Народ має отримати можливості безпосередньої реалізації належної йому влади
У контексті початку діяльності Конституційної асамблеї та створення в її складі комісії з питань здійснення народовладдя виникають закономірні запитання: якими мають бути зміни до Конституції в цій частині, що має запропонувати відповідна комісія, чи повинні відповідні зміни вплинути на розвиток усього масиву законодавства у сфері народовладдя?
Права без реалізації
Для відповідей необхідно насамперед звернутися до питання безпосереднього здійснення влади народом, що зафіксовано в Основному Законі. Так, Конституція визначає засади безпосереднього здійснення влади народом, урегульовує правову основу окремих форм такої діяльності, називає деякі види цих форм, суб’єктів, осіб, уповноважених на призначення окремих з них тощо. Базовими основами конституційно-правового регулювання безпосереднього народовладдя є положення близько 27 статей Основного Закону. Частина відповідних норм стала предметом офіційного тлумачення Конституційного Суду або встановлення відповідних правових позицій у його актах (зокрема в рішеннях від 19.04.2001 №4-рп/2001, від 5.10.2005 №6-рп/2005, від 16.04.2008 №6-рп/2008).
Питання також знайшло відображення в міжнародних актах. Так, у ч.1 ст.21 Загальної декларації прав людини зазначається, що «кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників». Згідно з ч.3 цієї статті «воля народу повинна бути основою влади уряду». Відповідно ж до §1 ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів».
Аналіз законів України дозволяє виділити ті з них, які повністю або частково присвячені нормативному регулюванню безпосереднього здійснення влади народом. Серед них можна назвати закони «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про вибори народних депутатів України», «Про звернення громадян», «Про об’єднання громадян».
Однак наведена нормативна база України, міжнародні нормативно-правові акти на практиці не дозволяють народу безпосередньо реалізовувати належну йому владу в повній мірі. Комплексний аналіз стану законодавчого забезпечення прямого волевиявлення народу свідчить про достатньо низький рівень деталізації як матеріальних засад владної діяльності громадян, так і окремих її видів. Не дають надії на поліпшення ситуації й ті законопроекти, які прямо чи побічно спрямовані на вдосконалення норм у цій сфері. Проте навіть у разі ухвалення таких документів суттєвого зрушення в бік покращення правових приписів, що стосуються здійснення влади народом безпосередньо, не очікується.
Напевне, така ситуація викликана помилковим уявленням про способи забезпечення безпосередньої демократії. Замість спроби комплексного врегулювання питань спостерігаються тільки наміри щодо змін та вдосконалення форм такої діяльності — виборів і референдумів, які не можуть охопити всього її масиву.
Зміщення акцентів
Такий підхід є недоліком не тільки України, він притаманний фактично всім без винятку країнам світу. Саме підміна понять, зміщення акцентів — з комплексного врегулювання безпосередньої владної діяльності на нормативне визначення її форм — часто стає приводом для розчарування в демократії.
Так, австрійський економіст і філософ Фрідріх Хайєк зазначав, що «обраний нами конкретний процес з’ясування того, що ми називаємо волею народу, спричиняє наслідки, які практично не мають стосунку до чогось, вартого назви «спільної волі» будь-якої істотної частини населення» (див.: Хайєк Ф.А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3-х т. Т.3.: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000).
Для окреслення шляхів удосконалення нормативного забезпечення безпосереднього здійснення влади народом насамперед слід визначитися, що розуміти під цим терміном. На нашу думку, безпосереднє здійснення влади народом необхідно визначати як окремий вид публічної влади, що має домінантний характер відносно інших видів публічної влади та має комплексний, повновладний, легітимний характер, здійснюється постійно й безперервно та означає право та реальну здатність народу прямо реалізовувати належну йому владу через учинення установчої, правотворчої, ініціативної, контрольної, захисної діяльності. Отже, для ефективного конституційно-правового регулювання безпосередньої демократії необхідно змінити акценти — з правового регулювання її форм на правове забезпечення та регулювання безпосередньої владної діяльності народу, закріплення видів останньої.
Тому не можна обмежуватися внесенням змін до законів або ж ухваленням їх у нових редакціях. Новації повинні мати значно глибше коріння, змістовніший фундамент. Ідеться про необхідність унесення в текст Основного Закону базових положень щодо безпосереднього здійснення влади народом.
Влада від народу
Передусім зміни до Конституції мають стосуватися закріплення в ній основних видів здійснення владної діяльності народом безпосередньо. При цьому, закріплюючи на конституційному рівні можливість установчої, правотворчої, ініціативної, контрольної, захисної діяльності народу, в Основний Закон варто також закласти головні їх підвиди та форми. Для цього необхідно визначити критерії, методи, що використовуються для досягнення результатів, а також форми реалізації владної діяльності народу.
