Закон і Бізнес


И.о. Председателя КСУ Виктор КРИВЕНКО:

«КС ничего не запрещает и ничего не позволяет, потому что не он регламентирует правоотношения, которые возникают в социуме»


Віктор Кривенко: «КС нічого не забороняє та нічого не дозволяє, бо не він регламентує правовідносини, що виникають у соціумі»

№26 (1324) 01.07—07.07.2017
РОМАН ЧИМНЫЙ
8531

Достаточно специфическое отношение парламента к конституционной юрисдикции затянуло почти на год принятие нового профильного закона, а с ним и отсрочило появление права граждан обратиться в учреждение на ул. Жилянской. Без определения новой процедуры нельзя также заполнить вакансии, которые образовались. Как в таких условиях работается единому органу конституционной юрисдикции? С чем связано длительное отсутствие очередных решений и можно ли вынудить исполнительную и законодательную ветви власти выполнять их? В канун Дня Конституции Украины на эти и другие вопросы «ЗиБ» согласился ответить исполняющий обязанности Председателя Конституционного Суда Виктор КРИВЕНКО.


 «Будь-яке відхилення від конституційної процедури ставить під сумнів легітимність навіть найпрогресивніших починань»

— Вікторе Васильовичу, з яким настроєм ви зустрічали 21-у річницю Конституції? За вашою оцінкою, її реальна роль у судовій практиці, регулюванні відносин органів влади сьогодні така сама, як і в далекому 1996-му?

— Насамперед хочу привітати читачів і редакційну колегію тижневика «Закон і Бізнес» із одним з головних державних свят — Днем Конституції України.

Прийняття цього правового акта було, без перебільшення, епохальною подією в житті тоді ще дуже молодої Української держави. Визнаний одним з найдемократичніших серед країн ЄС, Основний Закон 1996 року не тільки проголосив нашу державу демократичною, правовою та соціальною, а й, на відміну від своїх попередниць —конституцій радянських часів, установив примат загальнолюдських цінностей над інтересами держави.

Визначивши утвердження й забезпечення прав та свобод людини головним обов’язком держави, Конституція запровадила загальнодержавну систему їх захисту, зокрема зобов’язавши органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади здійснювати свої повноваження виключно в установлених цією ж Конституцією межах і відповідно до законів.

Водночас акт найвищої юридичної сили був своєрідним компромісом між представниками застарілої командно-адміністративної системи та новими політичними силами, які ставили за мету запровадження демократичної системи управління на засадах принципово інших відносин між громадянином і державою в особі її владних структур.

Утім, як казав поет, «до одного воза упрягти не можна коня і тремтливу лань», тому з часом у суспільстві дедалі з більшою силою виникало розуміння необхідності конституційної реформи з метою переорієнтації діяльності системи органів державного управління на захист політичних, економічних, культурних та інших інтересів громадян, а не бюрократично-чиновницького апарату.

Аналіз історичного процесу генезису вітчизняного конституціоналізму показує, що запорукою досягнення цієї мети є насамперед воля політичних сил, які представляють органи законодавчої та виконавчої гілок влади.

Простий перерозподіл повноважень між владними структурами без запровадження новацій, спрямованих на реальне поліпшення умов життєдіяльності соціуму, нічого не змінює в бутті індивіда. До речі, у світі існує багато успішних держав як із парламентською, так і з президентською та навіть монархічною формою правління. Тому не так важливо, хто головний у державі — парламент чи президент. Вирішальним є те, щоб влада дбала про інтереси громадян Української держави всіх національностей, створювала належні умови для їх повноцінного духовного й культурного розвитку, високого матеріального рівня, захищала честь і гідність особи та громадянина, інші конституцій права, свободи й інтереси;

Конституційна реформа повинна проводитися виключно за умов дотримання визначеної Основним Законом процедури. Будь-яке, на перший погляд несуттєве, відхилення від цієї процедури ставить під сумнів легітимність навіть найпрогресивніших починань.

