Перший заступник Голови ВС Ярослав Романюк:

«Лише ухваленням прецедентних рішень забезпечити єдність практики в цілому неможливо»

Судовій реформі недавно виповнилося 2 роки. Під час роботи парламенту над законопроектом «Про судоустрій і статус суддів» саме з боку Верховного Суду лунали нищівна критика та апокаліптичні прогнози щодо майбутнього судової системи після набуття ним чинності. Поступово буря дискусій вщухла: спочатку в Конституційному Суді розвіяли сумніви стосовно відповідності Основному Закону низки норм реформеного акта, а згодом і Верховна Рада відмовилася від найбільш радикальних змін. Про те, як працюється в нових умовах та з новими повноваженнями найвищому судовому органу, які законодавчі прогалини ще потрібно заповнити, кореспондентові «ЗіБ» у другій частині інтерв’ю (початок див. у №31.— Прим. Р.Ч.) розповів Перший заступник Голови Верховного Суду України Ярослав Романюк.

«Повноваження приймати постанови Пленуму ВС нам би не завадили»

— Ярославе Михайловичу, чи достатніми для нормалізації роботи Верховного Суду виявилися поправки, внесені в жовтні минулого року до закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо складу ВС та його повноважень?

— До судової реформи 2010 року ВС виконував повноваження суду касаційної інстанції. Нехай вимушено, нехай тимчасово… Адже закон «Про судоустрій» від 7.02.2002 передбачав утворення в державі Касаційного суду. Та, як відомо, рішенням КС від 11.12.2003 №20-рп/2003 ці положення були визнані неконституційними й касаційні повноваження щодо цивільних та кримінальних справ залишилися за Верховним Судом. Одночасно ВС розглядав справи у зв’язку з винятковими та виключними обставинами. Таким чином, Суд виконував повноваження зразу двох інстанцій.

Після проведення реформи 2010 року ВС отримав новий статус — суду, який вирішує справи у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а судочинство — сформовану чотириланкову систему. Для нас такий статус був дещо незвичним, і знадобився певний час, аби усвідомити нові функції та повноваження. Адже в країнах континентального права за наявності чотирьох інстанцій голов­ним завданням найвищих судових інстанцій стає забезпечення єдності судової практики. І зміни, внесені до закону «Про судоустрій і статус суддів» у жовтні 2011 року, якраз були спрямовані на надання ВС додаткових функцій для полегшення виконання цього завдання.

Так, новелою для українського судочинства було те, що рішення ВС стали обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить витлумачену Верховним Судом норму права, а також для всіх судів України. І хоча це не є судовим прецедентом у його класичному розумінні, ситуація дуже наближена до прецедентного права — елемента англосаксонської системи, адже в країнах континентального права рішення є обов’язковим лише для сторін у справі. Спрямована така новела на забезпечення через рішення ВС єдності судової практики.

Водночас, як засвідчує статистика, Верховний Суд розглядає лише 0,01% справ, що вирішуються в країні. Через це тільки ухваленням обов’язкових для всіх судових рішень забезпечити єдність практики в цілому неможливо. Тому ми переймаємося пошуком додаткових способів забезпечення єдності судової практики.

— За рахунок чого плануєте цього досягти?

— Насамперед — за рахунок активнішого використання інших своїх повноважень. Маю на увазі вивчення та аналіз судової практики. Так, на друге півріччя в планах ВС проведення аналізу судової статистики та вивчення судової практики застосування новітнього антикорупційного законодавства, аналіз судової практики застосування законодавства про захист права власності при розгляді цивільних та господарських спорів. І хоча висловлені в таких аналізах правові позиції не є обов’язковими для судів, вони є авторитетною точкою зору, на яку рівнятиметься судова практика.

