Может, что-то в консерватории подправить?

Проблемы правовой системы страны связаны с низким качеством юридического образования

Востребованность юристов и качество высшего образования (на фоне 400% кадрового «перепроизводства») вызывают сегодня у специалистов определенное беспокойство. Возможно, именно поэтому найти специалиста с профильным образованием на должность Генерального прокурора оказалось весьма сложной задачей, и Верховная Рада с третьей попытки таки изменила закон, чтобы назначить ведомству руководителя без необходимого диплома. Нужны ли стране с такими реформами специалисты с юридическим образованием? Может, стоит пересмотреть требования к определенным должностям, упростив доступ к профессии, и сэкономить бюджетные средства, сократив государственный заказ?

Зі студентської лави

Ці незручні питання журналіста «ЗіБ» учасники круглого столу, яких 11 травня зібрала Асоціація правників України для обговорення проблеми реформування юридичної освіти, зустріли переважно мовчазними посмішками. Дехто умив руки, зазначивши: питання стосовно зміни закону з метою призначення Генпрокурором конкретної особи є політичним і взагалі не стосується теми заходу, хтось зауважив, що закон необхідно просто виконувати (а який саме — то вже не нам вирішувати), а хтось відбувся жартом, що цікаво було б спочатку дізнатися думку журналістів із цього приводу…

Єдиним із майже трьох десятків учасників, присутніх на заході, хто насмілився дати пряму відповідь, виявився член Вищої ради юстиції Андрій Бойко, який у 2003—2015 рр. обіймав посаду декана юридичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка. «Очевидно, що Генпрокурор повинен мати юридичну освіту. Це не політична фігура, яка реалізує державну політику в певній сфері діяльності. Він має повноваження, в тому числі прокурора. Саме через це кваліфікаційні вимоги й передбачають необхідність юридичної освіти. У мене немає жодних сумнівів, що вимоги, закладені в законі, є невипадковими», — зауважив він.

Член ВРЮ також пояснив зв’язок між освітою на студентській лаві та потребою кваліфвимог: «Якщо ми говоримо про правничі професії, повинні розуміти, що вони регульовані державою. Коло компетентностей, яким має володіти представник цієї професії, формується в університетах відповідно до виду діяльності: функцій судді, адвоката чи прокурора. Всі вони приймають самостійні рішення й несуть за них відповідальність».

Утім, на думку правника, все ж таки варто розмежувати юридичну освіту як доступ до правничої професії та юридичну освіту, що покращує перспективу в інших галузях професійної діяльності. Це, зокрема, стосується державного управління, певної сфери банківської, страхової діяльності.

На його погляд, уже настав час, коли варто реформувати юридичну освіту, адже «якість юридичної освіти впливає не тільки на якість професійної діяльності, якісний склад правників України. Насправді від якості юридичної освіти безпосередньо залежить якість правової системи».

Факти — річ уперта

А от якість юридичної освіти, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Про це свідчить опитування, проведене напередодні заходу серед практикуючих юристів, викладачів вишів та держслужбовців, зокрема суддів та правоохоронців. Невтішні результати були представлені координатором комісії з питань удосконалення юридичної освіти АПУ Іваном Городиським.

Лише 16,6% уважають, що сучасна юридична освіта перебуває на гарному рівні. Більшість (50,7%) оцінили рівень на «задовільно». Третина респондентів уважають стан юридичної освіти в Україні поганим або дуже поганим.

Основними проблемами цієї царини було названо брак практичних навичок та soft skills у випускників, а також невідповідність навчальних курсів сучасним вимогам юрринку та професії.

Хоча оцінку «відмінно» не поставив жоден з юристів, проте, майже 40% висловилися за збереження існуючої системи: 4 роки бакалаврату та 1,5—2 роки магістратури. Третина вважає за необхідне введення наскрізної магістерської програми, а майже чверть називає більш вдалою американську модель juris doctor, що передбачає запровадження 3-річної магістерської програми з права з можливістю вступу випускників будь-яких бакалаврських програм з одночасною ліквідацією бакалаврату з права.

Зіставляючи отримані цифри, мимоволі задумаєшся: можливо, проблема низького рівня професіоналізму юристів полягає не стільки в обраній структурі вищої освіти, скільки в її змістовному наповненні та застосуванні стандартів? Адже за результатами реформування в кінцевому підсумку комусь знову доведеться забезпечувати її втілення. Комусь у тих самих університетах, які сьогодні активно обговорюють нові моделі й концепції. Але ж у нас більше полюбляють говорити про недосконалість наявних норм, аніж про шляхи забезпечення їх якісної реалізації.

Пряма мова

— Ми заклали дещо деформовану модель і на виході з магістратури маємо фахівця, який не тільки не зумів поглибити свої компетентності (тому що в нього не було для цього відповідних умов), але певною мірою забув і базові знання.

Ми бачимо, як відбувається складання іспитів кандидатів у судді: навіть коли йдеться про теоретичні знання з основних галузей, претенденти показують досить низький рівень.

80% тих, хто вже пройшов всі етапи відбору і має рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів (отримали відповідні рекомендації від ВККС. — Прим. ред.), і Вищій раді юстиції залишається лише внести подання про призначення, за моїми спостереженнями, не підтверджують рівень кваліфікаційних вимог для роботи на посаді судді.

Наявні у сфері юридичної освіти проблеми необхідно розв’язувати за допомогою імперативних кроків, які створять передумови для еволюційного реформування юридичної освіти, зокрема переходу на наскрізну магістерську програму, а також запровадження єдиного незалежного державного кваліфікаційного іспиту після завершення навчання за магістерською програмою.