Фемида против Гиппократа

Доноры как товар, пренебрежение конфиденциальностью пациентов и другие сюрпризы трансплантологии по-новому

Юристы и представители людей в белых халатах обсудили принятый во втором чтении акт в свете медицинской реформы и обнаружили много черных пятен как в законодательной базе, так и в практическом применении норм.

Легальні органи

Торгівля анатомічним матеріалом, як його називає закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я і трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини», ухвалений 17.05.2018, давно стала різновидом договору купівлі-продажу. Але у ньому і для покупця, і для продавця передбачена кримінальна відповідальність.

І якщо першому рідко вдається вийти сухим з води, то другий не тільки уникає обвинувачення, а й набуває всіх привілеїв потерпілого. Адже на практиці донора, який начебто добровільно віддав свій орган представникам «чорного ринку», визнають таким, що перебуває в уразливому стані, а отже, не усвідомлює своїх дій. «До такої ситуації його нібито доводить матеріальна безвихідь, так він трансформується зі злочинця у потерпілого», — зазначив адвокат Ігор Іванов під час бізнес-сніданку «Medical secrets. Правові аспекти медичної реформи». 

Та і єдиним, хто може повідомити про злочинне діяння, здебільшого є тільки донор. Свідки, а тим більше речові докази — унікальний випадок у таких справах. Але якщо той, хто віддав свій орган, щоб заробити, почне повідомляти про це органи слідства, його дійсно можна визнати таким, що перебуває в уразливому стані.

Президент Асоціації стоматологів Ірина Мазур зауважила, що такий псевдопотерпілий врешті набуває статусу інваліда і податки, які сплачують громадяни, йдуть у тому числі йому на допомогу. І дійсно, те, що людина свідомо пішла на такий крок, не має ставати тягарем для бюджету.

Відомо, що для родичів немає перешкод у прагненні пожертвувати свій орган. Для цього їм необхідна лише згода лікарів. Однак шахраї-донори і в цій нормі знаходять лазівку. Законодавство передбачає, що факт спільного проживання осіб має підтверджувати компетентний орган, але на практиці виявляється, що абсолютно чужі один одному люди, уклавши фіктивний шлюб, можуть займатися продажем органів.

За словами І.Іванова, під час розслідування чорної трансплантації слідчі чомусь кваліфікують даний злочин за ст.149 Кримінального кодексу («Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини»). При цьому спеціальною нормою — «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини», закріпленою у ст.143 КК, нехтують. Це призводить до того, що лікарі, які найчастіше і є суб’єктами нелегального продажу, продовжують ним займатися.

Перехресне донорство хоч і передбачене новим законом, який набере чинності 1.01.2019, але досі залишається неврегульованим.

Тому експерти з юридичної і медичної сфер погодилися з тим, що новий акт не буде працювати без подальшого розроблення інструкцій міністерствами охорони здоров’я та внутрішніх справ. І те, що він хоч і забороняє торгівлю органами, але не встановлює жодних перешкод для цього, ставить під сумнів його відповідність європейським та світовим стандартам.

Гласна конфіденційність

Єдину державну інформаційну систему трансплантації, яку обіцяють створити до 1.10.2018, пропагують як абсолютно закриту. Право на доступ до даних буде у медичних закладів, які займаються трансплантацією, трансплант-координаторів та судмедекспертів.

Утім, всі розуміють, що рівень безпеки майбутніх реєстрів буде далеко не на найвищому рівні. І хоч, як зазначила керуючий партнер консалтингової компанії «Юркрафт Медицина» Радмила Гревцова, просочення інформації можливе і з Пентагону, не варто спокійно сприймати таку загрозу. Адже пацієнт, який довіряє свої дані медичному закладу, має бути впевненим у їх обмеженому використанні.

Натомість ризик поширення інформації лягає на людину, яка дала згоду на її включення до реєстру. До того ж медичні заклади, які зазвичай не мають у штаті юриста, під тиском правоохоронних органів розкривають їм усі карти. Тому серед медиків необхідно проводити роз’яснювальну роботу щодо можливості надання персональних даних пацієнта лише за наявності відповідної ухвали слідчого судді.

