Бесправный потребитель

ВСУ: штраф за досрочное погашение лизинга неправедлив

Несправедливыми являются положения договора финансового лизинга, которые содержат условия об изменениях в расходах, в том числе по плате за досрочное его погашение. К такому выводу пришел Верховный Суд Украины в постановлении №6-3020цс15, текст которого печатает газета "Закон и Бизнес".

Іменем України

Постанова

11 травня 2016 року м.Київ №6-3020цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Гуменюка В.І.,

суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.09.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року Особа 7 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30.09.2014 між ним та ТОВ «ЛК «Еталон» укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов’язалось придбати у свою власність та передати йому в користування автобус БАЗ-079.32, а Особі 7 — сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору. Того ж дня, як передбачено умовами договору, він здійснив платіж у розмірі 36 тис. грн. на рахунок ТОВ «ЛК «Еталон»; предмет договору йому передано не було. Позивач зазначив, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права як споживача, у зв’язку із чим він 6.10.2014 звернувся із заявою про розірвання договору, на що отримав згоду відповідача, однак без повернення сплачених коштів.

Посилаючись на зазначені обставини та положення стст.203, 215, 806, 808 Цивільного кодексу, стст.18, 21 закону «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 №1023-XII та стст.1, 6 закону 16.12.97 №723/97-ВР «Про фінансовий лізинг», Особа 7 просив визнати договір фінансового лізингу недійсним і стягнути з відповідача сплачені кошти.

Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 27.01.2015 позов Особи 7 задовольнив: визнав недійсним договір фінансового лізингу, укладений 30.09.2014 між ним та ТОВ «ЛК «Еталон», стягнув з останнього на користь Особи 7 36 тис. грн., а також вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 1.09.2015 рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2015 скасував та ухвалив нове, яким у задоволені позовних вимог Особи 7 відмовив.

ВСС в ухвалі від 22.09.2015 відмовив Особі 7 у відкритті касаційного провадження на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

17.12.2015 до Верховного Суду звернувся Особа 7 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 22.09.2015, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — положень закону №1023-XII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження своїх доводів заявник надав ухвалу ВСС від 7.10.2015.

У зв’язку із цим Особа 7 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.09.2015 та рішення Апеляційного суду Київської області від 1.09.2015 і залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з ст.360⁴ ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 30.09.2014 між ТОВ «ЛК «Еталон» (лізингодавець) і Особою 7 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є автобус БАЗ-079.32.

Відповідно до додатку 1 вартість предмета лізингу становить 360 тис. грн.; комісія за організацію (10%) — 36 тис. грн., комісія за передання (3%) — 10 тис. 800 грн.

Згідно з додатком 2 до цього договору вартість предмета лізингу становить 360 тис. грн., авансовий платіж — 50%, сума лізингу — 180 тис. грн., викупна вартість — 5 тис. 400 грн., відсоткова ставка — 12,5%, комісія — 5%; щомісячний платіж — 4 тис. 522 грн., а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу, комісія за передання автобуса — 10 тис. 800 грн.

У день укладення договору Особа 7 подав заяву на отримання фінансового лізингу, в якій указав марку, модель та вартість предмета лізингу та отримав свій примірник договору разом з додатками до нього.

На виконання умов договору позивач 30.09.2014 сплатив на рахунок ТОВ «ЛК «Еталон» 36 тис. грн. згідно з умовами договору.

6.10.2014 Особа 7 звернувся до ТОВ «ЛК «Еталон» із заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів.

Листом від 20.10.2014 ТОВ «ЛК «Еталон» повідомило позивача про те, що договір уважається розірваним із 6.10.2014, одноразова сплата за організацію та оформлення договору під час його укладення в розмірі 36 тис. грн. поверненню не підлягає згідно з п.12.11 ст.12 договору, яким передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу комісія за організацію цього договору лізингоодержувачу не повертається.

Суд першої інстанції, аналізуючи положення договору фінансового лізингу, дійшов висновку про те, що умови, викладені в пп.5.4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.15 цього договору, є несправедливими, договір забезпечує захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов’язками сторін. Суд зазначив також, що нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надає лише одному учаснику правовідносин право збільшувати платежі та вартість у формально правильній поведінці й позбавляє іншого учасника можливості будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керуючись положеннями стст.509 та 638 ЦК, а також положеннями закону №723/97-ВР, виходив з того, що між сторонами укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством вимог. Особа 7 був ознайомлений з усіма умовами цього договору та погодився з ними. Суд першої інстанції застосував положення закону №1023-XII без системного зв’язку зі спірними правовідносинами, що регулюються спеціальним законом №723/97-ВР.

Наданою для порівняння ухвалою від 7.10.2015, постановленою у справі за позовом лізингоодержувача до ТОВ «ЛК «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів, суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалені у справі рішення про задоволення вимог лізингоодержувача, зазначивши, що положення договору фінансового лізингу передбачають, що навіть у разі сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, що перевищують більш ніж 50% вартості предмета лізингу, лізингодавець має право не повертати ці кошти, що фактично є компенсацією за невиконання п.8.15 договору; положення цього договору свідчать про несправедливість умов, указаних у пп.4, 5, 7, 11 та 13 ч.3 ст.18 закону №1023-XII, а виконання зобов’язань забезпечується лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки пп.8.14, 12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11 та 12.12 договору передбачена сплата лізингоотримувачем штрафу.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, законом №723/97-ВР.

Стаття 18 закону №1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.5 цієї норми, у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 закону №1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак:

• умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК);

• умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін;

• умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 закону №1023-XII є, зокрема, умови договору про:

• виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача щодо оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

• встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

• надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пп.2—4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не вказаних у договорі (п.11);

• визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.13).

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов’язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (п.1.1 договору).

У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передання лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає (п.5.4 договору).

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов’язаний прийняти такі зміни (п.8.3 договору).

Коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно, також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів — комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу (п.8.8 договору).

Розмір лізингової плати може індексуватися залежно від конвертації гривні у валюту та від зміни ситуації на грошовому ринку (п.8.13 договору).

Крім того, за змістом пп.5.4, 8.3, 8.8, 8.13 договору, розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Зокрема, у п.8.3 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов’язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п.8.4 договору).

Крім того, в разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а сплачені споживачем платежі не повертаються (п.8.15 договору).

Згідно з п.8.14 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений п.4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10% від суми дострокового погашення.

За змістом ч.5 ст.11 закону №1023-XII, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Суд першої інстанції установив, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 30.09.2014, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема, виконання зобов’язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; у пп.12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов’язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов’язання та непропорційно великий розмір штрафу.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про укладення між сторонами цивільно-правового договору з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством вимог.

Суд першої інстанції, обгрунтовуючи рішення про часткове задоволення позову у зв’язку з несправедливими умовами, указаними у ст.18 закону №1023-XII, правильно вирішив справу по суті.

Відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала ВСС від 22.09.2015 та рішення Апеляційного суду Київської області від 1.09.2015 не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі пп.«б» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК із залишенням у силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2015, яке було помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 22.09.2015 і рішення Апеляційного суду Київської області від 1.09.2015 скасувати та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2015.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.