«Верховний» поводир

ВС повинен робити судам «щеплення» проти помилок при застосуванні норм права. Це простіше, ніж «лікувати» від неуніфікованості практики.

У Верховного Суду немає механізмів запобігання неоднаковому застосуванню норм права. Він не може передбачити й наперед спрямувати судову практику в єдине русло. Які інструменти потрібні «верховникам», аби зробити судовій системі «профілактичні щеплення» проти неузгодженості практики?

Євроексперти — на допомогу!

Відповісти на це запитання може європейський досвід. Поділитися ним до Кловського палацу запросили експертів та служителів Феміди зі Старого світу. Про труднощі гармонізації судової практики в нашій країні розповів Голова ВС Ярослав Романюк.

«Україна обрала шлях європейської цивілізації, а це означає, що ми прагнемо жити за цивілізованими правилами. Для цього ми повинні розробляти якісні закони. ВС як найвища судова установа в системі судів загальної юрисдикції за покликанням має зав­дання забезпечувати уніфікацію судової практики. Для цього у ВС є певні інструменти. Але, як свідчить досвід, їх украй недостатньо, щоб забезпечити однакове застосування норм права всіма судами», — наголосив Я.Романюк.

За його словами, особливістю української судової системи є те, що до повноважень ВС віднесено лише намагання виправити помилки, які суди вже допустили. «І ми не маємо жодних механізмів превентивного характеру, які б спрямовували судову практику наперед, запобігаючи виникненню можливих помилок при застосуванні норм права, щоб не допустити неоднакового їх застосування», — підкреслив очільник ВС.

На його думку, саме іноземні фахівці можуть допомогти вітчизняній судовій системі віднайти інструменти, завдяки яким удасться запобігти допущенню помилок та спрямувати практику в єдине русло.

Одна ковдра на всіх

Чому ж в Україні важко досягти порозуміння в питанні, як розглядати ту чи іншу справу чи застосовувати певну норму? Так, Я.Романюк нагадав, що в нашій системі є 3 касаційні суди, які теж мають певні повноваження, спрямовані на уніфікацію судової практики. «Вже це мені видається не зовсім правильним, оскільки розпорошення таких зусиль призводить до того, що ефективно досягати кінцевої мети не вдається. Адже, як засвідчує досвід вищих спеціалізованих судів, між ними самими подекуди немає єдиних підходів щодо правильного застосування однієї й тієї самої норми. Наприклад, щодо кредитних відносин і Вищий господарський, і Вищий спеціалізований суди дають судам нижчого рівня роз’яснення, які певним чином різняться», — розповів керівник ВС.

За його словами, болючим залишається й питання розмежування юрисдикції. «Наприклад, земельні спори розглядають і адміністративні, і господарські, і цивільні суди. Даючи роз’яснення, і ВАС, і ВСС спрямовують практику саме в таке русло, коли один стверджує, що ці справи мають розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, а інший — в порядку цивільного», — зауважив Я.Романюк.

Разом з тим, наголосив голова ВС, що стосується інших категорій справ — соціальних спорів, то суди будь-якої юрисдикції не виявляють до них особ­ливого інтересу й намагаються сформулювати висновок, відповідно до якого така категорія справ не повинна розглядатися за правилами їхнього судочинства.

«У різних державах світу для вирішення проблем щодо розмежування юрисдикційних спорів існує спеціальний орган. Якщо звернутися до дос­віду Німеччини (а там судова система ще складніша, ніж наша: 4-ланкова, 5 юрисдикцій), то там існує Сенат вищих судів — спеціальний орган для вирішення проблем щодо спорів між юрисдикціями», — поділився Я.Романюк міркуваннями.

Наприклад, у Франції, де є загальні та адміністративні суди, існує Трибунал з конфліктів, завданням якого також є вирішення спорів між судами різної юрисдикції.

«В Україні такого органу не існує. А чи є потреба в ньому? Судова система в Україні є й так доволі складною, неоковирною, малозрозумілою та малодоступною для своїх громадян. Зважаючи на те, що у ВС зосереджено розгляд усіх категорій справ, на нашу думку, логічно, щоб повноваження щодо визначення питань розмежування юрисдикції було надане саме ВС», — запевнив Я.Романюк.

Якщо питанням забезпечення єдності судової практики займатиметься один орган — ВС, то в такому разі вдасться запобігти виникненню проб­лем у цьому питанні.

Додаткові повноваження

Чому ж сьогодні ВС не вистачає інструментів для забезпечення уніфікованості судової практики? Причин багато. Про них розповів Я.Романюк. Так, законодавець надав ВС право розглядати справи у зв’язку з неоднаковим застосуванням однієї й тієї ж норми матеріального права у справах із подібними правовідносинами. Правовий висновок, який зробить ВС у своєму рішенні за результатами розгляду такої справи, буде обов’язковим не тільки для сторін конкретного спору, а взагалі для всіх суддів і всіх органів державної влади.

