ЄС відмовився змінювати «конституцію» заради страховки від криз
Лідери країн Євросоюзу домовилися про вне-сення поправок до лісабонського договору. Переписати текст документа, на ратифікацію якого пішло два роки, довелося через 11 місяців після набрання ним чинності.
Запропоновані поправки спрямовані на подолання майбутніх фінансових криз, проте передбачають розширення повноважень Брюсселя, а отже, із затвердженням нового тексту лісабонського договору можуть виникнути проблеми.
Брюссель усемогутній
Про досягнуту домов¬леність за підсумками саміту лідерів країн — членів ЄС 28 жовтня в Брюсселі оголосив президент Євросоюзу Герман ван Ромпей. За його словами, поправки дозволять учасникам Союзу створити «постійно діючий механізм» для гарантування економічної безпеки єврозони. Зокрема, йдеться про створення фонду для допомоги країнам — членам ЄС, які за¬знають фінансових труднощів.
Нічого конкретного про суть поправок Г.ван Ромпей не повідомив, проте підкреслив, що зміни до тексту лісабонського договору матимуть «поміркований» характер. Із цього можна зробити висновок, що згода змінити текст документа стала результатом компромісу. Тобто най¬більш радикальні пропозиції ініціатора поправок — Німеччини — не підтримали лідери інших країн.
Проект поправок, запропонований канцлером ФРН Ангелою Меркель, передбачав зміну лісабонського договору — документа, котрий фактично замінив Євросоюзу конституцію, — за двома напрямками. По-перше, вважають у Берліні, необхідно скасувати заборону на надання фінансової допомоги країнам ЄС, що опинилися на межі дефолту. Крім того, необхідно створити спеціальний фонд для допомоги нужденним державам, проте вносити кошти в цей фонд мають не тільки платники податків, а й різні фінансові установи.
По-друге, варто вжити заходів з метою недопущення повторення кризи, перед якою у 2010 році постала Греція. Для цього необхідно створити систему, котра звузить можливості для неконтрольованих бюджетних витрат і необмежених позик. Німеччина запропонувала наділити Брюссель повноваженнями втручатися в бюджетну полі¬тику країн — членів ЄС. Більш того, план містив пропозицію позбавляти права голосу в європей¬ських структурах держави, котрі порушили вимоги, передбачені пактом про стабільність і економічне зростання країн ЄС. Відповідно до цих вимог дефіцит бюджету країни не повинен перевищувати 3% ВВП, а обсяг держборгу — 60%.
Раніше Німеччині, країні з найбільшою в єврозоні економікою, вдалося заручитися підтримкою Фран¬ції. У Лондоні дали зрозу¬міти, що не будуть проти, але за умови, що запропоновані штрафні санкції жодним чином не торкнуться Великої Британії, яка в єврозону не входить. А ось лідери інших країн визнали, що запропоновані ФРН поправки суперечать їхнім інтересам.
Голосніше за інших про небажання змінювати текст лісабонського договору заявляли Нідерланди й Люксембург. Комісар ЄС із питань юстиції Вівіана Редінг, до речі, уродженка герцогства, навіть дозволила собі такий коментар: «Мені не подобається те, що я бачу, це дуже небезпечно». За її словами, такі рішення мають ухвалювати за підсумками обговорення уряди 27 країн ЄС, а не диктувати Німеччина та Франція.
Взагалі напередодні брюссельського саміту слово «диктат» уживалося відносно запропонованого ФРН плану досить часто. Для перестраху противники поправок навіть вимовляли його німецькою — «diktat». Судячи з формулювань, до яких вдавався 28 жовтня президент ЄС Г.ван Ромпей, диктувати свою волю лідерам країн Євросоюзу Німеччині не вдалося.
Складнощі новацій
Більшість опонентів пояснювали свою позицію небажанням знову прирікати ЄС на чергову епопею з ратифікацією основоположного документа. Врешті-решт, чинну редакцію лісабонського договору затверджували два роки, а власне необхідність у договорі виникла після того, як у 2005-му провалилися спроби ратифікувати цю свого роду конституцію ЄС.
Попередні труднощі з ратифікацією були пов’язані з небажанням бага¬тьох країн допускати сер¬йозне втручання у свої справи з боку Брюсселя. Очевидно, що й запропонований Німеччиною варіант, який припускає нагляд за бюджетною політикою, не говорячи вже про ідею позбавляти права голосу, цілком здатний відродити ці побоювання. Як заявив голова Єврокомісії Жозе-Мануель Баррозу, «прийняття поправок, у результаті яких постраждають права дер¬-жав — членів ЄС, неприйнятне та й, чесно кажучи, нереальне».
Із цим не посперечаєшся: будь-які зміни мають прийматися країнами ЄС одноголосно. І якщо десь для їх затвердження до¬статньо парламентського голосування, то в Ірландії, наприклад, питання потрібно буде виносити на референдум, на якому, швидше за все, будь-яке обговорення й завершиться.
Таким чином, зміни, очевидно, обмежаться від¬мі¬ною положення лісабонського договору про заборону надання фінансової допомоги в єврозоні й створенням «механізму для запобігання й подолання криз». Проте ймовірно, що цей механізм на ділі виявиться швидше фондом для надання екстрених позик країнам, які опинилися на межі банкрутства.
Доля поправок повинна прояснитися до грудневого саміту ЄС. Тоді ж стане зрозуміло, чи зможуть європейські чиновники провести зміни за спрощеною процедурою, для якої до¬статньо згоди урядів кра¬-їн — членів ЄС, або ж буде потрібна повноцінна ратифікація. Останнє, звичайно, свідчитиме про велику значущість змін, які вносяться, проте одночасно залишить відкритим питання про те, коли вони вступлять у силу. І чи вступлять узагалі.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!