Також слід вишукувати внутрішні резерви. Наприклад, з огляду на авторитетність точки зору ВС його суддям доцільно було б активніше брати участь у навчанні суддів, підвищенні їх кваліфікації в Національній школі суддів. Адже слухачі отримають змогу дізнатися про правові позиції, підходи до тлумачення норм найвищим судовим органом. Особливо це актуально зараз, коли в суспільстві активно проходить вивчення нового Кримінального процесуального кодексу. На виконання доручення Президента Вища кваліфікаційна комісія суддів організовує його вивчення, і в цьому процесі, на мою думку, активну участь повинні взяти судді ВС. Так само судді могли б друкувати у фахових виданнях, насамперед у «Віснику Верховного Суду України», аналітичні статті, присвячені проблемним питанням правозастосування. Особисто я практикую це вже не перший рік і наміру згортати цю роботу не маю.

Спробуємо реалізувати ідею щодо підготовки спільно з науковцями провідних юридичних вузів держави науково-практичного коментарю Цивільного кодексу, який би грунтувався на правових позиціях Верховного Суду. Таку ідею підтримують як судді, так і науковці, а її реалізація теж сприяла би забезпеченню єдності судової практики. Тим часом у ВС уже ведеться робота над коментарем нового КПК.

Взагалі в країнах континентального права єдність практики забезпечується за рахунок її усталеності, авторитету актів вищих судових інстанцій. І хоча їхні рішення не є обов’язковими для тих, хто не брав участі у розгляді справи, але на ці рішення рівняються, до висловлених у них правових позицій дослухаються.

— Судді дуже важко віднайти серед оприлюднених постанов ВС правову позицію стосовно питання, з яким він може стикнутися через рік-два. Чи не варто в такому разі наділити Пленум ВС правом приймати постанови з окремих питань правозастосування?

— Хоча, за міжнародними стандартами, правові позиції всіх судів, у тому числі й ВС, повинні відображатися лише в судових рішеннях, ухвалених по конкретних справах, я не вбачаю нічого поганого в роз’ясненнях, які містяться в постановах Пленуму. Останні максимально наближені до практики судів нижчих інстанцій, адже є результатом узагальнення їх практики. Вони охоплюють більшість спірних питань у справах відповідної категорії. Роз’яснення законодавства у постановах Пленуму, по суті, є офіційною позицією Верховного Суду щодо вирішення складних питань судочинства, що на практиці значно полегшує роботу судів нижчого рівня, створює підгрунтя для подальшого формування стабільної судової практики. Для забезпечення єдності практики було б добре, аби судді нижчих інстанцій мали змогу послуговуватися роз’ясненнями найвищого судового органу, які, завважу, не є обов’язковими.

Адже в міру накопичення правових позицій ВС судді дійсно стає дедалі складніше відшукати нашу постанову в конкретній справі, що стосується питання, з яким він стикнувся саме зараз. Тож узагальнення з певної категорії справ допомогло б йому швидше зорієнтуватись у правозастосуванні в разі спірних законодавчих норм.

— Але поки що це не можливо через відсутність у законі такої функції Пленуму ВС…

— Поки що так, хоча Комітет ВР з питань правосуддя рекомендував прийняти за основу законопроект народних депутатів Сергія Ківалова та Дмитра Притики, в якому, серед іншого, пропонується повернути такі повноваження Пленуму ВС. А тим часом ми знаходимо інші шляхи. Зокрема, проводимо аналіз певної категорії справ і оприлюднюємо його у «Віснику…» та на нашому сайті. Наразі підготували підбірку правових позицій ВС за 2010—2011 рр., що згруповані за категоріями справ, яку розіслали по всіх апеляційних та касаційних судах і з якою можна ознайомитись у «Віснику…» та на сайті ВС, а також готуємо їх до видання окремою брошурою.

Утім, погоджуюся з вами, що повноваження приймати постанови Пленуму ВС нам би не завадили. До того ж, як засвідчує практика Європейського суду з прав людини, левова частка звернень громадян України до цієї установи стосується порушення процесуальних норм. Особливо актуальними залишаються питання розмежування юрисдикції, зокрема земельних, податкових, корпоративних спорів, через відсутність єдиної точки зору у вищих спеціалізованих судів. За відсутності повноважень щодо їх вирішення шляхом ухвалення відповідних процесуальних рішень ВС міг би спрямовувати практику через прийняття постанов Пленуму з цих питань.

— Тобто судів багато, а судитися ніде?