У цьому контексті відзначу узгоджені дії Президента та Верховної Ради при внесенні змін до Конституції, спрямованих на реформування вітчизняної судової системи. Чи не вперше за час дії Основного Закону зазначені зміни структури судової системи, організації діяльності судів та суддів, а також інші заходи, покликані спростити доступ громадян до правосуддя, було здійснено з дотриманням усіх вимог розд.ХІІІ Конституції.

Водночас не можна обійти увагою те, що, на відміну від системи судів загальної юрисдикції, реалізацію новацій в діяльності КС дотепер унеможливлено. А відсутність відповідного законодавчого регулювання, безумовно, не сприяє святковому настрою як суддів, так і працівників секретаріату Суду.

— За весь цей час, напевне, головною проблемою для КС залишалося виконання його рішень. Очевидно, що без подолання цього явища будь-яка реформа конституційного судочинства приречена на провал. Чи має бути встановлена відповідальність парламенту, Уряду, глави держави за свідоме ігнорування приписів Суду?

— Згідно з положеннями ст.1512 Конституції «рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені». Отже, невиконання рішень КС є порушенням основоположного принципу діяльності демократичної та правої держави, якою Україна проголошена в 1996 році.

Водночас відповідно до усталеної практики міжнародного конституціоналізму за дії органів влади та їх посадових осіб, які не містять ознак кримінальних правопорушень, передбачено політичну відповідальність. Вона реалізується шляхом висловлення довіри або недовіри до них у ході проведення виборів чи референдумів.

Певна річ, головна умова для цього — високий рівень правової культури населення, формування якого є, зокрема, завданням інститутів громадянського суспільства та засобів масової інформації, у тому числі й вашого часопису.

— Нинішньому складу КС, напевне, легше в роботі, оскільки чимало правових позицій напрацьовано вашими попередниками. Для вас особисто яке рішення цього органу за 20 років було найбільш неочікуваним?

— У практиці Конституційного Суду не буває легких справ, оскільки з простими питаннями до нього не звертаються. Я також не прихильник поділу рішень Суду на «очікуванні» та «неочікувані». Кожне його рішення або висновок — це колективна думка фахівців високого рівня в галузі права, до того ж обов’язково належним чином аргументована.

Річ у тім, що, коментуючи акти КС, представники політичних сил, а інколи й посадові особи органів державної влади, як правило, дивляться на них під кутом зору власних інтересів. Ось і з’являються вислови на кшталт «Суд заборонив» або «Суд дозволив» тощо. КС не є законодавчим органом влади, тому він нічого не забороняє та нічого не дозволяє, він здійснює функцію судового конституційного контролю, а не регламентує правовідносини, що виникають у життєдіяльності соціуму.

КС у межах своїх конституційних повноважень може тільки визначити, чи відповідає зміст та суть цих положень нормам Основного Закону. Або, у разі необхідності, дати їх тлумачення.

— Взагалі, чи залишає Конституція поле для варіантів її тлумачення та застосування? І чи є правові позиції КС, які ви сьогодні переглянули б, тим паче що проект закону про КС дасть таку можливість?

— Акт найвищої юридичної сили та чинний закон «Про Конституційний Суд України» не містять поняття «правові позиції КС» та, відповідно, не регламентують можливості або порядку їх перегляду. Проте, виходячи з вітчизняної практики конституційної юрисдикції, маємо погодитися з думкою багатьох фахівців у галузі конституційного права, що такий феномен реально існує та застосовується Судом при формуванні обґрунтування своїх рішень і висновків. Як правило, йдеться про посилання на попередні акти КС при вирішенні схожих питань.

Я прихильник концепції, за якою правовою позицією КС слід уважати його розуміння або роз’яснення конкретної правової норми, підтримане більшістю конституційного складу Суду.

«Відсутність законодавчо визначеної процедури розгляду справ за конституційними скаргами ставить нас у скрутне становище»

— За останні 3,5 року КС ухвалив стільки ж рішень, скільки попередні склади — за 12 місяців. Проблема лише в неповноті складу Суду чи фахівцям «старої формації» важко знайти консенсус із молодими конституціоналістами? Чи існує сьогодні в Суді конфлікт наукових теорій та доктрин?