Проте, за словами Я.Романюка, часто-густо на практиці доводиться стикатися з проблемою: немає неод­накового застосування однієї й тієї ж норми матеріального права, а є застосування в одних і тих самих правовідносинах різних норм матеріального права. Формально це не може бути підставою для розгляду такої справи ВС. «Але це не сприяє забезпеченню єдності судової практики, і, на нашу думку, можна було б змінити формулювання, в яких випадках ВС розглядає справу, на таке: у разі порушення єдності судової практики. Такий досвід є в інших державах: в Іспанії, Росії. І дос­від цей позитивний», — підкреслив Я.Романюк.

Також він зауважив: на практиці обов’язковість правових висновків ВС виявилася декларативною. Це сталося тому, що ми не маємо такого рівня правової культури, як в інших державах. «Наприклад, зовсім недавно наші колеги повернулися зі Швеції та привезли таку новину: там рішення найвищої судової установи, яке юридично не є прецедентом, на практиці настільки авторитетне, що шведи просто не знають прикладів, аби суди нижчого рівня не зважили на роз’яснення, на правовий висновок найвищої судової установи. На превеликий жаль, в Україні ми такого не спостерігаємо. У нас дещо інший і набагато нижчий рівень правової культури», — наголосив очільник ВС.

За його словами, в непоодиноких випадках суд нижчого рівня не зважає на правові висновки ВС. «Ми б погодилися, якби вони мотивували свою незгоду, дали зрозуміти у своєму рішенні, що знають про правовий висновок ВС, але не погоджуються з ним і висловлюють свої аргументи, свої мотиви, чому діють інакше. Але на практиці вони ігнорують, нехтують правовими висновками ВС. Це зовсім не сприяє спрямуванню практики в те русло, в яке спрямовує її ВС», — розповів Я.Романюк.

Вихід із цієї ситуації є — записати в законі, що однією з підстав оскарження рішення суду є невідповідність обов’язковому правовому висновку ВС.

Новий інструмент

Ще одна проблема: ВС усуває помилки в правозастосуванні, які судова система вже допустила. «Відсутні механізми, спрямовані на те, щоб запобігти можливому неоднаковому застосуванню, передбачити й наперед спрямувати практику в правильне русло. Цікаво у зв’язку із цим подивитися на досвід Іспанії, де факт застосування судом норми закону, прийнятого впродовж останніх 5 років, вже є підставою для перегляду рішення найвищою судовою установою. Це робиться для того, щоб спрямувати практику в єдине русло, перевіривши, чи правильно суд застосував норму нового закону», — підкреслив голова ВС.

Він нагадав: у 2010 р. законодавець, дослухаючись до рекомендацій європейських експертів, позбавив ВС таких повноважень, як надання роз’яснень. «Законодавець учинив доволі непослідовно, адже, позбавивши таких повноважень ВС, зберіг їх за касаційними судами. Але позбавивши, не запропонував іншого механізму для спрямування практики в єдине русло. Тобто створив прогалину в цьому. І це зовсім не сприяло уніфікації, не лише не полегшило ситуацію з узгодженням судової практики, а навпаки, її погіршило», — зазначив Я.Романюк.

На його думку, «тим механізмом забезпечення єдності судової практики, до якого ми прагнемо, є преюдиціальний запит (запобігання можливому неоднаковому застосуванню однієї й тієї ж норми права. — Авт.), який застосовується судами Франції, Литви, Польщі, в Суді Євросоюзу». Але чи виявиться він ефективним та дієвим в Україні? Відповідь на це запитання можна отримати тільки після того, як наша судова система апробує цей новий інструмент.

Іноземний досвід

Генеральний адвокат Суду ЄС Ніїло Яскінен розповів про роль преюдиціального запиту в люксембурзькій установі. За його словами, Суд ЄС співпрацює з усіма судами загальної юрисдикції країн — членів ЄС. Задля забезпечення ефективного та узгодженого застосування законодавства Євросоюзу, уникнення суперечливих інтерпретацій національні суди можуть, а в деяких випадках навіть зобов’язані звернутися до люксембурзької установи. Вони апелюють до Сулу ЄС, аби з’ясувати питання щодо тлумачення європейського законодавства, щоб пересвідчитися, наприклад, чи відповідають національні закони європейському законодавству.

«Застосування механізму преюдиціального запиту забезпечує однакову інтерпретацію європейського законодавства на рівні функціонування національних судових систем», — зауважив Н.Яскінен.

За його словами, відповідь Суду є не просто висновком, вона оформлюється у вигляді рішення чи обгрунтованої постанови. Тлумачення є обов’язковим для національного суду, якому воно адресоване, при вирішенні спорів. До того ж рішення Суду — обов’язкове для інших національних судів, що розглядають такі ж питання.

«Преюдиціальне рішення стосується лише тлумачення норми закону, а факти має розглядати національний суд», — наголосив генеральний адвокат.

