Цена рассмотрения

Некоторые ошибки, допускаемые в случае предоставления рассрочки для уплаты сбора

При залишенні позовної заяви без руху через сплату судового збору в меншому від належного обсязі в ухвалі слід зазначити, скільки саме слід доплатити.

В вопросах о порядке взымания сбора или освобождения от уплаты последнего судьи иногда делают ошибки. К такому выводу пришел Львовский апелляционный административный суд. Об этом — во второй части обобщения.

Неоднозначна практика

Частиною 6 ст.6 закону «Про судовий збір» №3674-VI передбачено, що при подачі позову кількома особами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним заявником окремим платіжним документом у розмірах, установлених ст.4 вказаного закону за подання позову немайнового характеру.

Виходячи із зазначених положень, судді другої інстанції залишають без руху апеляційні скарги, подані кількома особами, з тих мотивів, що збір повинен бути сплачений ними всіма. Наприклад, у справі №461/4655/16-а за позовом Особи 1, Особи 2, Особи 3 до Галицької районної адміністрації, Львівської міської ради, третя особа — Львівське комунальне підприємство «Снопківське», про скасування розпорядження, апеляційну скаргу позивачів залишено без руху та відкрито провадження лише після сплати кожним із них збору за її подання. Натомість у справі №454/1791/13а за апеляційною скаргою Особи 1 та Особи 2 відкрито провадження, хоча збір сплатив лише один з них.

Інколи «апеляційники» не вказують розміру збору, який необхідно сплатити для усунення недоліків скарги (ухвали про залишення скарги без руху від 6.10.2015 та про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору від 6.10.2015 у справі №345/3081/15-а; ухвала про залишення апеляційної скарги без руху від 25.09.2015 у справі №803/286/15-а). Такий підхід ускладнює виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, особливо з огляду на неоднозначність судової практики в частині розрахунку розміру збору. Апелянти часто зловживають цими положеннями законодавства, сплачуючи збір тільки після залишення скарги без руху, таким чином покладаючи обов’язок розрахунку на суд та затягуючи розгляд справи.

Практика, при якій судді вказують розмір судового збору, який необхідно сплатити для усунення недоліків апеляційної скарги, є більш аргументованою та краще сприяє досягненню цілей судочинства.

Повернення збору

8.11.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів «Про затвердження Змін до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» від 19.09.2016 №827, зареєстрований у Міністерстві юстиції 7.10.2016 за №1341/29471. Ним затверджено форму подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету, яке надається платнику органом, що контролює справляння надходжень до бюджету (крім органів Державної фіскальної служби).

Постановою Кабінету Міністрів «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» від 16.02.2011 №106 органом, що контролює справляння надходжень до бюджету за кодом бюджетної класифікації 22030000 «Судовий збір та надходження від звернення застави у дохід держави», визначено суди загальної юрисдикції. З огляду на викладене подання на повернення коштів помилково зарахованого судового збору до органів Державної казначейської служби повинне здійснюватися судами виключно за формою, затвердженою зазначеним наказом.

При цьому згідно з п.5 порядку повернення суми збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за ухвалою суду, яка набрала законної сили. З аналізу практики встановлено, що проблем при вирішенні клопотань про повернення збору в апеляційного суду не виникає.

Однак випадки, коли апелянт сплачує збір, але надалі не звертається до суду зі скаргою, не віднесені до переліку випадків, у яких сплачена сума повертається. Не можуть такі випадки розцінюватись як унесення збору в більшому розмірі, ніж установлено законом, оскільки в цій нормі йдеться про повернення збору, сплаченого за подання заяви чи скарги.

Так, у жовтні 2016 року до апеляційного суду звернулося ТОВ «Фінанс траст груп» із клопотанням про повернення збору. Згідно з реєстром підтверджень оплат із казначейства в КП «ДСС» наявні дані щодо сплати судового збору за подання апеляційних скарг за реквізитами ЛААС, а саме: платіжні доручення від 17.10.2016 №451 та від 11.10.2016 №432. Проте станом на 16.11.2016 за даними автоматизованої системи документообігу КП «ДСС» у провадженні суду апеляційні скарги цього ТОВ відсутні. З наведених мотивів задовольнити клопотання неможливо.

Законом «Про судовий збір» також не передбачена можливість повернення сум збору, сплачених за видачу копій документів, у тому числі якщо заявник у подальшому відмовився від одержання таких копій. Отже, до законодавчого врегулювання порядку повернення сплаченої суми збору в разі неподання заяви чи скарги в суду відсутні правові підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з державного бюджету відповідних сум.

