ВСС роз’яснив судам як визначити шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
У п’ятій частині узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (попередні частини узагальнення див. у №18, №19-20, №21, №22), судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро ЛУСПЕНИК, Борис ГУЛЬКО та головний консультант управління вивчення та узагальнення судової практики ВСС Ганна ГРИДАСОВА роз’яснили порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
«Потерпілі» блага
За загальним правилом, розмір відшкодування шкоди встановлюється законом або домовленістю сторін, а в разі наявності спору між сторонами — судом.
Порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано главою 82 ЦК, крім того, відповідні роз’яснення надано в постанові Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, відповідно до яких при визначенні розміру шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого.
Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або зниження нематеріальних благ (рівня життя, здоров’я тощо).
Чинним законодавством (ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1167 ЦК ) передбачено право юридичної та фізичної особи на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи; шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи; моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки завдається шкода таким особистим немайновим правам фізичної особи, як право на життя та здоров’я, у зв’язку з чим відшкодуванню підлягає майнова шкода, завдана каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю фізичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізична особа має право на відшкодування їй заробітку (доходу), втраченого нею внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, зумовлених необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до ч.1 ст.1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Розмір шкоди, завданої смертю потерпілого, відшкодовується за правилами ст.1200 ЦК, яка залишилась поза увагою апеляційного суду.
Статтею 1201 ЦК передбачено право особи, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, на їх відшкодування.
Згідно з роз’ясненнями, наведеними у п.24 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов’язані відшкодувати витрати на поховання (у тому числі на ритуальні послуги та обряди) тій особі, яка понесла ці витрати, тому вимога про їх стягнення ння може пред’являтись як особами, які мають право на відшкодування шкоди у зв’язку зі смертю годувальника, так і сторонніми потерпілому громадянами й організаціями, що фактично понесли ці витрати.
Витрати на виготовлення пам’ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але сума таких витрат не повинна перевищувати граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож у цій місцевості.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25.02.2010 позовні вимоги К., Л., М. до ТОВ «Роднічок», третя особа — А., про відшкодування матеріальних та моральних збитків задоволено частково.
Судом встановлено, що внаслідок скоєної 1.08.2008 ДТП матеріальні витрати, що були понесені К. у зв’язку з бальзамуванням тіла загиблого сина, витрати на поховання, поминальні обряди, встановлення надгробного пам’ятника та поминальний обід в один рік, є обгрунтованими та документально підтвердженими розрахунковими квитанціями, накладними та актом на загальну суму 117828 грн., а відтак до спірних правовідносин застосовуються положення ст.1195 ЦК.
Право на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної та юридичної особи, згідно з вимогами ч.3 ст.386 ЦК має власник.
Разом із цим у п.9 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 роз’яснено, що оскільки згідно зі ст.48 закону «Про власність» положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. Незважаючи на те, що закон «Про власність» втратив чинність, суди повинні враховувати наведені роз’яснення, оскільки вони узгоджуються з положеннями діючого ЦК.
Відповідно до ст.396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на його захист, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень гл.29 ЦК.
Так, ТОВ «Кримський автомобільний дім» звернулось до суду з позовом до Г. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження належного йому автомобіля ВАЗ-21101 в ДТП, що сталася з вини відповідача.
Відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що позивач не є власником автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП.
Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18.06.2010 позов задоволено. Доводи відповідача щодо відсутності в позивача права вимоги відхилено з тих підстав, що ТОВ «Кримський автомобільний дім» володіло автомобілем ВАЗ-21101 на підставі дилерської угоди. В апеляційному порядку рішення суду не оскаржувалось.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу на положення ст.1192 ЦК, згідно з яким з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з роз’ясненнями п.9 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов’язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв’язку із заподіянням шкоди майну.
Суддівські труднощі
Незважаючи на ці роз’яснення, визначення відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого, викликає у суддів певні труднощі.
Так, судді не враховують ряд винятків із загального правила про повне відшкодування шкоди: урахування вини потерпілого (ч.2 ст.1193 ЦК ) та матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди (ч.4 ст.1193 ЦК); крім того, ст.1204 ЦК передбачає можливість зменшення розміру відшкодування, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, що була на момент вирішення справи про відшкодування шкоди.
Відповідно до п.9 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодувати вартість майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 29.12.2010 рішення Чернігівського районного суду від 30.11.2010 змінено, доповнено резолютивну частину рішення наступним абзацом такого змісту: «О. після відшкодування їй шкоди передати в розпорядження ДП «Підприємство регіональних перевезень» ВАТ «Автотранспортна акціонерна співдружність «Славутич» пошкоджений автомобіль «Хонда», в іншій частині рішення залишено без змін».
Змінюючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд Чернігівської області виходив із того, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто в цьому випадку в разі виплати особі повної вартості речі, яку було знищено, залишки такої речі (спірний автомобіль) слід повернути особі, яка відшкодувала шкоду.
Вирішуючи спір про відшкодування позивачці завданих їй реальних збитків, розмір яких дорівнює вартості автомобіля з урахуванням його технічного стану на час ДТП, суд першої інстанції зазначених положень законодавства не врахував та безпідставно відмовив у передачі транспортного засобу відповідачеві.
Із матеріалів справ, наданих для узагальнення, вбачається, що в переважній більшості випадків судді не обговорюють таке питання у резолютивній частині рішення, не зазначають про необхідність передачі, зокрема, запасних частин автомобіля, що не можуть використовуватись, особі, відповідальній за шкоду після повного відшкодування збитків.
Невиконання таких вимог призводить до звернення до суду із позовом про витребування запчастин, що може вважатися необгрунтованим, оскільки таке питання мало бути вирішено судом одночасно зі стягненням заподіяних збитків. У разі неповернення добровільно після відшкодування збитків таких запчастин їх може бути повернуто в примусовому порядку державним виконавцем, якщо таке зазначено в рішенні суду.
Крім цього, потребує більш детального визначення в резолютивній частині судового рішення процедура передачі пошкодженого автомобіля, який не може використовуватись за призначенням, особі, відповідальній за шкоду, після повного відшкодування збитків.
Прикладом може бути цивільна справа №2-337/10 за позовом А. до В., ВАТ НАСК «Оранта» про відшкодування шкоди. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20.05.2010 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто зі страхової компанії страхове відшкодування, з В. — заподіяні матеріальні збитки, спричинені ДТП, у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральних збитків з А. відмовлено, зобов’язано А. передати у власність В. пошкоджений автомобіль.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 3.11.2010 скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальних збитків із В., стягнуто матеріальні збитки в більшому розмірі. Зобов’язано М., А., В. після відшкодування визначеної шкоди передати В. пошкоджений автомобіль, поклавши на В. всі витрати, пов’язані з переоформленням права власності.
У разі якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У разі коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням суду кошти зросли ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий із цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що ремонтні роботи проводилися вже після збільшення цін і тарифів.
Згідно з роз’ясненнями постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 певна зношеність пошкодженої речі за позовами про відшкодування шкоди враховується лише в тому випадку, коли для відновлення попереднього стану речі були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих із виробництва однорідних виробів.
Ціна транспортного знищення
У разі коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
Порядок відшкодування шкоди, пов’язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, детально регламентовано ст.30 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV (із відповідними змінами).
Згідно з вимогами цієї статті транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням останнього фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця ДТП.
Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
Уважається, що положення цієї норми на підставі ст.8 ЦК можуть застосовуватися при відшкодуванні шкоди не лише страховиком, а й іншими особами, які несуть відповідальність за її заподіяння.
Іноді позивачі для підтвердження розміру шкоди надають висновки спеціалістів, звіти про оцінку та інші документи, складені суб’єктами оціночної діяльності, та суди задовольняють позовні вимоги на підставі саме цих доказів.
Вважається, що така практика не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства, зокрема стст.57, 212 ЦПК.
Відповідно до чч.3 і 4 ст.10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному й повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Отже, якщо позивач для підтвердження розміру шкоди надає висновок спеціаліста, а відповідач, заперечуючи проти цього розміру, після виконання судом вимог ч.4 ст.10 ЦПК не надає ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень, суд відповідно до вимог стст.212, 213 ЦПК ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач у порушення вимог стст.10, 60 ЦПК ухилився від доведення обставин, на які посилався.
Так, рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 9.11.2009 частково задоволено позовні вимоги З. до Б. і А. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок пошкодження належного йому автомобіля в ДТП, яка сталася з вини Б. та А.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.02.2010 апеляційну скаргу Б. залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Апеляційний суд виходив із того, що розмір шкоди, завданої позивачеві, підтверджується висновком автотоварознавчого дослідження і відповідачем не спростований. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заяви про призначення експертизи не подавав, а, крім того, чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено, що розмір матеріальної шкоди має підтверджуватись лише висновком експертизи. Отже, позивач надав суду докази щодо розміру шкоди, які не спростовано відповідачем, і сумнівів у доказах у суду не виникло.
