Закон і Бізнес


Недостижимая Фемида

Промедление с избранием и увольнением обладателей мантий привело к тому, что право граждан на справедливость некому защищать


№48 (1242) 28.11—04.12.2015
МАРИНА ЗАКАБЛУК
31208

Когда говорят о последствиях того, что парламент долгое время не выбирает бессрочно законников- «пятилеток» и не увольняет тех, кто изъявил желание снять мантию, чаще всего вспоминают о расходовании больших средств на «содержание» таких судей и увеличение нагрузки на их коллег. Никто даже представить не мог, насколько далеко ситуация может зайти: в некоторых судах правосудие вообще не будет осуществляться.


Марні спроби

Представники суддівської спільноти, мабуть, уже втратили лік зверненням, які вони надсилали Верховній Раді щодо необхідності якнайшвидше надати право володарям мантій, які 5 років пропрацювали на посадах, й надалі виконувати свої повноваження. Просили вони парламентарів урешті-решт звільнити тих, хто вирішив поставити крапку на суддівській кар’єрі.

Однак жодна особа чи інституція, включаючи навіть найвищий орган суддівського самоврядування, жодні аргументи, зокрема щодо марного витрачання державних коштів на зарплати непрацюючим володарям мантій, не змогли переконати нардепів. У них завжди знаходилися більш важливі справи чи виправдання власній бездіяльності… А суддям не залишалося нічого іншого, як чекати, коли з’явиться політична воля вирішити питання Феміди.

Восени, перед місцевими виборами, на сполох забили «адміністративники». Так, голова Вищого адміністративного суду Олександр Нечитайло вчергове звернувся до спікера та Президента з тим, аби представників адмін’юрисдикції терміново обрали безстроково. Адже, наголошувалося в листі, третина суддів окружних адмінсудів втратила повноваження у зв’язку із закінченням 5-річного строку першого призначення.

Очевидно, «адміністративники» сподівалися, що бодай вибори наштовхнуть нардепів на думку про те, що спори, пов’язані з народним волевиявленням, не буде кому розглядати. Однак і на це звернення можновладці жодним чином не відреагували.

Плоди бездіяльності

Відсутність розуміння проблем Феміди з боку представників законодавчої влади призвела до того, що сьогодні не тільки судді, а й громадяни пожинають плоди бездіяльності ВР. Так, навантаження багатьох володарів мантій, колеги яких «безповноважні», збільшилося в рази. А деякі громадяни відчули на собі, як жити без правосуддя.

Як стало відомо «ЗіБ», принаймні у двох судах України взагалі немає кому розглядати справи. Ще з травня цього року в Магдалинівському районному суді Дніпропетровської області не залишилося законників, які могли б вирішувати спори. Раніше в установі працювали четверо володарів мантій. 1 травня 2014 р. Миколі Соловйову виповнилося 65 років (ВР звільнила його лише у липні 2015-го). Ще в трьох з інтервалом в кілька місяців закінчився 5-річний строк повноважень: у Андрія Живоглядова — 29 грудня минулого року, в Тетяни Ковальчук — 15 лютого, у Дмитра Новіка — 30 квітня 2015-го.

В установі «ЗіБ» повідомили, що судді на роботу ходять, ознайомлюються з інформаційними листами, змінами до законодавства. Щодня до інституції в середньому надходять 4—5 цивільних справ, 2—3 кримінальні. А от розглядати їх нікому.

Що стосується кількості справ, які накопичилися в суді за цей час, то таку інформацію можуть надати лише на офіційний запит. Утім, із власних джерел «ЗіБ» стало відомо, що в канцелярії суду зареєстровані й непорушно лежать понад 2000 цивільних та адміністративних справ. Передати їх на розгляд до інших установ ніхто не має права. Тобто громадянам доведеться чекати, доки бодай один із суддів отримає «безстрокову перепустку». Однак і це не означатиме, що спір швидко вирішиться: розгляд такої великої кількості справ займе не один місяць.

Усі пішли… у відставку

А от у Брусилівському районному суді Житомирської області взагалі нема кому працювати, оскільки всіх звільнили у відставку. Так, в інституції було троє суддів. 30 липня минулого року Фаїні Седун виповнилося 65 років (парламент звільнив її у липні 2015-го). Микола Грищенко та Віктор Коваленко пішли у відставку (12 листопада ВР прийняла відповідну постанову).

