Преступное премирование
Уголовное производство относительно растраты имущества коммунального предприятия может быть начато лишь при наличии заявления пострадавшего. Такое заключение сделал ВС в постановлении №755/27642/14-к, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 грудня 2019 року м.Київ №755/27642/14-к
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — МАКАРОВЕЦЬ А.М.,
суддів: КОРОЛЯ В.В., ОГУРЕЦЬКОГО В.П. —
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100040008337, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженки і жительки м.Києва, раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 Кримінального кодексу, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 29.10.2018 та ухвалу Київського апеляційного суду від 17.12.2018 щодо Особи 1.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За ухвалою Дніпровського райсуду від 29.10.2018 кримінальне провадження щодо Особи 1 закрито:
— за ч.2 ст.191 та ч.3 ст.191 КК — на підставі п.7 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу у зв’язку із тим, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення було розпочато не на підставі заяви потерпілого, тобто з підстав, не передбачених ч.4 ст.26,п.3 ч.1 ст.477 КПК;
— за ч.1 ст.366 КК — на підставі ст.49 КК у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
КАС ухвалою від 17.12.2018 ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни.
Органами досудового розслідування Особа 1 обвинувачувалась у тому, що вона 30.11.2010, обіймаючи посаду директора КП «ФРЦ «Дніпровський», будучи достовірно обізнаною зі статутом підприємства, контрактом з керівником, колективним договором, положенням про оплату праці щодо умов матеріального забезпечення директора підприємства, діючи умисно, з корисливих мотивів, керуючись злочинним умислом, спрямованим на привласнення коштів КП «ФРЦ «Дніпровський», у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у службовому кабінеті, розташованому на вул.Челябінській 9-г у м.Києві, видала наказ про преміювання працівників підприємства від 30.11.2010 №78/1, відповідно до якого за результатами роботи за листопад 2010 року їй була незаконно нарахована премія в розмірі 4579,16 грн., що не передбачено контрактом, укладеним між нею та власником 30.11.2009, у зв’язку з відсутністю відповідного розпорядження уповноваженої особи.
За тотожних обставин Особа 1 видала накази:
— від 29.12.2010, №80/1 №№82, 83, 84, відповідно до яких за результатами роботи за грудень 2010 — лютий 2011 року їй було щомісячно незаконно нараховано премію в розмірі 4579,16 грн., за березень 2011 року — в розмірі 4162,87 грн.;
— від 29.08.2012 №135, згідно з яким заступнику головного бухгалтера Особі 2, начальнику відділу по орендним відносинам Особі 3, начальнику інженерного сектора Особі 4, провідному фахівцю Особі 5, діловоду Особі 6 встановлено премію за серпень 2012 року в розмірі 100% посадового окладу, що суперечило умовам колективного договору, ухваленого загальними зборами трудового колективу, яким визначено, що премія для працівників підприємства за підсумками роботи за місяць установлюється в розмірі до 50%;
— від 27.09.2012 №136, відповідно до якого за виконання особливо важливого завдання у вересні 2012 року їй було незаконно встановлено заохочення (у грошовій формі) в розмірі посадового окладу, який становив 5150,40 грн.
У подальшому Особа 1 привласнила ці кошти.
Крім цього, Особа 1, перебуваючи на посаді директора КП «ФРЦ «Дніпровський», будучи службовою особою, діючи умисно, в невстановлений досудовим розслідуванням час, достовірно знаючи, що згідно з контрактом від 30.11.2009 уповноваженою особою не були призначені їй премії або надбавки, а право на видання наказу закріплено в статуті підприємства за директором підприємства, в період з 30.11.2010 до 27.09.2012 видала накази, що є офіційними документами, в які внесла неправдиві відомості щодо нарахування їй та іншим працівникам премій, компенсаційних виплат та надбавок за інтенсивність праці.
