Дострокова анархія

Всі дороги ведуть від Конституційного Суду

Власть и закон, №14 (794) 07.04—13.04.2007

2212

У ніч із 2 на 3 квітня Верховна Рада і Кабінет Міністрів прийняли рішення не підкорятися указу Президента про розпуск парламенту. Чи розвиватимуться події в Україні за російським сценарієм із сотнями жертв вуличних зіткнень і стрільбою з танків?

Ніч правових «ножів»

Віктор Ющенко здивував. Зараз складно сказати — приємно чи ні, але здивував. Представники правлячої коаліції до кінця не вірили, що Президент зважиться на розігнання парламенту. Сумнівалися в рішучості глави держави і його соратники. Невідомо, що відбулося за вихідні, але увечері 2 квітня, після багатогодинних консультацій з керівництвом ВР і лідерами парламентських фракцій, побачив світ указ Президента №264/2007 про дострокове припинення повноважень Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів на 27 травня.
У відповідь правляча парламентсько-урядова коаліція почала здійснювати наперед намічений план. Спочатку Верховна Рада, а потім і Кабінет Міністрів прийняли постанови, в яких назвали президентський указ неконституційним; парламент і уряд відмовилися виконувати указ глави держави й заборонили виділяти гроші на проведення дострокових виборів. Проте «більшовики» підстрахувалися: ще до опівночі вони встигли відправити у відставку Центральну виборчу комісію й відновити ЦВК зразка 2004 року на чолі з Сергієм Ківаловим.
Крім того, зрання коаліціонери звернулися до Конституційного Суду з проханням терміново (протягом 5 днів) надати висновок щодо конституційності указу. Таким чином, правляча коаліція, попри розгубленість на обличчях її лідерів, продемонструвала високу боєготовність завдяки складеному наперед плану дій. «Більшовики», може, й перелякані, але це переляк загнаного в кут, а тому подвійно небезпечного звіра.
А чи є план дій у Президента? А в опозиції? Очевидно, що рішення про розпуск парламенту далося не схильному до конфліктів В.Ющенку нелегко. Вже звично, що об’єднана опозиція діє не за наміченою схемою, а за обставинами і «за приладами». Тому є грунтовні сумніви в тому, що Президент і опозиція зможуть в умовах юридичної анархії організувати дієвий пресинг на парламент та уряд і таки знайдуть на них управу. Раніше президентські укази й деякі вимоги опозиції ще хоч якось виконувалися; тепер же ігнорування Верховною Радою і Кабміном рішень глави держави створює атмосферу тотального правого нігілізму й беззаконня, коли закон протиборчим сторонам не указ і указ — не закон.
Усі розмови «регіоналів», соціалістів і комуністів про неконституційність президентського указу абсолютно неправомочні: такий висновок може зробити виключно Конституційний Суд. З іншого боку, факт залишається фактом: сьогодні у В.Ющенка немає засобів і можливостей примусити владу виконувати указ, якщо коаліція сама того не схоче. Навіть зміна Верховною Радою складу ЦВК, який був затверджений у грудні 2004 року в пакеті домовленостей між владою та опозицією, навряд чи може бути використана для відміни конституційної реформи: це лише додатковий політичний аргумент, не більш.
Виходить, що вся надія на зберегти мир і спокій в Україні — на Конституційний Суд. Той самий, який майже за рік своєї діяльності не ухвалив жодного рішення. Той самий, який всіляко прагнув догодити і вашим, і нашим, що позначилося на результатах практично всіх попередніх (рейтингових) голосувань суддів КС. «Регіонали» вже заявили, що підкоряться будь-якому рішенню КС. У зв’язку з можливим рішенням КС (або його відсутністю) ймовірні три сценарії розвитку подій.

Вибори з прогалинами

КС визнає указ Президента конституційним. Країна готується до дострокових виборів. На це сподівається опозиція, цього не те що боїться, але не хоче коаліція. Напруга в суспільстві трохи спаде, але виборча кампанія знову будуватиметься на антитезі «свій — чужий».
Опозиція виведе людей на вулиці, намагаючись повторити майдан. Правляча коаліція кине всю потужність адміністративного ресурсу на забезпечення максимальної кількості голосів виборців на користь партій, що входять до неї. Самі вибори будуть організовані вкрай погано, оскільки чинне законодавство практично не регулює порядку проведення дострокових парламентських виборів.
Центральна виборча комісія на чолі з С.Ківаловим, користуючись численними законодавчими прогалинами, під час кампанії чинитиме всілякі перешкоди опозиційним силам. Численні порушення в ході виборів стануть приводом для не менш численних позовів до судів з метою заперечити результати народного волевиявлення. (Від дуже поганої організації вибори не врятує навіть подальше перебування на посаді голови ЦВК Ярослава Давидовича: він вже не раз говорив, що в умовах правового вакууму просто безсилий.) Після виборів процес створення парламентської коаліції знову поляризує суспільство.
За результатами останніх соціологічних досліджень фонду «Громадська думка», до Верховної Ради потраплять Партія регіонів, БЮТ, «Наша Україна» і Компартія; соціалісти залишаться за бортом законодавчого органу країни. Якби вибори відбулися зараз, «регіонали» і комуністи в сумі отримали б близько 234 депутатських мандатів, що дозволило б їм створити більшість.
Аналізуючи дані соціологів, слід враховувати два чинники: по-перше, дослідження проводилося до того, як стало відомо про те, що В.Ющенко таки підписав указ про розпуск парламенту; по-друге, прогнозована різниця між сумарними результатами ПР — КПУ і БЮТ — «НУ» настільки мала, що цілком може знівелюватися за два місяці виборчої кампанії — особливо під впливом підбадьореного «помаранчевого електорату».