— Так, і Верховний Суд не має пов­новажень, аби підказати, до якого ж суду слід звертатися громадянину. Це не зовсім правильно, і, сподіваюся, законодавець із часом заповнить цю прогалину, у всякому разі ми на цьому наполягаємо. Наприклад, у Франції ­існує спеціальний орган — Трибунал з конфліктів, який вирішує спори щодо розмежування юрисдикції адміністративних та загальних судів. На мою думку, в нас такими повноваженнями слід наділити ВС, покликанням якого, власне, і є забезпечення єдності судової практики.

Проте, поки це питання на зако­нодавчому рівні не врегульовано, Верховний Суд намагатиметься виправити ситуацію, наприклад, шляхом аналізу таких справ. Тобто він має можливість вивчити їх і висловити свою думку, нехай не обов’язкову, але таку, що мала б практичне застосування. А головне — громадянам не довелося б доходити з такими питаннями до Страсбурга. Тож ми не вправі залишатися осторонь цієї проблеми.

Це питання я порушив під час підбиття підсумків роботи ВС за І півріччя та планування завдань на наступні 6 місяців. Колеги погодилися, що проблема є і її можна спробувати вирішити в згаданий спосіб: провести аналіз, висловити свою точку зору та спробувати спрямувати практику в єдине русло.

— До речі, а чи стежить ВС за тим, аби вищі спецсуди послуговувалися його правовими висновками? Які важелі впливу має ВС, якщо той чи інший вищий суд у своїх рішеннях не бере до уваги думки ВС, а сторони — не оскаржують рішень касаційної інстанції?

— На жаль, така проблема — у контексті, знову ж таки, забезпечення єдності судової практики — дійсно існує. Немає ні механізму контролю за дотриманням вищими судами правових висновків ВС, ні настання наслідків, якщо ці висновки залишені поза увагою. Адже, якщо ухвалюється процесуальне рішення, яке іде врозріз із правовим висновком ВС, це саме по собі не є підставою для його скасування. На мою думку, законодавцю варто було б звернутися до досвіду інших держав, скажімо Російської Федерації, Німеччини, Іспанії, де підставою для перегляду судового рішення Верховним судом є порушення єдності судової практики, невідповідність судового рішення правовим висновкам ВС. Доцільно було б також доповнити розділи процесуальних кодексів, які регламентують перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами, положеннями про можливість їх перегляду у зв’язку з іншими обставинами, до яких слід віднести прийняття ВС рішення, яке містить висновок про інше застосування норми права, що зумовило ухвалення незаконного судового рішення.

«Допускаючи касаційний перегляд кожного рішення, ми втрачаємо стабільність»

— Чи буде ВС ініціювати законодавче врегулювання окреслених проблем?

— Хоча Верховний Суд не має права законодавчої ініціативи, ми намагаємося вносити відповідні пропозиції через Кабінет Міністрів, народних депутатів.

Крім проблем, про які я вже згадував, було б доцільно наділити ВС повноваженнями щодо створення прецеденту для типових справ — так званого преюдиційного запиту. Наприклад, свого часу був спалах позовів щодо виплат надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення вчителям, потім справи про перерахунок військових пенсій, здійснення в належному розмірі соціальних виплат дітям війни. На мою думку, недоречно чекати, доки суди першої інстанції розглянуть сотні, а то й тисячі справ, потім рішення будуть перевірені апеляційними та касаційними судами, і тільки після цього Верховний Суд зробить свій правовий висновок, який може і відрізнятися від тієї правової позиції, якої дотримувалися попередні суди. Адже всі ці справи повернуться в початковий стан, і суди знову витрачатимуть час на їх новий розгляд, уже з урахуванням думки ВС.

— Тобто ви маєте на увазі право ВС вирішувати спір як першій інстанції?

— Є різні варіанти, обирати — законодавцеві. Наприклад, можна визначити такий порядок, про який ви сказали. Або надати право суду першої інстанції, в якого під час розгляду справи виникли сумніви щодо правильності тлумачення правової норми, зупиняти провадження у справі та звернутися з преюдиційним запитом за відповідними роз’ясненнями до Верховного Суду (безпосередньо або через вищі спеціалізовані суди). Схожа процедура існує у Франції. Відповідно до неї у разі, якщо правове питання є новим, достатньо складним та виникає у великій кількості справ, найвищий судовий орган надає з цього питання свій висновок і в такий спосіб спрямовує судову практику.

