Закон і Бізнес


Арбитраж в залоге

Сомнение в действительности как 401-й выверт для невозвращения кредита


Якщо українська Феміда не потуратиме відвертим спробам привласнення чужого майна, то кількість способів відбирання грошей стрімко скоротиться.

№49 (1347) 16.12—22.12.2017
ТАМАРА ВОЛИНА
6331

Великий комбинатор знал 400 относительно честных способов отбирания денег. Судя по судебной практике, украинским заемщикам известно не меньше оснований для невозвращения кредита. Еще одним этот перечень пополнило предприятие, поставившее под сомнение действительность арбитражного соглашения.


Стратегія позичальників

Якщо узагальнити стратегію позичальників, які не бажають повертати гроші, можна виокремити кілька шляхів. Один з них — спробувати вивести з-під застави майно, а далі — справа реєстраційної техніки, як залишити банк ні з чим. Одну таку справу (№904/4384/17) слухали в Господарському суді Дніпропетровської області.

Українське підприємство позичило в іноземного банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» певну суму коштів у валюті. Звісно, під чесне слово їх не дали б, тож довелося укладати договір застави майна цього суб’єкта господарювання. У п.7.2 (б) договору іпотеки сторони погодили: будь-які спори, суперечності або претензії, що виникатимуть між ними, повинні остаточно вирішуватись Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки трьома арбітрами, призначеними згідно з його регламентом.

Гроші мають властивість витрачатись. І згодом позичальник припинив погашення кредиту. Відповідно до договору банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Передбачаючи такий розвиток подій, неплатник застосував схему виведення майна з-під застави, яку регулярно використовує українське підприємництво, аби уникнути виконання зобов’язань перед кредиторами. Предмет іпотеки разом з іншим нерухомим майном боржника був розділений на 4 майнові комплекси з присвоєнням нових адрес та реєстрацією права власності наново.

Унаслідок цього предмет іпотеки юридично припинив своє існування, тож став недоступним для банку. Задля захисту та поновлення своїх прав фінансова установа оскаржила махінації позичальника до господарського та адміністративного судів. Також банк звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінальних правопорушень посадовими особами дебітора. Кримінальне провадження зареєстроване за ст.388 («Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації») Кримінального кодексу.

Наступ на всіх фронтах

Рішеннями господарського та окружного адміністративного судів право банку на предмет іпотеки було поновлено. Проте боржник не збирався відступати.

Якимось чином він уплутався в нове кримінальне провадження, у рамках якого на його майно, що є предметом іпотеки, було накладено арешт. Це унеможливило повернення банком хоча б частини своїх коштів за рахунок продажу предмета іпотеки.

Підозрюючи, що кримінальне провадження сфальсифіковане, фінустанова звернулася до Національного антикорупційного бюро із заявою про злочин.

Не чекаючи детективів НАБ, позичальник удався до чергової оборудки — звернувся до суду з позовом про тлумачення умов договору іпотеки, в якому серед іншого наполягав на встановленні права вчиняти з предметом іпотеки будь-які дії без згоди банку. У задоволенні позову було відмовлено.

Зрозуміло, що всі дії боржника спрямовані на знецінення боргу. Мета — викуп його за заниженою ціною.

Спірна підвідомчість

Не бажаючи виносити спір за межі України, позичальник знову звернувся до суду. Цього разу — з вимогою визнати договір іпотеки недійсним, посилаючись на… неналежний переклад. Попри арбітражне застереження, яке містилось у договорі, господарський суд першої інстанції прийняв справу до провадження. При цьому виніс ухвалу про забезпечення позову, якою заборонив будь-які реєстраційні дії щодо предмета іпотеки.

У свою чергу банк звернувся до апеляційної інстанції. У скарзі зазначив, що відповідно до ч.1 ст.7 закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 №4002-XII арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або окремої угоди. Це кореспондується з положеннями ч.1 ст.12 закону «Про третейські суди» від 11.05.2004 №1701-IV.

Договір іпотеки між позичальником і банком таке застереження містить. При цьому воно є чинним, не визнавалося недійсним і може бути виконаним, що підтверджується листом Арбітражного суду при ТПЧ та Аграрної палати Чехії, долученим до матеріалів справи. Тож вказаний спір має бути передано на розгляд третейського суду.

Зважаючи на це, справа не підлягає розгляду в господарських судах України. Тож згідно з п.1 ч.1 ст.62 Господарського процесуального кодексу суддя взагалі мав би відмовити в прийнятті позовної заяви.

Процесуальні лабіринти

Втім, у задоволенні апеляційної скарги банку на незаконний арешт заставного майна йому було відмовлено. При цьому суд послався на п.7 ч.1 ст.76 закону «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 №2709-IV. Відповідно до нього національні суди можуть приймати до свого провадження й розглядати справи з іноземним елементом, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. Оскільки, зазначив апеляційний суд, договір іпотеки був підписаний у межах держави, національні суди мають законні підстави для розгляду справи.

Водночас, на думку юристів банку, апеляційний суд не взяв до уваги положень ч.1 ст.8 закону №4002-XII, яка зобов’язує суд, до котрого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, припинити провадження й направити сторони до арбітражу, якщо він не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Отже, вважають у кредитній установі, в апеляційній інстанції фактично вирішили питання щодо підсудності спору ще до того, як відповідне рішення було ухвалено судом першої інстанції.

Між тим останній, пославшись на п.1 ч.1 ст.80 ГПК провадження у справі таки припинив. Зазначений вердикт боржник одразу ж оскаржив. Рішення з цього приводу ще не прийняте.

Чим завершаться поневіряння чеського інвестора в Україні — і досі невідомо. Вища рада правосуддя за скаргами банку дасть оцінку діям суддів, які були залучені до винесення рішень у цій справі.

Проте така халепа — далеко не поодинокий випадок. Надто часто несумлінні українські бізнесмени не бажають повертати кредити. Вдаючись до найрізноманітніших вивертів і використовуючи колізії в національному законодавстві та інші чинники, інколи досягають бажаного результату.

Якщо ж українська Феміда не потуратиме відвертим спробам фактичного привласнення чужого майна, то в колекції «великих комбінаторів» кількість способів відбирання грошей стрімко скоротиться. І це лише додасть інвестиційної привабливості національній економіці.