Очільник установи М.Грищенко розповів «ЗіБ», що на роботу йому доводиться ходити. Але вже готується наказ про звільнення, і скоро (з 30 листопада) в суді залишаться тільки працівники апарату. Проте жителі району продовжують звертатися до суду. «Невдоволення висловлюють частіше ті громадяни, в кого залишилися нерозглянуті справи», — поділився інформацією М.Грищенко. Але людям, за його словами, нема куди дітися: доведеться чекати, коли прийдуть нові судді. Втім, він не заздрить тому, хто буде призначений до установи: на його плечі звалиться велика кількість справ.

Розгляд цивільних та адміністративних справ, у яких було відкрито провадження, завис у повітрі. До того ж мешканці району не можуть звернутися із позовами до сусідніх установ, адже буде порушена територіальна підсудність. Пощастило хіба що тим, хто вчинив адмінпроступок. Адже стягнення може бути накладене протягом 3-х місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — впродовж 3-х місяців з дня його виявлення.

Як пояснив М.Грищенко, володарям мантій, які прийдуть до Брусилівського райсуду, все одно доведеться розглядати всі такі справи, навіть формально, аби закрити їх через спливання строків.

З кримінальним судочинством ситуація трохи інша. Так, згідно зі ст.34 Кримінального процесуального кодексу питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого може бути вирішене апеляційною інстанцією за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого.

Експерти пояснили «ЗіБ», як це відбувається на практиці в ситуації з Магдалинівським райсудом Дніпропетровської області. Коли необхідно отримати процесуальне рішення, слідчий іде до цієї установи, його клопотання реєструють, потім він везе його до Апеляційного суду Дніпропетровської області (приблизно 60 км). Там документ реєструють як такий, що надійшов від райсуду, визначається суддя, який змінює підсудність (направляє провадження до Царичанського райсуду Дніпропетровської області, в якому працють двоє законників, або Петриківського райсуду того ж регіону). Слідчий із цими матеріалами їде до іншого району. Така процедура займає чимало часу, а самі поїздки ще й потребують коштів.

Законодавчі «прогалини»

Цивільним процесуальним кодексом та Кодексом адміністративного судочинства також передбачено, що справи можуть передаватися на розгляд до іншої установи. Визначено й конкретні випадки, коли це відбувається. Зокрема, якщо після задоволення відводів неможливо утворити новий склад суду або інституцію, яка вирішувала спір, ліквідовано. У такому разі не апеляційна інстанція, а сам представник місцевого суду має ухвалити рішення про передання справи. Але ж «безповноважні» та звільнені служителі Феміди не можуть прийняти будь-який процесуальний документ.

Звісно, можна поцікавитися, чому законодавчими актами не встановлено особливого чи спрощеного порядку зміни територіальної підсудності, коли в установах їх нікому розглядати. Напрошується тільки одна відповідь: навіть теоретично ніхто не міг допустити, що суди стикнуться з банальною нестачею повноважних кадрів.

Парламентарі реагували на екстраординарні ситуації, які виникали в судовій системі, лише тоді, коли вони були «загальнонаціонального масштабу». Так, законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 були визначені суди, які повинні вирішувати спори, підсудні установам кримського півострова. Законом «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» від 12.08.2014 головам вищих спеціалізованих судів надали право змінювати територіальну підсудність справ, які мали б розглядати (але у зв’язку з проведенням АТО не можуть цього робити) установи Луганщини та Донеччини.

Про ситуацію із судами, які через зволікання самої Верховної Ради, залишилися без володарів мантій, нардепи мовчать. Навіть на ХІІІ з’їзді суддів, коли повідомляли, що 87 установ не здійснюють правосуддя, мали на увазі тільки інституції з «проблемних регіонів»: Луганську та Донецьку області, АРК.

Шанси є, але й немає

У Магдалинівського райсуду ще є шанси запрацювати після того, як парламент прийме відповідну постанову про обрання безстроково його представників. Проте деякі експерти припускають: до внесення змін до Конституції в частині правосуддя нардепи нікому не дадуть «безстрокових перепусток».