— Був би нещирим, якби став стверджувати, що некомплект конституційного складу Суду не впливає на його діяльність. На цей час є вакантними 5 посад, тобто майже третина від їх загальної кількості. Незважаючи на це, Суд працює, пленарні засідання проводяться згідно з чинною процедурою, досягнуто консенсусу з певних питань, що дозволить найближчим часом ухвалити кілька рішень.

Стосовно нібито наявності конфлікту наукових теорій чи, образно кажучи, «дідівщини», то це явно надумана проблема. Хіба можна вважати «молодими» конституціоналістами докторів чи кандидатів юридичних наук тільки на підставі того, їх було обрано суддями не так давно?!

— Неприйняття парламентом закону, що визначив би процедуру розгляду конституційних скарг, за таких умов певної мірою на руку Суду. Адже, якщо до наявних подань і звернень додасться ще й необхідність розглядати новий масив матеріалів, КС вочевидь не впорається з ним, що лише додасть негативу в очах суспільства. Чи не поквапилися реформатори із цим інститутом?

— Відсутність законодавчо визначеної процедури розгляду справ за конституційними скаргами жодним чином не на користь Суду. Навпаки, це ставить нас у скрутне становище. Так, від часу набуття чинності новою редакцією Конституції до КС уже надійшло близько 100 конституційних скарг від юридичних та фізичних осіб.

Дійсно, він повинен керуватися правовою позицією, викладеною в рішенні від 19.04.2001 №4-рп, яка полягає в тому, що норми Конституції «є нормами прямої дії та застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти».

Тому фахівці в галузі конституційного права дедалі частіше висловлюють пропозиції щодо реалізації цього припису. Зокрема, нас закликають запровадити тимчасовий регламент Суду або розгляд скарг за аналогією з процедурою вирішення питань конституційності законів та інших правових актів.

Дійсно, технічно це нескладно, але існує низка факторів правового характеру, які унаочнюють інший бік проблеми.

По-перше, порушенню конституційного провадження за будь-якою справою передує стадія визначення прийнятності матеріалів, які надійшли до Суду. Згідно з міжнародною практикою до формальних умов прийнятності конституційної скарги відносять:

• наявність належного суб’єкта та правового обґрунтування;

• дотримання строку оскарження правового акта, а також форми та змісту скарги тощо.

Тобто йдеться про певне обмеження права на звернення до органу конституційної юрисдикції. Однак, оскільки мовиться про права громадян, ці питання відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції мають визначатися не регламентом (підзаконним актом), а виключно законом. Натомість чинний закон про КС цих питань не регламентує.

До того ж ст.153 Конституції в імперативній формі встановлює правило, за яким підстави й порядок звернення, процедура розгляду справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією та законом.

По-друге, чинний закон «Про Конституційний Суд України» не регулює, а регламент не може регулювати правових наслідків рішення Суду, зокрема в разі визнання неконституційними положень закону, який застосовувався у справі щодо скаржника, а також відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди, оскільки для цього необхідно внести зміни до інших законів та кодексів.

— Судячи з виступів у сесійній залі під час обговорення нової редакції закону про КС, нардепи більше за все стурбовані надмірними зарплатами суддів. Може, заради реалізації прав громадян на конституційну скаргу варто вийти з ініціативою вилучити це положення з проекту? Чи політики банально бояться сильного й авторитетного Суду?

— Ми з розумінням ставимося до прагнення народних обранців прийняти якісний закон, яким будуть усебічно та юридично бездоганно врегульовані всі питання, пов’язані з діяльністю КС у нових умовах. Одначе слід звернути увагу на те, що головним завданням нового закону є не підвищення грошового утримання суддів і поліпшення умов їх праці або інші питання, які стали каменем спотикання при його розгляді, а забезпечення безпосереднього доступу громадян до конституційного правосуддя для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Хіба є прийнятною нинішня ситуація, за якої громадяни правової держави протягом уже більше ніж 9 місяців узагалі позбавлені можливості безпосереднього доступу до конституційного правосуддя?! Адже інститут тлумачення Конституції та законів України за їх зверненням ліквідовано, а інституту конституційної скарги де-факто не запроваджено.