Також законом №3674-VI не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми збору. Тож за наявності підстав для повернення розгляд цих питань слід розцінювати як не врегульовані законом видатки держбюджету.

Суб’єкти владних повноважень

Положеннями ст.8 закону №3674-VI та ч.1 ст.88 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення рішення у справі, а також зменшити розмір збору або звільнити від його сплати. З 1.09.2015 майже всі суб’єкти владних повноважень позбавлені пільг щодо сплати збору. Тому при зверненні з позовною заявою чи апеляційною скаргою відповідно до ст.8 закону «Про судовий збір» вони подають заяви про звільнення від сплати збору або про відстрочення останньої.

Аналіз показує, що в основному апеляційний суд відмовляє в задоволенні таких клопотань.

Відповідно до п.2 «Прикінцевих положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 №484-VIII Кабмін зобов’язано забезпечити фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати збору.

Тому підстави для задоволення клопотання про звільнення від сплати збору відсутні. Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в ухвалі від 28.09.2015 №21-5496а15.

З цього приводу в постановах пленуму Вищого адміністративного суду від 23.01.2015 №2 та від 5.02.2016 №2 зазначено: «Обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, не є вказані аргументи і підставою для відстрочення його сплати. При зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору. Водночас відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору».

Тяганина з оплатою

Поширеннями є випадки, коли суб’єкт владних повноважень через відсутність належного фінансування сплачує збір через значний період часу з моменту ухвалення оскаржуваного рішення. Цьому зазвичай передує вчасне звернення до суду, залишення апеляційної скарги без руху, її повернення й повторне звернення. Показово, що такі суб’єкти навіть при повторному зверненні не сплачують збору відразу, фактично покладаючи обов’язок його розрахунку на суд. Обґрунтовується поважність причин пропуску строку відсутністю фінансування. При цьому інколи той самий суб’єкт в інших справах сплачує збір значно раніше.

Наприклад, у справі №809/3756/15 Надвірнянська ОДПІ повторно подала апеляційну скаргу на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2015 тільки 11.10.2016, а збір після залишення скарги без руху сплатила 29.11.2016. Разом з тим збір за подання апеляційної скарги на постанову від 22.09.2016 цей самий суб’єкт владних повноважень сплатив 4.11.2016.

Вирішення вказаного питання судом неоднозначне. Так, ухвалою від 21.04.2016 відкрито провадження за апеляційною скаргою Тернопільської ОДПІ на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.11.2015 у справі №819/3302/15. У мотивувальній частині рішення сказано: «Апелянт заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, однак, як убачається з матеріалів справи, строк фактично не пропущений, тому відсутні підстави для розгляду зазначеного клопотання».

Натомість ухвалою від 27.10.2016 апеляційну скаргу Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі №803/3550/15 залишено без руху. Підстави такі: «У поданому клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт посилається на невиконання Кабміном законодавчих вимог щодо забезпечення відповідних державних органів коштами на сплату судового збору. Проте не надано відповідних доказів, які б підтверджували вказані обставини, а також момент, коли в апелянта з’явилося фінансування та можливість сплатити збір». На виконання ухвали дано пояснення, проте не доведено та не підтверджено відповідними документами факт відсутності коштів на сплату збору в період від прийняття оскаржуваного рішення до моменту подання апеляційної скарги. Тому ухвалою від 2.12.2016 у відкритті провадження відмовлено.

Останній підхід є більш обґрунтованим. Він передбачає об’єктивну оцінку причин пропуску суб’єктами строку на оскарження.

Якщо є клопотання про відстрочення

Трапляються випадки, коли суд повертає апеляційну скаргу у зв’язку з несплатою збору, не розглянувши клопотання про звільнення від сплати. Це стає підставою для скасування рішень апеляційного суду.

Так, у справі №807/2495/14 ухвалою ВАС скасовано ухвалу ЛААС від 21.01.2015 з посиланням на таке: «Залишаючи скаргу без руху, апеляційний суд виходив з того, що скарга не відповідає вимогам ч.6 ст.187 КАС, зокрема не оплачена судовим збором. Як убачається з матеріалів справи, Особа 4 подала скаргу без сплати судового збору та заявила клопотання про звільнення від його сплати. На обґрунтування заяви додала документи, які, на її думку, свідчать про неспроможність сплатити збір, а саме: довідку Ужгородського міського центру зайнятості від 14.01.2015 №40, свідоцтво про розірвання шлюбу, довідку про склад сім’ї, довідку ДПІ в м.Ужгороді від 21.01.2015 №167/с/18-02.

