Вызов нацбезопасности
Правомерно ли физическое выдворение колонизаторов из Крыма после его деоккупации?
.
Когда мы начинаем говорить о колонизации Крыма, возникает логичный вопрос: «А о какой именно идет речь? Россия не в первый раз меняет демографический состав населения Крыма, заселяя россиян.
Починаючи з 1783 року Російська імперія колонізувала Крим, щоб позбутися кримських татар, Росія (у вигляді СРСР) переселяла тисячі українців та росіян на місце кримськотатарського народу після остаточної депортації 1944 року, а вже з 2014 року, внаслідок окупації Автономної Республіки Крим, Російська Федерація позбувається українців і намагається замінити їх власними громадянами. Століття минають, а колонізація продовжується.
Сучасний етап російської колонізації Криму – комплексна політика з багатьма складовими. Більш детально про це можна дізнатися тут: Дослідження про насильницьку зміну демографічного складу населення на окупованій території Криму на національному рівні. Важливо, що питання деколонізації Криму почали обговорювати в Україні на найвищому рівні і цю тенденцію необхідно продовжувати, формуючи таким чином обриси майбутнього політичного рішення. Наприклад, можна звернути увагу на матеріал Постійного Представника Президента України в АР Крим Таміли Ташевої: «Деколонізація окупованого Криму: чому це безпекове питання та гарантія неповторення російської агресії».
Для початку підкреслимо, що російська колонізація порушує міжнародне гуманітарне право, а саме – Статтю 49 Конвенції про захист цивільного населення під час війни: «Окупаційна держава не повинна здійснювати переміщення або депортації частини свого громадянського населення на територію, яку вона окуповує». Це не єдиний міжнародно-правовий документ, норми якого порушує держава-агресор. Масове переселення росіян в Крим і депортація українців звідти – це воєнний злочин відповідно до статті 8 (2) (а) (vii) Римського статуту МКС і злочин проти людяності згідно зі статтею 7 (1) (d).
За різними оцінками, у Крим із 2014 року незаконно прибуло до 800 000 громадян Росії, а близько 100 000 українців навпаки – покинули півострів. Демографічний склад населення був перевернутий з ніг на голову. Для України це стане величезним викликом після деокупації, а без врегулювання цього питання неможливим буде успішний перехід від «стану війни» до «стану миру».
Звичайно, не виключається сценарій, коли більшість росіян, які незаконно до нас прибули, самостійно покинуть територію України. Адже почасти відбувається саме так: коли держава-окупант втрачає позиції та змушена покинути окуповану територію, у другому ешелоні за окупаційними військами відходять люди, які прибули з ними, та ті, хто підтримував їх під час окупації. Але цілком імовірно, що сотні тисяч приймуть рішення залишитися.
Україна є державою на шляху до членства в ЄС, а тому варіанти «сталінських депортацій» навіть не розглядаються. Проте це не означає, що наша держава має закрити очі на потенційні загрози національній безпеці, що можуть виникнути у разі легалізації перебування на півострові громадян Росії. Примусове видворення нелегальних мігрантів, а саме такий статус мають росіяни, які незаконно перетнули державний кордон України та поселилися в Криму, залишається суверенним правом Української держави.
Одним із ризиків такого сценарію є потенційно хибне сприйняття міжнародною спільнотою видворення сотень тисяч громадян Росії як воєнного злочину і порушення міжнародного права, що однак не витримує жодної критики. Так, Римський статут МКС визначає депортацію або насильницьке переміщення населення як «насильницьке переміщення відповідних осіб шляхом виселення або інших примусових дій з території, на якій вони законно перебувають» (стаття 7 (2) (d). Отже, саме незаконність перебування громадян Росії в Криму унеможливлює інтерпретацію їх видворення як воєнного злочину.
Проте, зобов’язання на Україну в питанні примусового видворення громадян Росії з Криму накладають інші норми міжнародного права, зокрема – міжнародного права прав людини, яке Україна має поважати з юридичної та моральної точок зору. Дотримання міжнародних норм є необхідністю та викликом для української влади, оскільки їх порушення може спричинити подання заяв проти України до міжнародних судів та масштабні репутаційні втрати. Так, міжнародним правом передбачено декілька рівнів захисту нелегальних мігрантів під час їх примусового видворення:
- захист від повернення до країни, де особи можуть зіткнутися з серйозними порушеннями прав людини (смертна кара, тортури, незаконне ув’язнення тощо);
- процесуальні гарантії під час процедури примусового видворення (рішення про примусове видворення мають бути законними, а кожен випадок розглядатися індивідуально);
- примусове видворення має здійснюватися з повагою до гідності особи.
Слід також мати на увазі, що навіть бездоганні дії України у вирішенні цього питання, ймовірно, супроводжуватимуться значними зусиллями РФ в інформаційному полі, спрямованими на демонстрацію нібито порушень прав людини та міжнародного права.
Таким чином, Україна має право і зобов’язана реагувати на суттєвий виклик своїй національній безпеці, яким є незаконне переселення сотень тисяч росіян у Крим. Дієвим інструментом реагування на такий виклик є механізм примусового видворення, який має застосуватися із дотриманням принципів і норм міжнародного права, а також не має породжувати ризики негативного сприйняття міжнародною спільнотою.