Надалі Особа 1 своїми підписами посвідчила розрахунково-платіжні відомості, що є офіційними документами, до яких було внесено неправдиві дані про нарахування заохочення у відповідних сумах.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвали і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що:
— суд неправильно застосував кримінальний закон, а саме — п.7 ч.1 ст.284 КПК, на підставі якого закрив провадження за ч.2 та ч.3 ст.191 КК;
— оскільки інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, тому вказаними злочинами (ч.2 та ч.3 ст.191 КК) заподіяну шкоду завдано саме державним інтересам;
— суд не врахував, що відомості про вчинення Особою 1 кримінальних правопорушень внесено до ЄРДР не за заявою представника потерпілого КП «ФРЦ «Дніпровський» (на момент ухвалення судового рішення юридична особа припинена), а на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення;
— під час проведення досудового розслідування залучено представника потерпілого КП «ФРЦ «Дніпровський», що виключає можливість відмови як цього представника, так і правонаступників комунального підприємства від приватного обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення (пояснення) від захисника Петровської-Караченцевої Л.Г.
У судовому засіданні:
— прокурор підтримав касаційну скаргу;
— Особа 1 та її захисник заперечували щодо задоволення вимог касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Висновок суду про закриття кримінального провадження щодо Особи 1 за ч.1 ст.366 КК на підставі ст.49 КК у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності у касаційній скарзі не оскаржується.
Частиною 1 ст.477 КПК у редакції, що діяла на момент вчинення Особою 1 інкримінованих їй кримінальних правопорушень, визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.477 КПК до таких кримінальних правопорушень відноситься кримінальне правопорушення, передбачене ст.191 КК (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.
Доводи у скарзі прокурора про те, що кримінальне провадження за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191 КК, не є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення, оскільки у цьому випадку шкоду від цих правопорушень завдано державним інтересам, Суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Регулювання відносин власності закріплено в Конституції, яка визначила коло об’єктів і суб’єктів права власності (стст.13, 41, 142, 143), рівність усіх суб’єктів права власності (ст.13), гарантії права власності й обов’язки власників (стст.13, 41) та встановила, що правовий режим власності має визначатися виключно законами (п.7 ч.1 ст.92).
Чинним законодавством, а саме — Цивільним кодексом, встановлено види власності, серед яких окремо визначено як державну, так і комунальну власність.
Так, у ст.326 ЦК зазначено, що в державній власності є майно, у тому числі кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.
Згідно зі ст.327 ЦК у комунальній власності є майно, у тому числі кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Зі змісту наведених статей вбачається, що на законодавчому та конституційному рівнях комунальну власність принципово відокремлено від державної. Комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об’єктом права власності.
Суд установив, що потерпілим у провадженні щодо Особи 1 відповідно до обвинувального акта є КП «ФРЦ «Дніпровський», яке згідно зі статутом (нова редакція), затвердженим рішенням XXІІ сесії Дніпровської районної у м.Києві ради V скликання від 29.09.2009 №399 та підписаним головою ради, засноване на комунальній власності територіальної громади Дніпровського району, яку відповідно до закону «Про місцеве самоврядування в Україні» представляє Дніпровська районна у м.Києві рада, безпосередньо підпорядковується голові Дніпровської районної ради, є підзвітним і підконтрольним цій раді. Підприємство самостійно провадить господарську діяльність, виходячи з потреб як своїх, так і власника майна, у межах повноважень, передбачених статутом. Керівником підприємства є директор, який призначається та звільняється з посади головою Дніпровської райради. За розд.4 зазначеного статуту, «збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або господарського суду».
Отже, КП «ФРЦ «Дніпровський» є комунальним, а не державним підприємством.
Відповідно до ст.142 Конституції держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Разом з тим прокурор у скарзі, посилаючись на наявність державних інтересів, на підтвердження своєї позиції не зазначив і не надав доказів того, що до складу майна КП «ФРЦ «Дніпровський», яке згідно зі статутом створено для отримання коштів за оренду комунального майна, входили державні кошти та майно, а також чи мало місце виділення коштів підприємству з державного бюджету, тобто що діями Особи 1 заподіяно збитків саме державі та державним інтересам.
З урахуванням вищезазначеного Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що кримінальне провадження за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191 КК, на час внесення відомостей до ЄРДР законом визначалось як кримінальне провадженням у формі приватного обвинувачення.