Зважаючи на це, я з оптимізмом сприйняв те, що парламент минулого четверга прийняв нову редакцію закону «Про Конституційний Суд України» в першому читанні. Сподіваюся, що друге читання та ухвалення закону в цілому не за горами.

«Не вбачаю підстав для твердження про «недовіру суспільства» до КС»

— У першому варіанті проекту закону про КС пропонувалося запровадити інститут «друзів КС» — іноземних радників, які даватимуть свої висновки, обов’язкові для розгляду Судом. Щоправда, платили б за них також із-за кордону. Як ви ставитеся до такої допомоги? Чи не буде наступним кроком ідея ввести іноземців до складу самого КС, якщо суспільство не довіряє своїм?

— Згідно з ч.4 ст.148 Конституції суддею КС може бути громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту та стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 15 років, високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем компетентності. Тому про призначення на такі посади не громадян України або втручання в його діяльність якихось «радників» узагалі не може бути мови.

До того ж не вбачаю підстав для твердження про «недовіру суспільства» до КС. Швидше треба говорити про неприйнятність позиції Суду для окремих політичних сил. Невипадково саме парламент, в якому протистояння є найбільш очевидним, уже більше ніж 2 роки не призначає суддів КС за своєю квотою.

— Після рішень, ухвалених останнім часом, складається враження, що Суд уникає гострих питань, які можуть збурити громадськість. Це, наприклад, стосується положень люстраційних законів, обмежень соціальних гарантій, зокрема й для суддів. Водночас на з’їзді, який обрав вас суддею КС, ви обіцяли не допустити звуження обсягу пільг (вони, як відомо, є не привілеєм, а гарантією суддівської незалежності), захистити колег від свавільних законодавчих актів. Що пішло не так? Чи дійсно КС не хоче сваритися з владою, громадськими активістами, тож і не каже слів, що йтимуть урозріз із загальними трендами?

— Прийняття законів, у тому числі тих, якими вносяться зміни до Конституції, належить до виключних повноважень Верховної Ради. Натомість не слід ігнорувати того, що їх зміст і суть значною мірою визначають позиції політичних сил, які отримали підтримку електорату.

Не буде правильним стверджувати, що ухвалені парламентом закони є свавільними. Можна лише оцінити їх у контексті відповідності передвиборним обіцянкам народних депутатів або політичних партій, до яких вони належать. Однак таку оцінку повинні давати тільки самі громадяни на наступних виборах, що і є змістом поняття «політична відповідальність».

Стосовно оцінки цих актів з погляду відповідності Конституції, то це виключна компетенція КС, яку він реалізує відповідно до встановленої законодавством процедури. При цьому відсутність у порядку денному пленарного засідання Суду питання про розгляд певної справи не означає, що робота над нею припинена, зокрема через побоювання суддів погіршити стосунки з владою або небажання виконувати свої обіцянки. Розгляд справи Судом — це лише стадія конституційного провадження, так би мовити, верхівка айсберга, якій передує копітка робота суддів над матеріалами справи, з’ясування позицій органів державної влади, вивчення практики правозастосування, у тому числі міжнародними судовими органами, тощо.

До того ж одним із приписів вітчизняного законодавства суддям КС заборонено публічно висловлюватися про аспекти конституційного провадження до прийняття рішення у справі. Таким чином, я не маю права коментувати хід розгляду справи щодо так званого закону про люстрацію. Єдине, що можу стверджувати: рішення в цій справі, як завжди, буде прийнято Судом виключно на підставі Конституції. І воно не залежатиме від ставлення до цього органів влади, громадських активістів, а також інших обставин, котрі ви визначили як «загальні тренди».