— За аналогією зі зверненням до Конституційного Суду?

— Так.

Є також проблема з визначенням повноважень ВС щодо перегляду справи в разі виявлення неоднакового застосування однієї й тієї самої норми закону. А як бути, якщо суди до одних і тих самих правовідносин застосували різні законодавчі норми? Наприклад, ця ситуація типова для справ про визнання низки договорів купівлі-продажу недійсними. В одних випадках позивач вимагає визнання недійсними договорів за всім ланцюжком, а в інших — звертається з віндикаційним позовом (про витребування майна з чужого незаконного володіння)до нинішнього володільця спірного майна. Правовідносини — однакові, але норми матеріального права — різні, і це унеможливлює перегляд таких справ у ВС за існуючою нині процедурою. Цю проблему зняло б законодавче нововведення про порушення єдності судової практики як підставу для скасування судового рішення.

— Очевидно, деякі питання потребують втручання і на конституційному рівні. Чи пропонуватимете якісь зміни до Основного Закону з огляду на роботу Конституційної асамблеї?

— Ще до того часу, як асамблея розпочала роботу, ВС підготував своє концептуальне бачення змін до Конституції, що стосуються системи судоустрою. Наші пропозиції, зокрема, стосуються формування складу Вищої ради юстиції. Ми переконані, що такий орган, як ВРЮ, має у своїй більшості складатися із суддів, які обрані чи призначені органами суддівського самоврядування. Народні депутати, представники органів виконавчої влади не повинні входити до цього органу. Також ми за передання повноважень щодо утворення та ліквідації судів до повноважень парламенту, що відповідатиме міжнародним стандартам. Разом з тим з процедури обрання суддів парламент, на нашу думку, слід виключити, щоб унеможливити вплив політикуму на процес обрання суддів і не порушувати балансу між гілками влади в державі. З метою збереження найбільш досвідчених кадрів доцільно було б також збільшити вік перебування на роботі суддею до 70 років.

— А як щодо призначення керівників судів? Чи доцільно залишати такі повноваження за ВРЮ?

— Утворена у ВС робоча група внесла до Конституційної асамблеї пропозиції, які зводяться до того, що суддів на адміністративні посади повинні призначати органи суддівського самоврядування, що відповідає міжнародним стандартам. Разом з тим, якщо більшість складу ВРЮ формуватиметься органами суддівського самоврядування і участь у ньому не будуть брати політики й представники органів виконавчої влади, цілком прийнятно, аби саме цей орган опікувався питаннями призначення голів судів та їхніх заступників. Тим більше що рекомендації для таких призначень вносяться органами суддівського самоврядування — радами суддів спеціалізованих судів.

«Завданням ВС не є чергова перевірка винесеного рішення»

— У попередньому інтерв’ю ми торкнулися питання перевантаження суддів. Яка ситуація із навантаженням суддів та палат ВС?

— Коли ми говорили про перевантаження, я мав на увазі саме умови роботи місцевих судів. Є шляхи полегшення роботи і для суддів вищих інстанцій. Зокрема, в апеляційних судах розглядається чимало однотипних справ. Якщо практика за певною категорією спорів є усталеною, а доводи особи, яка подала апеляцію, не містять нових аргументів, напевне, слід передбачити спрощену процедуру її розгляду. В такому ж порядку слід, на мою думку, вирішувати апеляції з процесуальних питань, по незначних справах та коли апеляція є відверто необгрунтованою.

У касаційному порядку також переглядається значна кількість рішень, і, напевне, дещо помилково допускати повторне оскарження будь-якого судового акта. Касаційна інстанція повинна працювати задля розвитку права, а отже, самостійно вирішувати: варта та чи інша справа його уваги. Якщо необхідно спрямувати практику в належному напрямі, суд зобов’язаний прийняти скаргу та розглянути справу. Зокрема, якщо наявна помилка в розумінні норми матеріального права або допущено порушення процесу, що призвело до неправильного вирішення спору. В інших випадках вищий спеціалізований суд навряд чи повинен витрачати час не перевірку кожної справи. Адже рішення вже набуло законної сили, і, допускаючи його перегляд, ми втрачаємо більше — стабільність, передбачуваність, визначеність.

