Навіщо колишній майор держохорони приїхав до Італії?
Минулого тижня колишній працівник Управління держохорони Микола Мельниченко знову привернув до себе увагу вітчизняних ЗМІ. Його арештували в аеропорті Неаполя та запроторили до в’язниці Поджореале. Тепер він очікує рішення суду щодо видачі Україні або надання політичного притулку в Італії. Та головна інтрига полягає в тому, навіщо він взагалі залишив США, ризикуючи потрапити в поле зору Інтерполу. Чи не пов’язаний його вояж в Європу з початком виборчої кампанії в Україні?
В’язниця чи притулок
Італійська поліція затримала М.Мельниченка 3 серпня, коли він прибув до Неаполя рейсом з Вашингтона, за ордером Інтерполу. Після вихідних суд мав вирішити, чи слід починати процедури екстрадиції, а також, як зауважив адвокат екс-охоронця Микола Неділько, до якої країни має бути висланий арештант. Адже, як зазначив правник у коментарі УНІАН, майор та його родина з 2000 року перебуває під дією американської програми захисту свідків.
Однак, чи то не надто покладаючись на американський захист, чи то з міркувань здоров’я, але в суді ув’язнений заявив клопотання щодо надання йому політичного притулку саме в Італії. Прикметно, що документи, які підтверджують небезпеку для життя М.Мельниченка в Україні, були напоготові, їх одразу переслали в Неаполь з Києва. Тепер італійській владі доведеться добре поміркувати, чи дійсно колишній охоронець становить таке цінне надбання для їхньої країни. Проте на роздуми є лише 10 днів, на наступному тижні суд повинен визначитися з подальшим процесуальним статусом українця.
Адвокати майора сподіваються, що в гіршому випадку М.Мельниченко буде висланий до Сполучених Штатів. А звідти ГПУ його вже не витягне, бо «між США та Україною немає договору про екстрадицію розшукуваних осіб». Щоправда, не виключають і повернення втікача на батьківщину, хоча в цьому разі він одразу потрапить до Шевченківського райсуду м.Києва, який повинен буде визначитися з мірою запобіжного заходу. Надання ж політичного притулку в Італії вважатиметься повною перемогою.
Однак у цій історії цікаво не стільки те, чи стане Італія другою Чехією, де радо зустрічають українських біженців, скільки те, чому саме цю країну екс-працівник УДО обрав пунктом призначення? І чому саме тепер він вирішив бути ближче до України?
Ближче до джерел
Водночас дещо наївним було б припустити, що ні М.Мельниченко, ні його захисники не здогадувалися, що за наявності кримінальної справи в Україні та після оголошення його в розшук Генеральна прокуратура не задіє процедури Інтерполу задля затримання обвинуваченого. Проте М.Мельниченко залишив надійний заокеанський захист (якщо він ще діє) та вирушив до Європи. Як мимохідь зауважив адвокат відставного майора, розрахунок був на те, що Італія, де вже знайшов притулок колишній голова Харківської облдержадміністрації Арсен Аваков, надасть пристанище й М.Мельниченку.
Одначе навряд чи саме відпочинок на Апеннінському півострові цікавив біженця. Експерти припускають, що так відверталася увага від дійсної мети подорожі — зустрічі з особами, яких ще могли б зацікавити плівки М.Мельниченка. Не виключено, що саме в Європі наразі перебувають ті, хто міг би поліпшити його матеріальне становище в обмін на чергову порцію викривальних записів. Проте отримати американську візу не можуть через свій теперішній статус, але й покладатися на посередників не хочуть.
Про мету появи в Неаполі колишнього охоронця глави нашої держави охоче «обмовилася» наречена втікача — телеведуча Наталя Розинська. У коментарі газеті «Сегодня» вона повідомила, що «останні місяці Микола Іванович активно працював над низкою проектів, які не лише пролили світло на вбивство нардепа Євгена Щербаня, інші резонансні злочини, а й кардинально вплинули б на підсумки майбутніх виборів». Далі — більше. Вона закидає небезпечний гачок: «Я маю у своєму розпорядженні інформацію і про самі проекти, і про людей, з якими зустрічався М.Мельниченко. Але без його згоди оприлюднювати її поки що не маю права».
Очевидно, така відвертість телеведучої навряд чи розрахована на тих українських політиків, які дійсно причетні до згаданих злочинів. Адже осіб, котрі спромоглися організувати вбивство, зокрема Є.Щербаня, дуже небезпечно та й безглуздо смикати за вуса. Радше таку заяву можна розцінити як «оголошення про продаж». У такому випадку ризик виправдовує мету: в період виборчої кампанії цінність подібного компромату зростає в рази. Повертатися ж у Сполучені Штати без засобів для існування М.Мельниченко навряд чи захоче. Та й медовий місяць (якщо вірити Н.Розинській, вона готова побратися з відставним майором де завгодно й коли завгодно) з порожнім гаманцем стає не таким уже й романтичним.
Свідок без справи
Не менше туману й навколо зацікавленості цим діячем у Сполучених Штатах. Якщо вірити адвокатові, то 12 років М.Мельниченко перебуває під захистом спеціальної програми США як важливий свідок у «справі Георгія Гонгадзе». Хоча водночас роз’їжджає по всьому світу й навіть більше —тривалий час мешкав у країні, де йому нібито загрожує смертельна небезпека!
Власне, відповідно до федерального закону про контроль за організованою злочинністю, який діє в США з 1970 року, генеральний прокурор США дійсно має право вживати заходів щодо забезпечення захисту свідків або навіть потенційних свідків. Але обов’язковою умовою надання таких гарантій є офіційне розслідування, що стосується оргзлочинності або інших тяжких злочинів.
Свого часу на плівки М.Мельниченка розраховували як на головний доказ у розслідуванні справи щодо замовників убивства журналіста Г.Гонгадзе. Але ця справа могла цікавити Білий дім хіба що в період, коли один з підозрюваних перебував на верхівці влади в Україні. Проте офіційного розслідування із цього приводу в Сполучених Штатах не велося.
Інша річ — скандал з українськими «Кольчугами», які нібито нелегально постачалися в Ірак. Доказом цього слугував фрагмент «ізпіддиванних» записів, на якому нібито розмовляли Леонід Кучма та нині покійний голова Укрспецекспорту Валерій Малєв. В умовах, коли США готували до вторгнення в Ірак, це питання дійсно ставало предметом «офіційного розслідування», а отже, під нього можна було задіяти програму захисту свідків.
Згодом, у 2004 році, Білий дім офіційно підтвердив, що «Кольчуг» в Іраку не було, але завдяки плівкам М.Мельниченка американські спецслужби отримали не лише доступ до технологічних секретів України, а й на тривалий час усунули конкурентів з ринку озброєнь. Однак після завершення розслідування потреба в захисті головного свідка відпала. Крім того, після повернення у 2007-му в Україну М.Мельниченко автоматично втратив і статус політичного біженця, наданий йому програмою.
Отже, США явно не зацікавлені в подальшому утриманні колишнього працівника УДО. Тому його екстрадиція до цієї країни дуже сумнівна. Принаймні дотепер з-за океану не пролунало жодної реакції на арешт М.Мельниченка. Та й у самого відставного майора найближчі місяці — чи не останній шанс для повернення у велику політичну гру. Питання лише в тому, чи ризикне хтось із нинішніх політиків здійняти чергову хвилю «касетних викриттів». З огляду на те що М.Мельниченко обрав досить ризикований спосіб привернення до себе уваги, до цього часу чи то охочих, чи то платоспроможних не виявилося.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.04 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!