За цих обставин суддя другої інстанції, вирішуючи питання про прийняття скарги, мав вирішити заявлене клопотання».

Відстрочена оплата

Є випадки, коли суд, відстрочивши сплату збору, кінцевим рішенням у справі не стягує збору. Так, наприклад, було у справах №№809/4372/15, 465/3700/15-а, 813/614/14, 807/241/16, 2-а/1160/2011, 456/2503/16-а.

У першій з них в ухвалі про відкриття провадження від 20.01.2016 фізичній особі відстрочено сплату збору в розмірі 535,92 грн. до ухвалення рішення. Пізніше, ухвалою від 15.02.2016, апеляційну скаргу залишено без задоволення, проте відстрочений збір не стягнуто.

Відповідно до ч.2 ст.9 закону «Про судовий збір» перед відкриттям провадження, прийняттям до розгляду суд заяв перевіряє зарахування збору до спеціального фонду держбюджету.

На підставі аналізу рішень апеляційного суду встановлено неоднозначність практики щодо застосування наслідків незарахування збору до держбюджету. Так, у справі №161/6039/16 суд в ухвалі від 5.07.2016 про залишення апеляційної скарги без руху зазначив, що скарга не відповідає вимогам ч.6 ст.187 КАС. Додане платіжне доручення про сплату збору не відповідає квитанції, на підставі якої зараховано кошти до спеціального фонду держбюджету. Таким чином, суд дійшов висновку: немає підстав уважати, що збір сплачено належним чином.

Проте у справах №№819/513/16, 813/6307/15, 165/2895/15а суд постановив ухвали про відкриття провадження, незважаючи на недоліки квитанцій про сплату збору, тобто не перевірив, чи кошти зараховані.

Крім того, виникло питання доцільності вимог про долучення до апеляційної скарги саме оригіналу документа про сплату збору. Згідно із ч.3 ст.106 КАС до позовної заяви додається оригінал документа про сплату збору. Оскільки після останніх змін у законодавстві суд дістав можливість перевіряти зарахування збору, а сучасна фінансова система дозволяє його сплачувати не тільки в банківських установах, доцільність долучення оригіналу документа про сплату збору не обґрунтована.

Розподіл витрат

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС (у редакції закону від 22.05.2015 №484-VIII), якщо рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень (його посадової чи службової особи), що виступав стороною у справі.

Разом з тим суд часто стягує збір з держбюджету. Так, у постанові від 1.02.2016 у справі №345/2534/15а суд постановив стягнути з бюджету на користь ПАТ «Автотранспортне підприємство — 0928» збір у сумі 48,72 грн.

Крім того, виникає питання доцільності використання термінології, не передбаченої у вказаній нормі: «стягнути» замість «присудити».

Питання про розподіл судових витрат вирішується під час завершення розгляду справи та відображається в постанові або ухвалі. Зокрема, у п.4 ч.1 ст.163 КАС визначено зміст резолютивної частини постанови, яка включає в себе, поміж іншим, і розподіл судових витрат.

Проте, не завжди суд дотримується встановлених правил, що призводить до повторного звернення сторін із заявами про винесення додаткового рішення щодо розподілу витрат. Наприклад, у справі №2а/0370/833/11 при стягненні збору в резолютивній частині через кому зазначено трьох апелянтів, але не вказано, в якій частині кошти слід стягувати з кожного з них.

Встановлено, що інколи в суддів виникають труднощі при розгляді клопотань про розподіл витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу, коли після перегляду така ухвала скасовується, а справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду. Так, у справі №441/4015/15-а ЛААС постановив ухвалу від 5.11.2015, якою апеляційну скаргу задоволено, а ухвалу Дрогобицького міськрайсуду скасовано, справу направлено до першої інстанції для продовження розгляду. 13.11.2015 фізична особа звернулася до суду з клопотанням про прийняття додаткового рішення, оскільки не вирішено питання про повернення судового збору за подання апеляційної скарги. Ухвалою від 7.07.2016 в задоволенні клопотання відмовлено. Рішення мотивоване, зокрема, тим, що ухвала суду апеляційної інстанції про направлення справи до першої інстанції для продовження розгляду не є рішенням, ухваленням якого завершується слухання, а тому не має своїм наслідком розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.161 КАС під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами витрати. Тому в описаній ситуації сплачений збір за подання скарги включається до складу витрат та підлягає розподілу в кінцевому рішенні судом першої інстанції.