Закон і Бізнес


Высокий криминал

Прокуроры давно знали, во что выльется неоткрытие НС(Р)Д, но почему-то тактику не изменяли


№15 (1417) 20.04—26.04.2019
Вероника ВОЛИК
7738

Поскольку стражи порядка часто не считают защитников полноправными участниками уголовного процесса, последние, конечно, страдают. Впрочем, не так, как их подопечные, которые перестают верить в соблюдение прав человека. Аж пока Европейский суд по правам человека не изменит их убеждений и не выплатит компенсацию за страдания. О том, как сделать положение вещей положительным еще в пределах страны, адвокаты рассуждали вместе с судьями Верховного Суда и прокурорами.


Труднощі та грубощі

Коли порушення права на захист досягає свого апогею? Мабуть, тоді, коли клієнт і адвокат перебувають в одному... СІЗО. Як показує практика, є й такі випадки. Про найбільш шокуючі історії захисників у кримінальних провадженнях розповіла голова комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України Ганна Боряк.

Один з її колег, наприклад, дізнався, що на його ім’я виписали повідомлення про підозру, завірене заступником Генерального прокурора та надіслане слідчим, який не мав на те повноважень. Ні вручення, ні роз’яснення прав, ні навіть сповіщення ради адвокатів із цього приводу. І це тоді, коли захисникам достеменно відомо, як має провадитися дана процедура і як її спекатись у разі недотримання умов.

Оскільки повідомлення не вручили, співробітник адресата повернув лист відправникові. Та сам факт проведення операції, що йде врозріз із елементарними правилами, свідчить про порушення як професійних прав адвоката, так і прав громадянина. У результаті офіційно, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс, статусу підозрюваного останній так і не набув, зате засобами масової інформації був названий злочинцем.

Аби хоч якось спародіювати правильні слідчі дії, правоохоронці інколи практикують персональне вручення підозри прямо на вулиці. Раптово набігаючи на «жертву» та викрикуючи їй услід те, на що вона має право. Разом з тим у ст.276 КПК прямо визначено, що такий екстрений спосіб повідомлення передбачений лише в разі затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його скоєння, обрання стосовно неї запобіжного заходу та наявності достатніх доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення. А про спроби зловити людину, ніби граючи у квача, у кодексі не згадується.

За законом, стороні обвинувачення дозволено повідомляти особі про підозру тільки після завчасного виклику її на місце проведення процесуальної дії разом із її захисником. Представникам прокуратури про це люб’язно нагадали. Проте оцінювати дії і тих, і інших має лише суд.

По палаті та по конвенції

Про закріплення права на захист на найвищому рівні розповіла суддя Великої палати ВС Олександра Яновська. На її думку, це дає про себе знати, тільки коли порушується справедливість судового розгляду.

З її точки зору, обговорювана тема має стосуватися будь-яких порушених прав і не тільки в межах кримінального процесу. Провідником у цьому питанні слугує ст.55 Основного Закону. О.Яновська пропонує розмежовувати 5 її рівнів. Перший — можливість використовувати всі засоби захисту, другий — залучати до процесу омбудсмана, третій — відстоювати право в суді. Четвертий рівень — конституційна скарга; на думку судді, він нарешті став не таким ілюзорним, яким був раніше. Останній щабель — Європейський суд з прав людини.

За минулий рік 17 суддів ВП ВС розглянули 64 справи в межах кримінальної юрисдикції. З усього потоку надходжень це найменший показник. Утім, прийняті позиції полягають і в констатації порушення права на захист, і у визначенні відсутності такого.

Найцікавішою серед них стала постанова від 6.02.2019 на підставі рішення ЄСПЛ «Гелетей проти України». Скаржник наполягав: під час слідчої дії щодо відтворення обстановки та обставин події було знайдено знаряддя праці, у місці, на яке вказав сам підозрюваний. При цьому його адвоката поруч не було, а коли той з’явився, підзахисний почав наполягати на тому, що на нього тиснули правоохоронці. І хоч у питанні його вини з огляду на необдумане розкриття злочину не було, ЄСПЛ усе одно зафіксував порушення права на захист. Тому ВП скасувала судові рішення та відправила справу на новий розгляд.

Виявилося, що відстоювання права на захист в ЄСПЛ — це і право апеляційного оскарження, і право на суд присяжних, і мільйони гривень, відшкодованих за порушення конвенції через дії чи то слідчих, чи то суддів.

Через хибні підходи виникла непроста, за словами О.Яновської, позиція палати щодо визнання недопустимими результатів проведення негласних слідчих дій у разі невідкриття їх іншій стороні. Суддя зазначила, що для прокуратури це давно не новина, а сучасний підхід зобов’язує, щоб усі матеріали були відкритими. Проте судді в окремих регіонах інколи на це не зважають, хоча ст.209 КПК (про відкриття матеріалів) — на думку судді, одна з небагатьох норм кодексу, що виписані суттєво. Тому вона закликала всіх до єдиного підходу, а не до правосуддя по-жмеринськи чи по-київськи.

Ця реприза стосується не лише відкриття НС(Р)Д та, мабуть, не тільки права на захист, а й усієї системи, яка страждає тлумаченням на свою користь.

 

ПРЯМА МОВА

Олександра ЯНОВСЬКА,
суддя Великої палати Верховного Суду, д.ю.н.:

— Справа, яка спричинила фурор у правовому колі, — можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, яка дає дозвіл на проведення позапланових перевірок. Виникло запитання: як можна постановляти ухвалу, яка взагалі нічим не передбачена? На мій погляд, КПК не містить процедури, яка би передбачала можливість проведення перевірок слідчим органом. Очевидно, що звернення з таким клопотанням до слідчого судді, а тим більше ухвала, яка дає дозвіл, викликає сумнів.

Ми не презюмували факту незаконності проведення таких перевірок, це поза межами нашого розгляду. Тому мені б не хотілося безапеляційно висловлюватись із цього приводу. Але постає запитання: якщо ухвала не передбачена кодексом, вона не може бути у вичерпному переліку оскаржуваних, передбаченому в ст.309 КПК. Відповідно, ВП пристала на думку, що такі ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.