ВСП законность не оценивает
Вопрос об обоснованности вручения судье уведомления о подозрении должен решаться в рамках уголовного производства. Такое заключение сделал ВС в постановлении №9901/610/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
11 грудня 2018 року м.Київ №9901/610/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: БІЛОУСА О.В.
суддів: БЕВЗЕНКА В.М., ЖЕЛТОБРЮХ І.Л., СМОКОВИЧА М.І., СТРЕЛЕЦЬ Т.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Особи 1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — Генеральна прокуратура, про визнання незаконним і скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
4.06.2018 до ВС надійшов адміністративний позов Особи 1 до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — Генпрокуратура, про визнання незаконним і скасування рішення ВРП «Про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора — керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про тимчасове відсторонення судді Дзержинського районного суду м.Харкова Особи 1 від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності» від 4.05.2018 №1316/0/15-18.
Ухвалою від 6.06.2018 суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду відкрив провадження у справі за вказаним позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач серед іншого зазначив, що, всупереч положенням ст.481 Кримінального процесуального кодексу, письмове повідомлення судді про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснено не Генпрокурором або його заступником, а суб’єктом, не уповноваженим на вчинення таких дій. На переконання позивача, це означає, що він не набув статусу підозрюваного у відповідному кримінальному провадженні, що є обов’язковою умовою для вирішення питання про відсторонення судді від здійснення правосуддя. Однак ВРП у своєму рішенні не дала юридичної оцінки цим обставинам.
Крім того, на думку позивача, наведені в спірному рішенні підстави для його тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя є необґрунтованими та неналежними. Приймаючи рішення, ВРП, на порушення принципу змагальності та рівності сторін, проігнорувала його доводи, не давши їм юридичної оцінки. Крім того, відповідач залишив поза увагою те, що прийняття такого рішення може мати наслідком істотне погіршення матеріального становища судді Особи 1 та його сім’ї.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних тим, які викладено в позовній заяві, просив позов задовольнити.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що рішення є законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав таку позицію, просив відмовити в задоволенні позову повністю та пояснив, що ВРП не наділена повноваженнями щодо оцінки правомірності вручення підозри позивачу.
У поясненнях ГПУ просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки за результатами розгляду клопотання заступника Генпрокурора рішення ВРП ухвалено в межах наданих повноважень, у спосіб, що передбачений законами, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Суд заслухав пояснення позивача, представника відповідача та представника третьої особи, з’ясував обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідив надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і встановив таке.
Постановою ВР «Про обрання суддів» від 17.06.2004 №1813-IV Особу 1 обрано на посаду судді Дзержинського районного суду безстроково.
19.04.2018 до ВРП надійшло клопотання заступника Генпрокурора — керівника САП Холодницького Н.І. про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
Рішенням ВРП від 4.05.2018 №1316/0/15-18 вказане клопотання задоволено. Тимчасово, до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження, відсторонено суддю Дзержинського районного суду Особу 1 від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
Так, ВРП установила, що детективами Національного антикорупційного бюро здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні №42015051110000059 від 31.10.2015 за підозрою Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу, а саме — одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
Матеріали цього кримінального провадження 28.03.2016 направлено до Чутівського районного суду Полтавської області. У зв’язку з неможливістю в цьому суді утворити колегію для судового розгляду Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 26.04.2016 направив зазначене кримінальне провадження до Полтавського районного суду.
Ухвалою Полтавського районного суду від 21.09.2016 в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд, проте прокурором обвинувальний акт так і не оголошено у зв’язку із заявленими стороною захисту відводами колегії суддів, прокурорам групи прокурорів, численними неявками захисника та обвинуваченого до суду.
Крім того, детективами НАБУ завершено досудове розслідування в кримінальному провадженні №42015000000000418 за підозрою Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК. Матеріали цього кримінального провадження 29.01.2018 направлено до Чутівського районного суду.
Рішеннями ВРП від 19.08.2017 №2473/0/15-17 та від 29.09.2017 №3041/0/15-17 суддю Дзержинського районного суду Особу 1 у рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні №42015000000000418 двічі тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя.