Ми повинні більше довіряти апеляційним судам, а касаційна інстанція має працювати раз, та гаразд.

— Що в такому разі робитиме найвищий судовий орган?

— Його головне завдання, як я вже говорив, — забезпечити однакове застосування правових норм судами касаційної інстанції. До речі, на мою думку, законодавець правильно зробив, закріпивши за вищими спеціалізованими судами повноваження щодо допуску скарг до розгляду Верховним Судом. Адже завданням ВС не є чергова перевірка законності винесеного і вже двічі перевіреного рішення, він має зробити правовий висновок в разі розбіжностей у тлумаченні судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права. І саме вищий спеціалізований суд зацікавлений у з’ясуванні правильності правозастосування. До речі, процедура надання дозволу на подання скарги на судове рішення передбачена в багатьох державах світу, в тій же Німеччині, наприклад, вона існує на рівні всіх інстанцій.

Водночас у перегляді справ Верхов­ним Судом наявний не тільки публічний, а й приватний інтерес. Громадянин, звертаючись до ВС, реалізовує своє право бути рівним з іншими перед законом. Якщо в іншій справі чи справах матеріальний закон судами був застосований інакше, то, подаючи скаргу, він фактично домагається відновлення рівності перед законом з іншими громадянами.

Крім того, чимало питань, які нині доходять до Європейського суду, можна було б урегулювати на національному рівні. На це звертали увагу нашої держави і міжнародні експерти, і представники ЄСПЛ. Адже сьогодні Україна посідає 5-е місце за кількістю заяв, що надходять від наших співвітчизників у Страсбург. І, якщо вищий спеціалізований суд не допустить певну справу до перегляду Верховним Судом, є ймовірність, що недоліки національного судового рішення в частині невідповідності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод побачать судді ЄСПЛ. А це, своєю чергою, виллється в додаткові витрати держбюджету на виплати сатисфакції заявникові. Та ще й погіршимо репутацію нашої судової системи в очах європейців.

Я б на місці законодавця замислився над тим, аби надати право громадянам оскаржувати ухвали вищих спеціалізованих судів про відмову в допуску рішень до перегляду Верхов­ним Судом.

— А чи не призведе це до перевантаження суддів ВС? І, до речі, чи не накопичуються сьогодні, як у 2006 р., нерозглянуті справи?

— Наразі Верховний Суд працює у звичному режимі, що дозволяє грунтовно аналізувати кожну справу. Оскільки рішення ВС є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень та судів, які застосовують у своїй діяльності витлумачену ВС правову норму, занурюємось і в теорію права, активно залучаємо до підготовки справ до розгляду членів науково-консультативної ради при ВС.

За статистикою, найбільше навантаження в Судової палати в адміністративних справах, найменше — у криміналістів. Цивільна палата, до складу якої входжу і я, за І півріччя розглянула близько 80 справ.

— Ваші сусіди — колеги з Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ — нарікають на брак приміщень, унаслідок чого в них залишається кілька десятків вакантних місць. Для Верховного Суду «житлове» питання не створює складнощів у роботі?

— До утворення ВСС у цих будівлях працювало 89 суддів ВС та відповідний апарат. Тепер на тих самих площах розмістилося 95 суддів ВСС та 47 — ВС, а також відповідна кількість працівників апарату обох установ. Зрозуміло, що умови праці — не однакові. Судді ВС залишились у своїх кабінетах, а судді ВСС змушені тіснитись удвох-утрьох в одній кімнаті. Я вже не кажу про працівників апарату ВСС, які інколи ледь протискуються, аби потрапити на робоче місце.

Недавно Прем’єр-міністр підписав розпорядження про надання в оперативне управління Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ будівлі училища зв’язку Міністерства оборони України на вул. Дегтярівській. Ми дуже раді за наших колег. Адже чим кращі умови роботи суду створить держава, тим якіснішими й оперативнішими будуть його рішення.