Таким чином, кожен громадянин ЄС має можливість просити роз’яснення щодо положень законодавства ЄС, яке поширюється на нього, через преюдиціальний запит. Хоча такий запит може зробити тільки національний суд, усі сторони процесу, країни — члени ЄС та інституції Союзу можуть узяти участь у провадженні, яке розглядається люксембурзьким судом.

Представник ВС Молдови Олег Стерніоала повідомив, що в них преюдиціальний запит використовується тільки в цивільному праві. А крім обов’язкового для виконання преюдиціального висновку, у судочинстві нашого сусіда застосовується інститут рекомендацій. Вони не є обов’язковими для виконання, а лише допомагають сторонам уявити характер майбутнього судового рішення.

У свою чергу суддя Касаційного суду Франції Домінік Гашер зауважив, що установа, в якій він працює, не розглядає справ по суті, а визначає правильність застосування норм права. Процедура преюдиціального запиту застосовується в цивільному праві та з деякими особливостями — у кримінальному.

В Україні думки щодо застосування інституту преюдиціального запиту неоднозначні. Одні ставляться до цього нового інструменту з пересторогою, інші ж рекомендують якнайшвидше запровадити його, аби уніфікувати судову практику.

Нагадаємо, що спроба запровадити новий інструмент у вітчизняній судовій системі провалилася: влітку цього року Верховна Рада не прийняла проект закону, відповідно до якого ВС наділявся б повноваженням розглядати справи про надання виснов­ку щодо правильного застосування судами загальної юрисдикції норм законодавства.

***

Міжнародні експерти наводять багато аргументів на користь того, що саме ВС має бути тією установою, яка відповідає за єдність практики. І легше практику спрямовувати наперед, аніж «після бою» виправляти помилки судів. Питання тільки в тому, чи погодиться законодавець дати в руки ВС усі необхідні для уніфікації судової практики інструменти та як сприйматимуть усі служителі Феміди ВС у ролі поводиря.

ПРЯМА МОВА

Віргілюс ВАЛАНЧЮС,
керівник експертів проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні»:

— Не можна недооцінювати важливість єдності судової практики. Розгляд подіб­них справ має відбуватись однаковим чином, щоб, стежачи за судовою практикою, особа могла передбачити результат розгляду своєї справи. Я бачу кілька причин важливості забезпечення єдності судової практики. Це гарантує рівність людей та сприяє стабільності судової системи. Стабільність означає правову визначеність для осіб, які шукають захисту своїх прав у суді. Непослідовність судової практики руйнує авторитет судової влади та не сприяє підвищенню довіри суспільства до неї. Крім того, завдяки послідовній судовій практиці можна зменшити навантаження на суддів. Громадяни спостерігатимуть, як вирішуються ті чи інші категорії справ, та, керуючись судовою практикою, зможуть прийняти рішення не звертатися до суду. Також послідовність судової практики зменшує ймовірність подання апеляції, якщо можна передбачити, яке рішення за певних обставин винесе суд вищої інстанції.

Наталія АГАФОНОВА,
народний депутат України:

— Забезпечення єдності судової практики — одна з необхідних речей, яка є передумовою для реформування судової системи. Водночас хочу відзначити, що непрогнозованість судових рішень і розмитість принципу правової визначеності є однією з причин, чому в нас судова система є слабкою гарантією захисту прав і свобод людини… Законодавством начебто покладено функцію забезпечення єдності практики на ВС, але насправді він не має для цього достатнього інструментарію. Треба більш детально вивчити досвід європейських країн щодо преюдиціального запиту. Запровадження нового інструменту — це виклик для суспільства, для судової системи. Але якщо ми не апробуємо нового інструменту — не будемо рухатися далі. Якщо є прогресивні інструменти, їх потрібно застосовувати.

Леонід ЄМЕЦЬ,
народний депутат України:

— Завдяки судовій реформі ми маємо запровадити механізми єдиної судової практики, щоб не було ситуацій, коли в різних куточках країни суди приймають різні рішення в абсолютно однакових справах.

Проте не забуваймо, що єдина судова практика — лише частина більш глобальної проблеми, а саме — довіри суспільства до судової гілки влади. Соціологічні опитування запевняють нас у тому, що рівень довіри — на низькому рівні. Основною метою діяльності і суддів, і законодавців має бути відновлення довіри до судів. В іншому випадку жодна судова реформа у вигляді звичайних інституційних змін не забезпечить того рівня функціональності суду, який ми хотіли б бачити.

Костянтин КРАСОВСЬКИЙ,
секретар Ради з питань судової реформи при Президентові:

— Цей захід важливий і актуальний в умовах, коли суспільство вимагає нової якості судової системи. До Ради з питань судової реформи ввійшли представники судової системи, громадськості, адвокатської спільноти, науковці, а також представники міжнародних організацій. Це дозволяє сподіватися на те, що ми можемо отримати нову якість судової влади. Нині у країні кризова ситуація, але криза — можливість для оновлення нашої системи. Для цього ми маємо застосовувати передовий міжнародний досвід. Узгодження судової практики — одна зі складових тих можливостей, які можуть оновити нашу систему.