Задовольняючи клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, ВРП визнала обґрунтованими та підтвердженими належними доказами наведені в ньому доводи щодо існування ризиків завдання негативних наслідків кримінальному провадженню, зокрема тим, що суддя Особа 1 зможе впливати на свідків з-поміж працівників суду та вжити заходів щодо знищення або спотворення документів, які є ймовірними доказами вчинення кримінального правопорушення.
Також зазначено, що ВРП не встановила обставин, які б свідчили, що вказане клопотання є формою незаконного впливу, тиску чи втручання в діяльність судді Особи 1 щодо здійснення правосуддя.
Не погодившись із правомірністю такого рішення, Особа 1 звернувся із цим позовом до суду.
Колегія суддів при прийнятті рішення керувалася таким.
Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя як захід забезпечення кримінального провадження закріплене в КПК (п.41 ч.1 ст.131) у зв’язку з набранням 5.01.2017 чинності законом «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення).
Цим же законом на ВРП покладені повноваження щодо вирішення питання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, а також про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя.
Так, за правилами чч.1 та 2 ст.63 закону №1798-VIII, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється ВРП на строк не більш ніж 2 місяці на підставі вмотивованого клопотання Генпрокурора або його заступника. На стадії судового провадження строк відсторонення встановлюється до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Ради стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження.
Аналогічні приписи стосовно порядку звернення до ВРП з клопотанням про відсторонення судді від здійснення правосуддя та щодо підстав для його задоволення містяться й у регламенті, затвердженому рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17 (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення).
Зокрема, у п.19.4 регламенту передбачено, що до Ради з клопотанням звертається Генпрокурор або його заступник. Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинне бути вмотивованим і відповідати вимогам ч.2 ст.155 КПК, тобто містити: а) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання; б) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність; в) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати суддю у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на обставини; г) назву суду, в якому суддя обіймає посаду; ґ) виклад обставин, що дають підстави вважати, що перебування на посаді судді сприяло б учиненню кримінального правопорушення; д) виклад обставин, що дають підстави вважати, що суддя, перебуваючи на посаді, знищить чи підробить речі й документи, які мають суттєве значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином; е) перелік свідків, яких прокурор уважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання.
Суддя відстороняється від здійснення правосуддя з дня ухвалення ВРП рішення про його тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на строк, зазначений у рішенні, який не може становити більш ніж 2 місяці. На стадії судового провадження строк відсторонення встановлюється до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження (п.19.14 регламенту).
Відповідно до ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
За правилами ч.2 ст.2 КАС, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У ст.131 Конституції передбачено, що в Україні діє ВРП, до повноважень якої віднесено ухвалення рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.
Відповідно до ч.1 ст.65 закону №1798-VIII рішення Ради про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, продовження строку такого відсторонення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Ради, які брали участь у його ухваленні; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Судом установлено, що при прийнятті рішення про відсторонення Особи 1 від здійснення правосуддя відповідач виходив з того, що обґрунтованість підозри судді Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме: відомостями, викладеними в заяві Особи 5; протоколами допиту свідка Особи 5, в яких зазначено обставини вимагання та отримання неправомірної вигоди суддею Особою 1; протоколом огляду предметів; відомостями, викладеними в протоколі обшуку, відповідно до яких було виявлено предмет неправомірної вигоди — кошти в сумі $300 — та оглянуто матеріали цивільної справи за позовом Особи 6 до Особи 7 і Особи 8 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення, в якій за прийняття рішення на користь Особи 6 — батька Особи 5 — суддя Особа 1 вимагав у нього неправомірну вигоду; протоколом огляду предметів, протоколами негласних слідчих (розшукових) дій та іншими доказами.
Викладені обставини підтверджують використання суддею Особою 1 свого службового становища та дають підстави вважати, що перебування на посаді судді Дзержинського райсуду сприяло б учиненню ним кримінального правопорушення.
