Прививка от недопустимости

Нет никакого шанса узаконить данные, полученные во время Н(Р)СД без соответствующего разрешения

Даже неопровержимые доказательства будут отклонены, если выявлены недостатки в порядке их собрания и использования. Допустимость полностью зависит от тщательной проверки на соответствие даже наименьшим процедурным требованиям закона.

Вся лінія обвинувачення двох лейтенантів УМВС будувалася на, здавалося б, незаперечних доказах. Досудове слідство визначило, що полісмени змовилися та, маючи на меті незаконне збагачення, вирішили реалізувати не найвдаліший хімічний винахід — опій ацетильований.

Правоохоронці з’ясували, де їхні колеги придбали наркотичний засіб, на чому перевозили, де зберігали. Студенти першого курсу юридичного факультету, мабуть, одразу констатували б успішне розкриття злочину. Проте всі докази було здобуто випадково, під час проведення негласних (розшукових) слідчих дій стосовно іншої особи.

Для можливості використання цих даних в іншому кримінальному провадженні — з метою доведення вини правоохоронців у придбанні, перевезенні та збуті одурманливих речовин — необхідно було звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням про дозвіл на використання. Інакше на докази ставиться клеймо недопустимості (ч.2 ст.86 КПК). Чи то забули, чи то й зовсім не знали про це в прокуратурі, але недогляд став фатальним.

Перша інстанція визнала недоведеним учинення кримінальних правопорушень обвинуваченими і, керуючись ч.1 ст.373 КПК, винесла виправдувальний вирок. Звернення до вищих інстанцій нічого не дали.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 (справа №751/7177/14) дано оцінку подібних казусів через призму міжнародного досвіду. Європейський суд з прав людини у справі «Раманаускас проти Литви» з’ясував, що докази, здобуті за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть уважатися допустимими за умови наявності достатніх гарантій проти зловживань, ужиття відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними. Також Суд уповноважив національну юстицію вирішувати питання щодо допустимості доказів у справі.

Оскільки порядок збирання доказів, закріплений у КПК, відповідає основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, немає жодного шансу узаконити такі дії.

Отже, обійти ст.257 КПК з її непорушною вимогою — тільки на підставі ухвали слідчого судді — не вдасться.