Беручи до уваги зазначене, Суд дійшов висновку про те, що доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими, у зв’язку із чим касаційна скарга з цих підстав не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.4 ст.26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.
Водночас суд першої інстанції встановив, що вказане кримінальне провадження розпочато слідчим відділом Дніпровського РУ ГУ МВС в м.Києві на підставі матеріалів, зібраних оперуповноваженим ВДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУ МВС, щодо неправомірних дій посадових осіб КП «ФРЦ «Дніпровський», які в період 2010 — 2012 років здійснили розтрату коштів підприємства, що полягала в зайвому нарахуванні премій та компенсацій службовим особам цього підприємства.
Суд першої інстанції також установив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань діяльність КП «ФРЦ «Дніпровський» Дніпровської районної ради було припинено 16.02.2017 в результаті реорганізації, а правонаступником є Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району. Постановою Господарського суду м.Києва від 5.02.2018 його ліквідатором призначено Особу 10.
Ліквідатор Особа 10 у суді першої інстанції дав показання про те, що заяв стосовно Особи 1 він не подавав, претензій матеріального характеру не має. Підстав для відмови підтримувати обвинувачення не вбачає, оскільки КП «ФРЦ «Дніпровський» також жодних заяв до правоохоронних органів не подавало, йому як ліквідатору матеріали, які б свідчили про наявність будь-яких претензій до обвинуваченої з боку КП «ФРЦ «Дніпровський», не передавалися, і про наявність кримінального провадження йому стало відомо лише після його виклику до суду, а тому за відсутності первинної заяви про притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності він, відповідно, й не має від чого відмовлятися.
Під час проведення досудового розслідування згідно з постановою слідчого від 26.09.2014 залучено до провадження як представника потерпілого Особу 12, який в судовому засіданні пояснив, що жодних заяв про злочин він як представник в інтересах КП «ФРЦ «Дніпровський» не подавав і про наявність таких заяв йому не відомо.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Суд першої інстанції встановив, що Особа 1 учинила діяння, будучи особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником, і завдала шкоду виключно власності потерпілого, а тому ці кримінальні правопорушення за ч.2 і ч.3 ст.191 КК відносяться до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате тільки на підставі заяви потерпілого.
Водночас це провадження було розпочато за відсутності заяви потерпілого, такої заяви не було подано і до часу постановлення оскаржуваного рішення, тобто саме провадження розпочато та здійснювалося всупереч вимогам п.3 ч.1 ст.477 КПК. Крім того, відсутність такої заяви не породжує у потерпілого можливості відмовитися від обвинувачення.
Разом з тим, дійшовши вказаного обґрунтованого висновку, суд першої інстанції ухвалою закрив це кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення у зв’язку з тим, що воно було розпочато не на підставі заяви потерпілого, а з підстав, не передбачених ч.4 ст.26, п.3 ч.1 ст.477 КПК, необґрунтовано пославшись при цьому як на підставу для закриття на п.7 ч.1 ст.284 КПК (відмову від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення), хоча у цьому ж рішенні встановив, що такої відмови не було і бути не могло, оскільки не було самої заяви.
Посилання суду в ухвалі на загальні засади кримінального судочинства при закритті цього провадження є безпідставними, оскільки питання щодо початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення та питання щодо його закриття чітко врегульовано КПК.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доводам апеляційної скарги прокурора про відсутність підстав для закриття кримінального провадження саме відповідно до положень п.7 ч.1 ст.284 КПК належної оцінки не надав, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч.1 ст.412 КПК), оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З урахуванням наведеного ухвала апеляційного суду відповідно до п.1 ч.1 ст.438 КПК підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки зазначені порушення можуть бути усунуті на цій стадії розгляду, а касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку доводам, наведеним прокурором в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого закриття кримінального провадження за ч.2 та ч.3 ст.191 КК щодо Особи 1 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК, звернути увагу на допустимість зібраних доказів у кримінальному провадженні, яке було розпочато не на підставі заяви потерпілого, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись стст.369, 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 17.12.2018 щодо Особи 1 в частині закриття кримінального провадження за ч.2 та ч.3 ст.191 КК на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК скасувати.
Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.