Прокурором установлено обставини, які вказують на те, що подальше його перебування на посаді судді Дзержинського райсуду може призвести до настання негативних наслідків, оскільки суддя Особа 1:
— має доступ до матеріалів цивільної справи №638/14516/15-ц, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може знищити або спотворити матеріали зазначеної справи;
— має можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні з-поміж числа працівників Дзержинського райсуду, зокрема секретаря судових засідань, помічника судді або інших учасників кримінального провадження, яких було допитано щодо обставин скоєного ним злочину, чим може завадити встановленню обставин кримінального правопорушення;
— може використовувати зв’язки з працівниками правоохоронних та судових органів, інших органів державної влади для створення перешкод судовому розгляду кримінального провадження;
— продовжуючи здійснювати правосуддя, може допустити інші аналогічні кримінальні правопорушення, оскільки скоєнню вказаного злочину сприяло те, що він перебував на займаній посаді.
Тобто оскаржуване рішення містить мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про необхідність відсторонення позивача від займаної посади.
У п.20 рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки сказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними з очікуваннями громадськості та скаргами на функціонування судової системи.
У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 №2006/23, йдеться про те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному суспільстві.
У п.22 висновку №3 Консультативної ради європейських суддів до уваги КМ РЄ щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя. Поведінка суддів у професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
У п.33 висновку №18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.56 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки в будь-якій діяльності з метою зміцнення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Згідно зі ст.58 закону №1402-VIII питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів за пропозицією Ради суддів.
Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення віри громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду (ст.1 Кодексу суддівської етики).
Зазначені вище положення міжнародних документів, закону №1402-VIII та КСЕ визначають, що авторитет судової влади має вселяти довіру суспільства до здійснення правосуддя.
Водночас наявність кримінального провадження за обвинуваченням судді Особи 1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК, може зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї.
Отже, оскільки на цей час кримінальне провадження щодо позивача перебуває на стадії судового провадження, Рада прийняла вмотивоване рішення про задоволення клопотання заступника Генпрокурора — керівника САП Холодницького Н.І. про відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
Що стосується доводів позивача про те, що всупереч положенням ст.481 КПК письмове повідомлення судді про підозру в учиненні кримінального правопорушення здійснено не Генпрокурором або його заступником, а суб’єктом, не уповноваженим на вчинення таких дій, а тому він не набув статусу підозрюваного у відповідному кримінальному провадженні, що є обов’язковою умовою для вирішення питання про відсторонення судді від здійснення правосуддя, то колегія суддів зазначає таке.
Повноваженнями щодо перевірки процесуального порядку вручення письмового повідомлення про підозру ВРП не наділена ні кримінальним процесуальним законом, ні законом №1798-VIII, ні іншими актами.
Питання про законність і обґрунтованість вручення судді письмового повідомлення про підозру не Генпрокурором або його заступником, а іншим прокурором має вирішуватися в межах кримінального провадження й не належить до компетенції ВРП.
Як установлено судом, матеріали кримінального провадження за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК, перебувають на розгляді в Полтавському райсуді.
Отже, надання оцінки цим обставинам не належить ні до повноважень ВРП, ані до повноважень адміністративного суду.
Така правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС від 8.11.2018 (справа №800/536/17), і колегія суддів бере її до уваги.
Таким чином, колегія суддів уважає необґрунтованими посилання скаржника як на підставу для скасування спірного рішення на неврахування ВРП його доводів про неповноважність суб’єкта, який вручив судді письмове повідомлення про підозру.
З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення було прийняте у відкритому засіданні на підставі наявних у Раді матеріалів після їх дослідження та обговорення, за участі судді Особи 1 і його адвоката, з урахуванням наданих ними відповідей на поставлені членами ВРП запитання.
За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що оскаржене рішення Ради відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС, зокрема воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами, обґрунтовано та пропорційно.
За правилами ст.139 КАС, понесені позивачем витрати у вигляді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.
Керуючись стст.38—40, 241—243, 246, 255, 266 КАС, ВС
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Особи 1 до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — Генпрокуратура, про визнання незаконним і скасування рішення відмовити.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення ВС у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої палати Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.