Адже, вчиняючи такі дії, вони порушують лікарську таємницю, яку включає клятва Гіппократа. А законодавці замість того, щоб поставити їх у суворі рамки кримінальної відповідальності, визначають статус такого порушення як проступок.

Все, що залишиться

Сенсаційною у новому законі є норма про посмертне донорство. Особі, яка має бажання віддати свої органи тим, хто їх потребує, ставлять у паспорті або посвідченні водія відповідну позначку. Про відмову від посмертного донорства також складається відповідна заява. Ці дані потрапляють до електронної системи трансплантації. Якщо ж особа не встигла прийняти рішення, обов’язок щодо згоди чи відмови у наданні анатомічного матеріалу покладається на її рідних.

Натомість у Нідерландах ця процедура дещо спрощена. Голландці слідом за Іспанією та Бельгією прийняли рішення, що кожен повнолітній громадянин, який не підписав відмови від використання своїх органів після смерті, стає донором.

Можливо, це правильніший підхід з огляду на те, що українцям доведеться виявляти ініціативу стосовно донорства, відповідно, потенційна кількість врятованих у майбутньому життів буде незначною.

Ціна підпису

Те, що ухвалений закон став один з етапів медичної реформи, стало приводом для обговорення правових норм.

Найбільше сумнівів у правників викликає декларація про вибір лікаря.

Так, керуючий партнер «Oleh Rachuk law firm» Олег Рачук зауважив, що загальний відсоток громадян, які підписали декларацію, невеликий. Але деякі лікарі вже досягли можливого максимуму пацієнтів.

Норма щодо 2000 пацієнтів у одного сімейного лікаря виявилася привітом з далеких радянських часів. Вимога стосувалася дільничних лікарів, яким забороняли обслуговувати понад визначену кількість осіб. Утім, ця цифра мимоволі викликає аналогію з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу. «Не хотілося б, щоб у подальшому лікарські послуги набули формального характеру, як це, на жаль, трапляється з безкоштовним юридичним захистом», — сказав О.Рачук.

Р.Гревцова зауважила, що не входить до кола тих 4,5 млн українців, які встигли підписати декларацію про вибір лікаря. Адже вона знає, що Кабінет Міністрів не прийняв Положення про порядок функціонування електронної системи охорони здоров’я, до якої включаються всі відомості про громадян. І хоча цього вимагає ст.11 закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», Уряд не поспішає її виконувати. А це свідчить про те, що, знову ж таки, захищеність персональних даних пацієнта блукає у тумані невизначеності.

Проте побоювання за розкриття приватної інформації може позбавити права на медичну допомогу. Вже зараз заклади охорони здоров’я починають відмовляти потенційним пацієнтам у наданні послуг, якщо ті не поставили підпису в декларації про обрання лікаря. І наскільки цей факт співвідноситься з клятвою Гіппократа та й узагалі моральними принципами — не зрозуміло. Хоча неважко здогадатися, що оберуть громадяни, поклавши на ваги свої життя та здоров’я й особисті дані.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Олег РАЧУК,
керуючий партнер «Oleh Rachuk law firm»:

— Для мене як адвоката очевидна перспектива збільшення потреби громадян у правовому захисті після повного впровадження реформи.

Це пов’язано з тим, що лікарі первинної ланки починають працювати як самозайняті особи. Кожен з них буде відповідати за свої дії. Тому теоретично вони частіше звертатимуться до юристів. З приводу тієї ж лікарської таємниці, яка зараз нестиме ще більше ризиків.

А що стосується клієнтів-пацієнтів, то, думаю, кількість звернень до правників від недобросовісних осіб може зрости. Вони не втратять нагоди посперечатися з лікарями, які займаються приватною практикою, а отже, мають фінансові ресурси.

На жаль, і така гірка правда має місце в нашій державі.