— Рік тому в сусідній Польщі люди вийшли на захист незалежності свого Конституційного трибуналу, який парламент і президент мали намір реформувати, аби отримати важелі впливу на нього. Як ви вважаєте, в Україні суспільство може вийти на майдан заради відстоювання незалежності КС? А сам Суд готовий піти на це?

— Я, як юрист за фахом та громадянин демократичної та правової держави за соціальним статусом, уважаю, що всі проблеми повинні розв’язуватися тільки правовим шляхом. А органи чи їх посадові особи, які вдаються до протиправного впливу на гілки влади або інститути громадянського суспільства, якщо ці дії не мають ознак кримінального правопорушення, повинні нести виключно політичну відповідальність.

Історичний досвід переконливо показує, що найбільшого успіху досягають не революційні методи вирішення конфліктів, а еволюційні.

«Наявні проблеми перехідного періоду, однак я впевнений, що вони не є нездоланними»

— Ви особисто не брали участі у схваленні проекту змін до Конституції щодо судової реформи. Та чи додали б свій голос за нього, позаяк сталося не так, як гадалося? Адже більшість застережень ваших колег, викладених в окремих думках, були проігноровані. Чи міг КС не допустити того, аби парламент переломив судову гілку влади? Чи політична доцільність важливіша за Конституцію?

— Не вважаю коректним коментувати дії своїх колег. А причиною того, що, за вашим висловом, «сталося», є не конституційна реформа, котру я як правознавець оцінюю в цілому позитивно, а безвідповідальність окремих політичних сил у парламенті, захоплення популізмом і вседозволеність.

Водночас не вбачаю ознак «зламу судової гілки влади». Наявні проблеми перехідного періоду, однак я впевнений, що вони не є нездоланними.

Судова реформа повинна мати сутнісний зміст і давати людям змогу захистити своє право з допомогою суду.

— Вас особисто не бентежить певна закритість нинішнього складу КС? Адже відкриті пленарні засідання перетворилися на формальність, поступившись письмовим слуханням. Останню прес-конференцію доповідача у справі взагалі не пригадати. Конституційній юстиції не потрібна гласність? Може, якби КС частіше виходив у люди, суспільству були б зрозуміліші підстави та зміст його рішень? Відповідно, зростав би й авторитет Суду.

— Ваші оцінки ступеня публічності діяльності Конституційного Суду дещо застаріли.

По-перше, не можна визнавати формальними відкриті частини засідань Суду, які транслюються в прямому ефірі, зокрема на офіційному сайті. По-друге, протягом останніх років силами нашого прес-центу проведено понад 300 екскурсій для ознайомлення з роботою Суду, опубліковано понад 1000 прес-релізів за результатами його діяльності. Судді та працівники секретаріату опублікували близько 3000 наукових статей, інших праць із питань конституційного судочинства, у тому числі монографій, підручників та науково-практичних коментарів тощо.

Стосовно відсутності прес-конференцій суддів за результатами розгляду справ, то це міжнародна практика. Небезпідставно вважається, що судді повинні утримуватися від коментарів рішень колегіальних органів.

До того ж проведення прес-конференцій після прийняття актів КС не передбачене ні Конституцією, ні відповідними законами. І це вбачається логічним. Адже рішення або висновки обов’язково містять мотивувальну частину, в якій докладно викладено правове обґрунтування. Своє ж ставлення суддя має право висловити в окремій думці, яка офіційно оприлюднюється разом з актом.

— Якою є ваша мрія як судді КС?

— Мої сподівання щодо результатів діяльності на відповідальній посаді судді одного з найвищих органів влади демократичної, правової та соціальної держави пов’язані не з мріями, а з реальною роботою. Роботою, яка спрямована на реалізацію головного завдання Суду — гарантування верховенства Конституції як основного закону на всій території України, захист прав, свобод та законних інтересів моїх співвітчизників, яким я напередодні Дня Конституції зичу добробуту, сімейної злагоди, мирного неба та Божого благословення в усіх добрих справах та починаннях на благо нашої незалежної та суверенної України!