У будь-якому випадку судам слід мати на увазі, що обов’язок доведення розміру шкоди лежить на позивачеві, а експертиза може бути призначена судом лише за заявою осіб, які беруть участь у справі. За наявності підстав, зазначених у ч.2 ст.303 ЦПК, не виключено призначення судової експертизи і апеляційним судом.
Рішенням (заочним) Яготинського районного суду Київської області від 9.09.2010 задоволено позов С. до К. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок пошкодження належного позивачеві автомобіля під час ДТП, що сталася з вини відповідача.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неналежне повідомлення йому про дату, час та місце розгляду справи й незгоду з розміром матеріальної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 3.03.2011 апеляційну скаргу К. задоволено частковою, рішення районного суду змінено шляхом зменшення суми відшкодування майнової шкоди з 8917 грн. 62 коп. до 8779 грн. 78 коп., а суми відшкодування моральної шкоди — з 5000 грн. до 500 грн.
Обгрунтовуючи своє рішення в частині зміни розміру відшкодування матеріальної шкоди, колегія суддів послалась на висновок товарознавчої експертизи, призначеної апеляційним судом за клопотанням відповідача, у зв’язку з наявністю для цього правових підстав, передбачених ст.303 ЦПК, який відрізнявся від висновку спеціаліста, згідно з яким визначив розмір шкоди суд першої інстанції.
У разі ненадання позивачем належних доказів на підтвердження розміру шкоди, у задоволенні позову може бути взагалі відмовлено.
Так, ТОВ «Блакитна ріка» звернулась до суду з позовом до З. про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 82386 грн, завданої внаслідок пошкодження належного йому автомобіля в ДТП, що сталася з вини відповідача. На підтвердження розміру шкоди позивач надав документи про вартість робіт і деталей, використаних під час ремонту автомобіля.
Рішенням Ялтинського міського суду від 31.08.2009 в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку з їх необгрунтованістю.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 січня 2010 року апеляційну скаргу ТОВ «Блакитна ріка» відхилено, рішення міського суду залишено без змін із тих підстав, що доводи позивача про витрачання ним зазначеної у позовній заяві суми на ремонт пошкодженого автомобіля відповідними платіжними документами не підтверджуються, а експертна оцінка розміру шкоди у справі не проводилась, позивач такого клопотання не заявляв.
Ставка на інфляцію
Деякі потерпілі пред’являють позови про відшкодування шкоди з урахуванням індексу інфляції і 3% річних, тобто посилаються на положення ст.625 ЦК.
У більшості випадків суди відмовляють у задоволенні таких вимог із тих або інших підстав.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 6.04.2010 було відмовлено в задоволенні регресного позову П. до Ш. у частині відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, з урахуванням індексу інфляції з тих підстав, що відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦПК боржник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в разі прострочення виконання грошового зобов’язання, проте строк відшкодування завданої відповідачем шкоди сторонами не встановлювався і, відповідно, не порушувався.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 7.07.2010 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Разом із тим під час проведення узагальнення встановлено випадки, коли вимоги про збільшення суми відшкодування шкоди з урахуванням інфляції було задоволено.
Так, Л. звернувся до суду з позовом до Т. і ЗАТ «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП. При цьому матеріальну шкоду, завдану у зв’язку з пошкодженням автомобіля, просив стягнути з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 4.11.2009 позов було задоволено частково, на користь позивача зі страхової компанії стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції 13020 грн. 46 коп., а з Т. — на відшкодування моральної шкоди 3000 грн.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 27.01.2010 рішення районного суду скасовано і ухвалено нове, яким стягнуто зі страхової компанії на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти, а з Т. — 510 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції, апеляційний суд виходив із того, що законодавством України не передбачено можливості відшкодування шкоди з урахуванням індексу інфляції.
Така позиція є правильною, оскільки дія ч.2 ст.625 ЦК, що передбачає обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди, і може застосовуватись лише при порушенні зобов’язання за договором.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням суду кошти, збільшилися ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий із цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.
Враховуючи ці роз’яснення, судам слід відмовляти в задоволенні позовних вимог потерпілих про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Під час розгляду справ про відшкодування збитків, пов’язаних із неможливістю деякий час користуватися пошкодженим автомобілем, судам слід пам’ятати, що ці вимоги мають бути належним чином доведеними.
