу на судову систему

Незалежність судової влади є не просто метою держави, а й однією з головних умов реалізації принципу верховенства права. Натомість, незважаючи на заяви влади, що закон «Про забезпечення права на справедливий суд» спрямований на реалізацію принципу незалежності судової системи, він фактично збільшує політичний вплив на вітчизняну Феміду.

Зміни без змін

Судова реформа виступає одним із зобов’язань України в рамках угоди з Європейським Союзом, метою якої, серед іншого, є адаптація національного законодавства в цій сфері до стандартів ЄС. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить ключову норму, відповідно до якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». І саме на забезпечення її реалізації має спрямовуватися реформа вітчизняного судочинства.

Одним із перших кроків у цьому напрямі стало прийняття закону «Про забезпечення права на справедливий суд», покликаного допомогти у вирішенні офіційно задекларованих завдань судової реформи, до яких належить зосередження на основних проблемах судової влади, а саме: порушенні принципу незалежності суду, недосконалості системи добору та наявності вкрай низького рівня суспільної довіри до Феміди.

На жаль, не кращим чином закон коригує контроль над суддями з боку влади. За Президентом залишається конституційне право призначати їх на посади вперше, а за Верховною Радою — обирати безстроково.

До того ж закон запроваджує новели, які не відповідають Конституції. Зокрема, глава держави наділяється повноваженнями ліквідовувати суди, переводити суддів «по горизонталі», підписувати посвідчення не тільки суддів, які були ним призначені на посади, а й голів та їхніх заступників. За народними депутатами зберігається повноваження переводити суддів по вертикалі, а за парламентським Комітетом з питань судоустрою та статусу суддів — право розглядати питання щодо переведення й обрання суддів безстроково.

Нові повноваження дозволяють Президенту впливати на позицію суддів у тому чи іншому питанні під загрозою ліквідації установи. За парламентом та главою держави, як і раніше, залишається право призначати своїх представників до Вищої ради юстиції, яка де-юре є незалежним конституційним органом.

У цілому ці зміни не можна назвати спрямованими на зміцнення довіри суспільства до судової влади, незалежності вітчизняної Феміди. Насамперед — через закріплену в Конституції політизацію та непрозорість процесу призначення суддів, що, власне, і викликає високий рівень недовіри громадськості до судової влади.

Через фактичне підпорядкування судової влади главі держави та посилення на неї політичного впливу внесені законом зміни й надалі лише посилюватимуть тиск по вертикалі на суддівський корпус. А призначення суддів органами політичної влади в цілому можна назвати «ручним» режимом, але ніяк не конкурсним.

За грузинським зразком

Якщо звернути увагу на досвід і шляхи розв’язання проблеми політизації та непрозорості судової влади в Грузії, то їх удалося подолати тільки у 2007 році, коли була проведена конс­титуційна реформа, згідно з якою повноваження глави держави призначати суддів були передані Раді юстиції. Склад цього незалежного органу був оновлений, і більшість у ньому становили судді, яких обирав з’їзд суддів. Ці перетворення дозволили підвищити рівень довіри громадян до судової системи.

Крім того, був змінений віковий ценз служителів Феміди та підвищений рівень заробітної плати. Суддівський корпус очолили переважно молоді та цілеспрямовані правники.

Венеціанська комісія перетворення в Грузії майже повністю погодила. Як зазначив голова Верховного суду Грузії Костянтин Кублашвілі, «сьогоднішній суд, як небо і земля, відрізняється від судової системи 2005 року».

Отже, головним фактором усунення політичного впливу на судову систему Грузії стало створення оновленого незалежного суддівського органу та передання йому майже всіх повноважень, уключаючи обрання та призначення суддів на посади.

На засадах самоврядування

Проведення судової реформи мало місце практично на всіх етапах розвитку незалежної України. Найбільш колосальних перетворень українське правосуддя зазнало у 2010 році, коли Вища рада юстиції отримала повноваження призначати та звільняти суддів з адміністративних посад. Унаслідок цього відбулася суттєва ротація керівництва судової влади, що, на жаль, лише посилило недовіру суспільства до Феміди.

У липні 2013 року Віктор Янукович зареєстрував законопроект, який передбачав конституційні зміни в системі судоустрою, зокрема скасування першого 5-річного строку призначення судді й, відповідно, позбавлення Верховної Ради права обирати та звільняти суддів, збільшення кількості суддів у складі Вищої ради юстиції, підвищення вікового цензу тощо. Однак схвалений Венеціанською комісією і прийнятий парламентом у першому читанні в жовтні того ж року документ так і не був проголосований остаточно.

Втім, послуговуючись досвідом Грузії, можна дійти висновку, що вирішення питання довіри до вітчизняної Феміди лежить у площині відсторонення всіх політичних фігур від впливу на судову систему, надання можливості з’їзду суддів обирати більшість членів ВРЮ, а також розширення її повноважень шляхом надання права приймати остаточне рішення щодо призначення судді на посаду.

Напевно, найефективнішим способом забезпечення принципу незалежності судової системи України буде запровадження суддівського самоврядування без втручання інших гілок влади. А ліквідація судової вертикалі в Україні можлива тільки за умови проведення глибокої та комплексної реформи, пов’язаної з конституційними перетвореннями та змінами правової системи в цілому. На жаль, поки що рух у цьому напрямку хоч і оголошений, але просування відбувається неквапливо, що залишає далеко за обрієм реальне оновлення українського правосуддя.