Реализация по собственному усмотрению

Способ обращения взыскания на предмет обеспечительного обременения выбирает залогодержатель, в том числе путем заключения договора купли-продажи с другим лицом — покупателем или на публичных торгах.

Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

6 березня 2013 року м.Київ №6-10цс13

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

за участі представника позивача — Пушкарьової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.09.2012 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Особи 10 про звернення стягнення на предмет застави,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12.02.2008 між банком та Особою 10 укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого банк зобов’язується надати позичальникові кредит у розмірі $12516,85 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,32% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.02.2015, а позичальник зобов’язується прийняти та повернути кредит і сплатити проценти за його користування. Пунктом 2.2 кредитно-заставного договору передбачено, що для забезпечення і своєчасного виконання позичальником зобов’язань за договором позичальник надає банку в заставу автомобіль марки ЗАЗ-Ланос, який йому належить на праві власності. У порушення умов договору та вимог закону відповідач зобов’язання за договором не виконав, у зв’язку з чим станом на 10.06.2011 заборгованість за кредитом складає $22479,15, а також не передав у заклад банку предмет застави. Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило задовольнити їх позовні вимоги й звернути стягнення на предмет застави — автомобіль, марки ЗАЗ-Ланос, шляхом продажу автомобіля банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою — покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також зобов’язати відповідача передати банку технічний паспорт та ключі від предмета застави, а в разі втрати чи пошкодження технічного паспорта — зобов’язати Миколаївський відділ ДАІ відновити втрачені документи.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 27.03.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23.05.2012, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково; звернуто стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» на предмет застави за кредитно-заставним договором від 12.02.2008, а саме на автомобіль марки ЗАЗ-Ланос, який належить Особі 10 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів, за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 12.02.2008 у загальній сумі $16740 доларів 98 центів, що еквівалентно за курсом НБУ 133593 грн. 02 коп. Стягнуто з Особи 10 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі 1456 грн.

Ухвалою ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.09.2012 касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено; рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 27.03.2012 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23.05.2012 залишено без змін.

У жовтні 2012 року до ВС звернувся ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 5.09.2012, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 5.09.2012 і ухвалити рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата в цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Установлено, що на підставі кредитно-заставного договору від 12.02.2008 Особа 10 отримав кредит у розмірі $12516,85 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,32 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.02.2015.

У зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором станом на 10.06.2011 заборгованість за кредитом складала $22479,15.

У рахунок забезпечення і своєчасного виконання позичальником зобов’язань за договором Особі 10 відповідно до п.2.2 кредитно-заставного договору надано банку в заставу автомобіль марки ЗАЗ-Ланос, який належить відповідачу на праві власності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» й звертаючи стягнення на предмет застави шляхом проведення прилюдних торгів, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і суд касаційної інстанції, виходили з того, що оскільки обраний банком спосіб звернення стягнення на заставне майно, а саме продаж автомобіля з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою — покупцем, не передбачений ні нормами закону, ні умовами договору, то звернення стягнення на предмет застави повинно здійснюватися шляхом продажу заставного майна з публічних торгів, що передбачено договором застави.

ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах і дійшов протилежного висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

Для прикладу заявник наводить ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 12.09.2012, в якому суд касаційної інстанції переглядаючи судові рішення у подібних правовідносинах дійшов висновку, що обраний банком спосіб реалізації заставного майна, а саме звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу заставного майна банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою, відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до ч.1 ст.590 ЦК звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави в рішенні суду, згідно із ст.25 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зазначається спосіб реалізації предмета застави із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст.26 цього закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції матеріального права, Судова палата в цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

У силу застави, згідно зі ст.572 ЦК, кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1 та 7 ст.20 закону «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави відповідно до ст.590 ЦК здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.25 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст.26 цього закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно до ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі й продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 12.09.2012, наданому ПАТ КБ «ПриватБанк» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Судовою палатою в цивільних справах ВС встановлено неоднакове застосування стст.25, 26 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст.20 закону «Про заставу», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 5.09.2012 не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 5.09.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.