Так, Корольовським районним судом м.Житомира від 12.08.2010 позовні вимоги фізичної особи — підприємця К. до фізичної особи — підприємця В. про відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих внаслідок ДТП, залишено без задоволення з тих підстав, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у формі упущеної вигоди, стягнення доходів, які б К. реально міг одержати за той час, коли автомобіль перебував на ремонті, надаючи послуги з перевезення пасажирів і вантажів (упущена вигода), яку він оцінив у 55000 грн., задоволенню не підлягають, оскільки розмір шкоди розраховано лише на підставі припущень, документально не підтверджених. Зокрема, немає навіть даних щодо витрат на пальне, амортизацію автомобіля, сплату податків, витрат на поточний ремонт, а також часу, який щоденно мав би витрачатися позивачем на відновлення порушеного права, не вказано, з чого позивач виходив, обираючи розрахунковий період, що лише свідчить про упередженість при проведенні розрахунку.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральний аспект
Розглядаючи позови про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, судам слід враховувати, що згідно з ч.2 ст.23 ЦК моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також у завданні шкоди діловій репутації фізичної або юридичної особи.
Оскільки ділова репутація юридичної особи може постраждати лише внаслідок поширення недостовірної інформації, можна з упевненістю стверджувати, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, мають лише фізичні особи.
Частиною 3 ст.23 ЦК встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суди в переважній більшості дотримуються вимог цієї норми.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 29.01.2010 позовні вимоги В. до М. про відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 грн., пов’язаної з ушкодженням здоров’я внаслідок ДТП, що сталася з вини відповідача, задоволено частково й стягнуто 12000 грн. Визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, ступінь порушення життєвих стосунків позивача, потребу в додаткових зусиллях для організації життя. В апеляційному порядку рішення суду не оскаржувалось.
Проте в деяких випадках розмір відшкодування моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, при апеляційному перегляді справи змінюється.
Так, Ю. і С. звернулися до суду з позовом до П. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Заочним рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2009 позов задоволено частково. Із П. на користь обох позивачів стягнуто в рівних частинах певну суму на відшкодування матеріальної шкоди, а також на користь Ю. 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог Д., С., О. про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010 заочне рішення районного суду змінено шляхом збільшення суми відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача Ю. з 500 грн. до 1000 грн.
Іноді в порушення вимог ст.213 ЦПК суди не мотивують рішення про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не зазначають, у чому саме ця шкода полягає. Це стосується й апеляційних судів при зміні розміру моральної шкоди, визначеного місцевим судом.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18.10.2010 позовні вимоги А. до Л. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, задоволено в повному обсязі. З відповідача на користь позивача стягнуто 20553 грн. на відшкодування матеріальної шкоди і 10000 грн. — на відшкодування моральної шкоди. При цьому в рішенні взагалі не зазначено, у чому полягає завдана позивачеві моральна шкода, якими доказами підтверджується її наявність, з урахуванням яких обставин визначено розмір її відшкодування.
Слід звернути увагу суддів на те, що в разі якщо відповідач просить відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров’я під час ДТП, проте не надає на підтвердження позову належних і допустимих доказів, судам слід відмовляти в задоволенні таких вимог. Проте пояснення позивача, допитаного як свідка, є належним доказом, якщо вони можуть підтвердити наявність та розмір шкоди.
Разом із цим у разі завдання потерпілому моральної шкоди у зв’язку з пошкодженням майна позовні вимоги, при підтвердженні їх доказами, підлягають задоволенню.
В іншому випадку, коли в позовній заяві не зазначено характер моральної шкоди, яку позивач просить відшкодувати, судам слід відповідно до вимог ч.1 ст.121 ЦПК залишати такі заяви без руху і надавати позивачеві строк для усунення недоліків, зокрема викладення обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, також слід ураховувати, що цивільним законодавством передбачена можливість перетворення боргу в позикове зобов’язання.
Так, відповідно до ст.1053 ЦК за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Зміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержавним вимог про новацію й здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст.1047 ЦК).
Отже, якщо позивач просить стягнути з відповідача певну суму на відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на боргову розписку, суду слід вирішувати справу на підставі норм матеріального права, що регулюють договірні правовідносини. При цьому слід пам’ятати, що неможливо змінювати на договір позики зобов’язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Так, Ш. звернувся до суду з позовом до П. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 17.10.2009 з вини відповідача сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний Ш. автомобіль. Органи ДАІ про ДТП не повідомлялися, оскільки відповідач визнав свою вину й зобов’язався добровільно відшкодувати заподіяну шкоду в сумі 40000 грн. у строк до 1.11.2009, надавши Ш. про це письмову розписку, проте взяті на себе зобов’язання у встановлений строк не виконав.
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 6.12.2010 позовні вимоги було задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 40000 грн. у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань. У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено з посиланням на те, що положення ст.1167 ЦК не застосовуються до договірних правовідносин.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.25 МБ)
Якщо авто визнано знищеним, збитки компенсуються в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.
Матеріали за темою
єЧерга запрацює для легкових авто
27.02.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!