Закон і Бізнес


Новый ВС: утопия или прогресс?

Для настоящей реформы необходимо изменение «режимных правил», а не переставление персоналий


Судді приходять і йдуть, а недоліки системи залишаються.

№34 (1332) 01.09—15.09.2017
Аркадий КАРНАУХ, старший советник юстиции, судья в отставке
6664
6664

После событий 2014 года правители государства сами, а также через глашатаев-журналистов вбивают в головы людей, что 100%-я замена состава Верховного Суда Украины приведет к господству справедливости в обществе. Но верим ли мы в осуществление такой мечты? В то, что духовные ценности — справедливость, честь и совесть, мораль все же возьмут верх на материальными?


Чи вціліє «капуста»?

Навіть без з’ясування рівня віри в це (а не показників довіри чи недовіри до судової влади, на які посилаються Президент, народні депутати, громадські активісти тощо) можна констатувати, що більшість людей у це не вірить. І це справедливо. Адже якщо на городі росте капуста, то скільки не міняли б цапів, які там пасуться, овочі будуть якщо не з’їдені, то надкушені.

Багато років пропрацювавши в «системі», знаючи всі її кращі сторони та недоліки, будучи вихідцем з неї, можу з упевненістю сказати, що це — утопія. Не може заміна особового складу військової частини на необстріляних бійців без заміни озброєння, встановлення суворої військової дисципліни, ефективного контролю за дотриманням правил несення служби підвищити її боєздатність. Якщо правила, стара зброя раніше не забезпечували високого рівня бойової підготовки, то треба негайно їх змінити, а вже потім під нові правила та зброю добирати бійців. Але брати не тільки тих, хто хоче, а тих, хто дійсно може і в бою не підведе.

Пріоритетом такого добору не повинен бути високий рівень зарплати. Ще Юлій Цезар казав, що «можна знайти багато людей, готових вбивати за гроші, але не можна знайти людей, готових помирати за гроші».

Не можна також визначити як пріоритет належність до несуддівської професії. Адже неможливо з кулеметника швидко зробити фахового танкіста, хоча обидва — військовослужбовці.

На мій погляд, уже сторонній, професіоналізм у будь-якій сфері (не тільки в судочинстві) є найважливішим, але не єдиним критерієм допуску до вирішення найскладніших завдань. Чи готові конкурсанти, які набрали найвищі бали й можуть бути призначені суддями ВС, до самопожертви? Чи готові вони відмовитися від «капусти» заради віри у верховенство права?

Гадаю, що «монахів» (прошу вибачення за таке порівняння), які прийшли до «монастиря» заради такої віри, серед них небагато. Поверніть рівень їх матеріального забезпечення (звичайно, законного) до того, з якого вони почали, і побачите, скільки з них залишиться.

Ідеологи доктрини найкращої у світі судової реформи вчергове намагаються обманути суспільство, аби поставити на чолі так потрібної їм гілки влади своїх людей. Але чи приведе це до такої бажаної справедливості, верховенства права? Відповідь на це питання навіть без соціологічних досліджень очевидна.

Не суддів треба міняти, а правила здійснення судочинства, яких вони повинні беззаперечно дотримуватися. За старих правил нові судді знову перетворяться з «монахів» на «заробітчан».

Місія нездійсненна

Останнім часом депутати, експерти з усіх питань нав’язують думку, що у відсутності вагомих результатів боротьби із корупційними проявами винні судді. Хіба не зрозуміло кожному громадянину України (навіть без юридичної освіти), що прибери законодавець із Кримінального процесуального кодексу 2012 року необхідність визначати розмір застави як альтернативу тримання під вартою, як це відразу унеможливить багатим корупціонерам легально уникати ізоляції від суспільства. Для цього навіть не потрібно міняти суддів та підвищувати їм заробітну плату.

Судді-практики, безумовно, знають, що ліквідація у процесуальному законі норми про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування нівелювала можливість допомагати «потрібним людям» уникнути відповідальності шляхом затягування процесу через численні направлення справи на додаткове розслідування з надуманих мотивів. Хоча заради справедливості варто зазначити, що така ліквідація в окремих випадках дозволяє окремим злочинцям не відповідати за скоєне. Суд позбавили можливості реагувати на очевидну неповноту та неправильність проведення досудового слідства, незаконного пред’явлення обвинувачення винному у скоєнні менш тяжких злочинів з метою полегшити його покарання. Як наслідок, доводиться засуджувати винного у численних крадіжках, вчинених групою осіб, без притягнення до відповідальності їх організатора, який не ховається, але обвинувачення йому не пред’являлось (висновок із власної судової практики). І жоден депутат, борець із корупцією, журналіст не повідомить суспільству, що в такій несправедливості винен старий чи новий суддя. Адже він лише приймає рішення на підставі тих гуманних законів, які діють в Україні.

Заберіть в апеляційних та касаційних судів можливість направляти справи на новий розгляд, змусьте їх приймати кінцеві рішення у справі в разі незгоди з позицією колег — і відразу скоротиться кількість зловживань (надуманих вимог щодо додаткового встановлення істини, умисного пошкодження дисків із записом судових засідань тощо — судді першої інстанції мене зрозуміють).

Надмірним і штучним є ажіотаж довкола формування думки суспільства щодо створення нового антикорупційного суду, який нібито уможливить побороти корупцію. Це черговий обман.

Історія вже знає приклади створення спеціальних судів — ревтрибуналів, «двійок», «трійок», особливих нарад, діяльність яких призвела до прийняття закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.91 №962-ХІІ та його практичної реалізації. Скільки не створювали б нових чи спеціальних судів, не заповнювали їх «монахами» (якщо такі знайдуться), за чинних законів вони все одно перетворяться на «заробітчан».

Без бази ніяк

Отже, спочатку слід створити таку законодавчу базу, яка унеможливила б перетворення «монахів» на «заробітчан». Для справжньої судової реформи потрібна зміна «режимних правил», а не переставляння персоналій.

Для цього варто було б шляхом найпрозорішого конкурсу створити не раду реформ, а «силіконову долину» з-поміж найавторитетніших науковців, суддів, прокурорів, юристів-практиків. І доручити їм у найкоротший строк за високу плату розробити нові «режимні правила» та механізми контролю за їх дотриманням.

Саме це, на мою думку, за значно менші гроші, у коротший термін може не тільки повернути віру суспільства у верховенство права в країні, а й створити передумови для цього.

Але виникає запитання: чи потрібно це владі? Ні Президент, ні народні обранці не будуть при владі вічно. І за умови існування чинних «режимних правил» після закінчення каденції їх може чекати доля попередників: «Суровая кара закона, всеобщая ненависть и презрение трудящихся».