Подвійна страта

або Чому демократичне суспільство вимагає від законників покарання на біс?

Голова Ради суддів Валентина Сімоненко вирішила відверто поспілкуватися з представниками мас-медіа. Розмова стосувалася змісту подання, яке було направлено до Конституційного Суду відповідно до рішення Пленуму Верховного Суду. Проте брифінг голови РСУ цього разу був схожий швидше на лікнеп, ніж на конструктивну розмову: не всі члени суспільства правильно уявляють процес очищення влади, зокрема втілення в життя певних положень спеціально розробленого для цієї мети закону.

Сутність — на поверхні

По-перше, В.Сімоненко звернула увагу ЗМІ на те, що ініціатива звернутися до КС виникла у володарів мантій ще під час позачергового ХІІ з’їзду суддів. Тоді служителі Феміди вирішили звернутися не тільки до єдиного органу конституційної юрисдикції, а ще й до найвищих посадових осіб держави: Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра. «Нашою метою було одне — звернути їхню увагу на закони, які порушують принцип незалежності судової влади», — наголосила В.Сімоненко, зазначивши, що питання стосовно невідповідності Конституції деяких положень закону «Про очищення влади» вже порушував Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також РСУ як вищий орган суддівського самоврядування.

Протягом брифінгу голова ради неодноразово наголошувала, що конституційне подання стосується лише законників, адже опікування державними службовцями не належить до компетенції ВС. «Хочу запевнити, що подання жодним чином не впливає і не вплине на дію закону. Воно не скасовує й не зупиняє його виконання», — повідомила В.Сімоненко.

Що ж до органів, які опікуються суддівськими кадрами, — Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції, то голова РСУ нагадала: усі члени за суддівською квотою призначаються до згаданих органів з’їздом суддів і жодним чином не мають і не мали стосунку до колишнього Президента Віктора Януковича. «Це стосується й голови ДСАУ, якого призначила РСУ», — пояснила доповідач.

Переглянути окремі положення, за твердженням В.Сімоненко, необхідно для того, щоб зберегти принцип справедливого покарання й індивідуалізації вини. Голова ради була обурена тим, що після проголошення амністії «політв’язням» жодного рішення стосовно притягнення їх до кримінальної відповідальності скасовано не було. «Виходить, що суддя, який прийняв рішення стосовно амністованих нещодавно осіб, підпадає під дію закону «Про очищення влади». Водночас стосовно нього триватиме провадження у відповідності до закону «Про відновлення довіри до судової влади». Суддя притягатиметься за таких умов до подвійної відповідальності, що суперечить принципам справедливості й демократії», — зазначила В.Сімоненко.

Вочевидь, не всі присутні в залі були знайомі з доктринальним тлумаченням цих понять, а тому сама можливість двічі притягнути до відповідальності суддю за той самий злочин не сприймалася ними як наступ на засади державності. Навіть заява голови РСУ, що автоматичне звільнення судді з посади порушує принцип поділу влади на 3 гілки, не захистила її від низки досить зухвалих та фривольних запитань.

Спроба діалогу

Так, один із представників ЗМІ натякнув голові РСУ, що конституційне подання начебто є свідченням нахабства законників та їх небажанням «люструватися».

Відповідаючи на виклик, В.Сімо­ненко зауважила, що Венеціанська комісія на підтримку європейських стандартів з розвитку держави та правосуддя в Україні неодноразово наголошувала на дотриманні балансу між інтересами держави та суспільства. Жодним чином, за твердженням голови РСУ, не йдеться про звільнення від люстрації та відповідальності членів ВРЮ та ВККС. «Вони мають її пройти, і навіть прискіпливішу, ніж інші наші колеги. Проте законною та справедливою ця процедура вважатиметься, якщо держава не нехтуватиме міжнародними стандартами правосуддя», —
переконана очільниця РСУ.

Втім, як ми вже зазначили, подвійності покарання та дублювання процедур притягнення володарів мантій до відповідальності загал не вбачає. У суспільстві панує думка, що блокування роботи ВРЮ та створеної при ній Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції унеможливлює люстраційні заходи щодо «відновлення довіри». А отже, конфлікту норм немає. До того ж дехто з представників медіа навіть звинуватив саме суддівський корпус у… неготовності ВРЮ до роботи.

«Ми, мабуть, єдині, хто виконав свій обов’язок перед державою та призначив своїх членів до ВРЮ та ВККС. Та не всі державні інституції наслідували наш приклад. І тепер можна замислитися: кому в країні не вигідне швидке відновлення роботи таких важливих органів. Напевно ж, не судді?» — звернулася доповідачка до присутніх.

Цього разу В.Сімоненко довелося почути силу-силенну різноманітних запитань. Комусь було цікаво дізнатися про «середній розмір хабара по Києву», хтось цікавився вартістю авто служителів Феміди, а дехто дорікав законникам надто великою суддівською винагородою.

Навряд чи подібне ставлення до володаря мантії існує в розвинених країнах Європи. Так, неоднозначність подій у країні та вихід на політичну арену певних одіозних сил та лідерів породили в суспільстві парадоксальні уявлення про те, яким повинне бути правосуддя. А жага до «суддівської крові» все менше має стосунок до європейського досвіду позбавлення від радянського минулого. Діяти в правовому полі, мабуть, не так привабливо, як у революційному запалі під популістські гасла. Проте подібний нігілізм та нехтування демократичними принципами можуть стати чинниками появи слабкого та неефективного правосуддя.

Залишається тільки чекати виснов­ків КС стосовно подання Пленуму ВС. Це й стане, напевно, демонстрацією справжнього ставлення держави до свого Основного Закону.