«Проект 300»

Конституційний Суд визнає указ Президента неконституційним. Коаліція реалізує «проект 300». Цього побоюється опозиція і жадає коаліція. Дійсно, більшість юристів, які аналізували указ Президента, сходиться на думці, що цей документ далекий від юридичної досконалості. Він є швидше політико-правовим, ніж правовим рішенням.
По суті, в указі не міститься посилання на конкретний пункт ст.90 Конституції, яка регламентує право Президента розпускати парламент.Та все ж це не привід для «більшовиків» ігнорувати президентський акт, оскільки глава держави не трактує, а застосовує норму Конституції. Крім того, В.Ющенко, думається, не просто на чай заходив до суддів КС на початку минулого тижня — навряд чи б він став підписувати явно «непрохідний» указ. У будь-якому разі сьогодні ми маємо те, що маємо...
Якщо КС відмовить Президенту, це означатиме політичну смерть Віктора Андрійовича і «Нашої України». Партія де-факто розколеться на дві частини: одна негласно примкне до Коаліції національної єдності, інша потрапить під крило БЮТ. «Більшовики» стрімко реалізують давно виношуваний «проект 300» й, отримавши конституційну більшість, улаштують В.Ющенку імпічмент або просто ліквідовують посаду Президента як таку.
Якщо глава держави не змириться з долею «англійської королеви» при Прем’єрі В.Януковичі, то вже восени його «підуть» з Банкової. Так, для внесення змін до Конституції необхідне голосування під час двох чергових парламентських сесій: 226 — весною і 300 — восени. До цього моменту коаліціонери повністю контролюватимуть усі гілки влади, будь-яке інакомислення в питаннях проведення внутрішньої та зовнішньої політики стане справою недавнього, але безповоротно втраченого минулого. Бути в опозиції випаде на долю нерепресованих маргіналів, а залишки досягнень «помаранчевої революції» будуть остаточно приватизовані «більшовиками».

Сила є…

КС не виносить жодного рішення чи рішення КС ігнорується якоюсь зі сторін конфлікту. Країна рухається до розколу. Цього абсолютно не хоче опозиція, але може хотіти коаліція.
У цьому разі градус протистояння між гілками влади в Україні зростає в геометричній прогресії: Президент і Верховна Рада з Кабміном обмінюються взаємовиключними указами і постановами. Правляча коаліція всіма можливими засобами саботує підготовку до дострокових виборів, знехтувавши формальності, оголошує імпічмент В.Ющенку, наближаючи російський сценарій 1993 року.
Сторони конфлікту грають м’язами: Служба безпеки затримує ключових людей, які саботують указ Президента; Генпрокуратура і міліція нейтралізують не менш ключових людей, які намагаються зробити щось для розпуску парламенту. При цьому і перші, і другі обережно поглядають у бік армії, розуміючи, що все може вийти, як у тому анекдоті: «Після важких і тривалих боїв між німцями і партизанами за сторожку лісника прийшов лісник і всім «навішав».
Це той сценарій, за якого може пролитися людська кров. Це той сценарій, за якого танки і бетеери з’являться на вулицях Києва, не зупинившись, як у 1991-му, на підступах до столиці. Це той сценарій, за якого країна може перестати існувати як єдине ціле і де-факто, і де-юре.

Без компромісів?

Є ще один варіант — Президент скасує власний указ, знайшовши якийсь компроміс із парламентсько-урядовою коаліцією за столом переговорів. Проте і, на жаль, у це віриться насилу. Більш того, за такого розвитку подій ніхто не дасть гарантій, що в майбутньому будь-якої зі сторін не буде зроблено спроби нової дестабілізації — усі ми знаємо, як українські політики (не) тримають своє слово, дане один одному і своїм виборцям, які воднораз перетворилися на заручників владних амбіцій політично незрілих лідерів.
Сподіватися можна тільки на те, що нинішня анархія таки стане матір’ю майбутнього порядку...

Олексій САХНО, «Подробиці»

Від редакції

Оскільки КС важко змусити ухвалити політико-правове рішення, другий шлях можна приймати з імовірністю 99%. 1% залишається на випадок впливу на КС, як у 2004 році, дійсно масового народного невдоволення. Але за відсутності глобального збудника спокою (як після оголошення результатів другого туру президентських виборів), приводів для майдану-2 практично немає.
Якщо допустити, що метою не стільки «регіоналів» (яких цілком влаштовує нинішнє статус-кво), скільки БЮТ є президентські вибори, стає зрозуміло, чому роль «каталізатора» указу №264/2007 відводиться не главі держави або його Секретаріату, а Ю.Тимошенко. Їй-то понад усе не вигідні спокійні сценарії очікувань. Ще 2,5 року до президентських виборів — і на політичній сцені з’являться нові лідери, з «чистою біографією», не заплямовані «співпрацею з режимом Л.Кучми», конкурувати з якими тільки гаслами буде практично неможливо.
До речі, для припинення власне підготовки до виборів «більшість» збирається скористатися підказкою «Нашої України» і подати до місцевого суду позов про визнання указу незаконним (а не неконституційним!). Тоді суддя своєю ухвалою зупиняє дію указу до винесення рішення КС. Загалом на кожний президентський шах коаліція може відповісти матом. І чим далі в правовий ліс, тим більше «партизанів».