Установча діяльність посідає ключове місце у безпосередній демократії. Адже позиціонується як виключне право народу на самостійну владну діяльність, що має засновницький, первинний, обов’язковий та невідчужуваний характер, опосередковується повнотою та єдністю визначальних елементів. Ідеться про прийняття найважливіших для існування народу та держави рішень, визначення чи зміну конституційного ладу в Україні шляхом прийняття акта найвищої юридичної сили, ухвалення й затвердження законів (інших правових актів), формування органів державної влади та місцевого самоврядування або прийняття рішень, реалізація яких виходить за встановлені державою інституційні межі. З огляду на це установча діяльність народу може включати такі види:
• формування представницьких органів публічної влади (органів державної влади та місцевого самоврядування), їх періодична зміна, що здійснюється у формі проведення чергових і позачергових демократичних виборів;
• визначення та зміна державного ладу шляхом прийняття Конституції, ухвалення й затвердження законів (інших правових актів), що здійснюється шляхом всеукраїнських референдумів;
• визначення та зміна основ життя територіальної громади шляхом ухвалення (затвердження) її статуту та прийняття інших рішень місцевого значення, що здійснюється за допомогою місцевих референдумів;
• самовизначення народу, тобто вирішення питання про створення держави, приєднання до іншої держави, об’єднання з іншим народом, що реалізується шляхом прийняття рішень усеукраїнським референдумом.
Правотворення й контроль
Правотворча діяльність народу полягає в започаткуванні, зміні або скасуванні ним норм та спрямована на врегулювання соціальних відносин шляхом пізнання й оцінки колективних правових потреб суспільства та держави, індивідуальних потреб та їх задоволення через створення справедливих актів загальнодержавного та локального значення, ухвалення яких є своєрідною правовою формою суспільного договору, що грунтується на загальній волі (волевиявленні народу). Видами такої діяльності є народна законотворчість, інші форми загальнодержавного правотворення та локальне правотворення, що реалізується за допомогою всеукраїнських і місцевих референдумів. При цьому правотворча діяльність змістовно, формально та функціонально поєднана з установчою діяльністю народу, до якого вона має стосунок як конкретне до загального, частина до цілого. Виділення її в окремий вид зумовлене тим, що вона має особливий характер. Без неї безпосередня владна діяльність не мала б цілісного та завершеного вигляду, зовнішнього виразу. Крім того, дана діяльність має найбільш точне документальне та текстуальне оформлення, тобто абсолютно визначений формально-правовий результат.
Ініціативно-дорадча діяльність народу дозволяє акцентувати увагу органів публічної влади на вирішенні питань, що становлять суспільний інтерес. Фактично в умовах демократії ця форма діяльності є найпоширенішою, адже за допомогою неї народ визначає пріоритетні напрями змін у державі, найважливіші завдання органів публічної влади. Даний вид діяльності є способом зв’язку народу з владою.
До видів ініціативно-дорадчої діяльності варто віднести:
• петиційну діяльність, що реалізується у формі звернень громадян;
• ініціативну діяльність, що реалізується шляхом загальнодержавних і місцевих народних ініціатив, зборів громадян;
• дорадчу діяльність, що реалізується за допомогою громадських та інших видів слухань, дорадчих опитувань тощо.
Контроль має надзвичайно важливе значення як для всієї безпосередньої владної діяльності народу, так і для стабільності суспільних відносин, профілактики суспільно небезпечних явищ. З огляду на це до видів контрольної діяльності народу слід віднести:
• безпосередню його участь у здійсненні правосуддя, що реалізується у формі діяльності народних засідателів і присяжних;
• контроль за діяльністю парламентарів і депутатів місцевих рад, що знаходить своє вираження у вигляді доручень виборців, звітів народних обранців тощо;
• контроль за діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що реалізується завдяки роботі громадських організацій та інших інститутів громадянського суспільства.
Захист від узурпації
Визнаючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, виключним суб’єктом визначення і зміни конституційного ладу (ст.5 Конституції), Основний Закон фактично наділив Український народ правомочністю щодо захисту даного права у разі спроби узурпації будь-ким державної влади, права народу здійснювати державну владу, визначати і змінювати конституційний лад (чч.2, 3, 4 ст.5) або ж виходу органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень за межі Конституції та законів (ч.2 ст.6, ч.2 ст.19 Основного Закону). З огляду на це видами захисної діяльності народу є:
• відкликання народних депутатів і депутатів місцевих рад;
• дострокове припинення повноваження органів та посадових осіб публічної влади, що здійснюється через проведення відповідного референдуму;
• народне вето на ухвалені парламентом чи іншим органом публічної влади акти, що здійснюється шляхом проведення загальнодержавних чи місцевих референдумів;
• мирний опір органам влади в разі порушення ними Конституції та законів, що здійснюється у формі зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а також страйків;
• збройний опір органам влади в разі порушення ними Конституції та законів, що здійснюється у формі повстань, революцій тощо.
***
Запропоновані види, підвиди й форми безпосередньої демократії є авторським баченням, а тому можуть не збігатися як з підходами інших авторів, так і з усталеними поглядами.
Внесення відповідних змін до Конституції згодом могло б стати основою для прийняття спеціальних законів, де були б деталізовані відповідні приписи. Таким чином, для законодавчого регулювання безпосередньої владної діяльності народу доцільним є:
• внесення змін до Основного Закону в частині конкретизації положень щодо прямого здійснення влади народом, окреслення видів та підвидів безпосередньої владної діяльності народу, її форм;
• розробка та прийняття на основі запропонованих змін до Конституції законів «Про установчу діяльність народу», «Про правотворчу діяльність народу», «Про ініціативно-дорадчу діяльність народу», «Про контрольну діяльність народу», «Про захисну діяльність народу» або ж ухвалення єдиного акта, який би об’єднував усі види, підвиди та форми владної діяльності народу, — закону «Про основні засади безпосереднього здійснення влади народом».
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.59 МБ)
Красиві гасла поки що не знаходять свого втілення в життя.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!