По желанию следователя

Путаница с территориальной юрисдикцией упрощает работу адвоката

Не разъяснив, что является местонахождением органа досудебного расследования, законодатель породил путаницу с территориальной юрисдикцией судов, которые должны санкционировать проведение ряда следственных действий. В итоге полученные во время этих действий доказательства могут признаваться недопустимыми.

Докази під загрозою

Однією з новинок кримінального процесу, які українці отримали на початку року, стали зміни до стст.132, 184 і 234 Кримінального процесуального кодексу. Відповідно до них органи досудового розслідування могли клопотати про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, запобіжних заходів та обшуки лише до судів, у межах територіальних юрисдикцій яких вони зареєстровані як юридичні особи. Із набранням змінами чинності правоохоронцям довелося стикнутися з невідповідністю місцезнаходження місцю реєстрації юридичної адреси. Тож, аби отримати санкції на проведення слідчих дій, вартові порядку виїздили в інші райони. А адвокати проводили цілі розслідування, аби встановити місце реєстрації органу досудового розслідування та відстежити, до якого суду той має звертатися.

Врешті місце реєстрації як юридичної особи було змінене на місцезнаходження. Однак глобально проблеми це не вирішило. Законодавець не роз’яснив, що мав на увазі під «місцезнаходженням». Тож керівники органів, які розпоряджаються кількома адміністративними приміщеннями, розташованими у межах територіальної юрисдикції кількох судів, почали обирати, до якого суду краще звертатися з подібними клопотаннями.

Дійшло навіть до того, що, створюючи робочу групу, орган досудового розслідування, скажімо, столиці включав до її складу працівника з регіону, аби звертатися до суду за місцем роботи останнього.

Про те, чи не є це порушенням процесуальної дисципліни, правники подискутували під час практикуму Асоціації адвокатів України «Новели кримінального процесу. Чи зміниться життя?».

Підставою, що робить розв’язання вказаної проблеми принциповим, є ст. 86 КПК, яка визнає допустимим лише доказ, отриманий в порядку, встановленому кодексом. Отже, звернення правоохоронців до «неправильного» суду по санкцію, скажімо, на обшук може в подальшому нівелювати результати слідчої дії. На переконання співголови комітету ААУ з кримінального права та процесу Анастасії Гурської, стежити за «охайністю» в цьому питанні мають не лише правоохоронці, але й суди. При цьому служителі Феміди повинні керуватися КПК, який визначає слідчі підрозділи та підрозділи детективів як відповідні державні установи. Логічно, що такі установи мають адресу, яку не можна ототожнювати з місцезнаходженням слідчого або групи слідчих, які здійснюють досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні.

Із дотриманням приписів

Якщо ж орган розпоряджається кількома приміщеннями, то його місцезнаходженням, вважає колишня суддя, а нині адвокат Людмила Козятник, має бути офіційна адреса, на яку надходять листи.

Суддя Апеляційного суду м.Києва Віра Ковальська зазначила, що її колеги беруть до уваги місцезнаходження органу досудового розслідування і відповідно до нього визначають суд, який мав би розглядати клопотання. А найчастіше, за її словами, хиблять із судами представники Генеральної прокуратури, яка має у столиці 4 управління.

Це й не дивно, адже на вул.Різницькій вважають, що юрисдикція відомства поширюється на всю Україну. Так, працівник ГПУ Андрій Шевченко зауважив: якщо один з підрозділів розташований, наприклад, у Шевченківському районі столиці, то й звертаються вони до Шевченківського районного суду м.Києва. При цьому він не пригадав жодного випадку, коли у цьому суді відмовилися б розглядати клопотання. Крім того, підкреслив А.Шевченко, аби уникнути плутанини, місцезнаходження підрозділу і, відповідно, юрисдикція суду, до якого мають звертатися його слідчі, встановлюються наказом ГПУ. Правоохоронець не вбачає різниці в тому, до якого суду йому слід звертатися, адже переконаний, що в кожному з них судді сумлінно виконуватимуть свою роботу.

Розв’язання проблеми суддя Оболонського районного суду м.Києва Микола Місечко вбачає в тому, щоб давати оцінку рішенням слідчих суддів, ухваленим з приводу клопотань правоохоронців, під час розгляду справи по суті. Однак у такому випадку, говорять адвокати, виникає велика вірогідність визнання доказів, отриманих під час проведення слідчих дій, недопустимими. Правники впевнені, що подібні прогалини суперечать завданням кримінального процесу, та закликають представників обвинувачення не нехтувати приписами КПК.