Що ж стосується Брусилівського райсуду, то в ньому ситуація складніша. З одного боку, її можна швидко подолати, якщо направити на ліквідацію «завалу» когось з іншої установи. Однак відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» таке переведення може проводитися виключно за результатами конкурсу. Виняток становлять випадки реорганізації, ліквідації або припинення роботи установи, в якій працює суддя. Та ні кримські, ні суди Донеччини і Луганщини офіційно не ліквідовані.

Виходить, спочатку Вища кваліфікаційна комісія суддів має оголосити конкурс для резервістів (до речі, на сайті Брусилівського райсуду повідомляється, що станом на 18 листопада в установі наявні три вакансії). Однак на конкурсну процедуру знадобиться багато часу: спочатку оголошується проведення такого «змагання», потім ВККС приймає заяви від претендентів, вирішує, хто переміг, надає рекомендації. Ще певний час потрібен для розгляду матеріалів Вищою радою юстиції, очікування указу Президента та приведення до присяги. На це може піти не один рік.

Звісно, можна перевести до установи працюючих володарів мантій (уперше призначених чи обраних безстроково). Однак і вони мають право зайняти вакансії на конкурсних засадах. Це «змагання» повинно проводитися на підставі рейтингу, складеного за результатами кваліфікаційного оцінювання. Це саме те оцінювання, порядок та методологія проведення якого ще не погоджені Радою суддів…

Водночас від зволікання з обранням безстроково та звільненням служителів Феміди постраждав не парламент, а репутація судової системи. Адже саме суддів громадяни звикли звинувачувати в затримці з розглядом справ. Натомість народні обранці лише допомагають своїм виборцям в утвердженні цього переконання, наголошуючи на «загальновідомому рівні довіри» до вітчизняної Феміди.

Як стверджують експерти, ще жодна влада, маючи намір провести зміни в судовій системі, не допускала ситуацій, коли в храмах Феміди не було б кому працювати. Однак нинішні реформатори, очевидно, дивляться на питання відсутності в деяких установах «духу правосуддя» зовсім по-іншому. І їхні погляди, можливо, навіть не суперечать Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки, схваленій Президентом у травні цього року.

Адже в документі зазначається: сьогодні система правосуддя не виконує поставлених перед нею завдань на належному рівні, зокрема через недосконалість методик визначення оптимального кількісного складу володарів мантій та відсутність механізмів оперативного вирівнювання навантаження на них. Тому одним із завдань, зазначених у стратегії, є «укрупнення окремих елементів системи на відповідних рівнях (зокрема, створення міжрайонних судів, укрупнення апеляційних округів)».

Тож, можливо, з огляду на перші ластівки із Житомирщини й Дніпропетровщини ВР уже взялася за реалізацію поставленої мети, поступово привчаючи людей до того, що їздити до суду їм доведеться до інших районів.

пряма мова

ДМИТРО МОВЧАН, суддя Ленінського районного суду м.Дніпропетровська:

— На Дніпропетровщині Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області залишився без жодного судді. Тобто на території цілого району області фактично зупинена дія ст.55 Конституції: припинено відправлення правосуддя, а громадянам ускладнено доступ до суду. Наприклад, щодо осіб, які на території району вчиняють адміністративні правопорушення (зокрема, керування транспортом у стані алкогольного спяніння, дрібне хуліганство), складається відповідний протокол. Однак до адміністративної відповідальності вони не притягаються і не будуть притягатись. Адже суд (коли в ньому нарешті зявляться судді з повноваженнями) буде змушений закрити всі справи про адмінправопорушення у звязку із закінченням строку притягнення осіб до відповідальності. За загальним правилом, такі справи розглядаються виключно за місцем вчинення проступку, і жодним законом не передбачена зміна суду, уповноваженого розглядати справи за ознаками територіальності.

ВОЛОДИМИР КРАВЧУК, суддя Львівського окружного адміністративного суду:

— З 2014 року процес обрання суддів Верховною Радою на посади безстроково зазнав серйозних ускладнень. Парламент, маючи конституційні повноваження (вважаю, і обовязки) вирішувати питання про обрання суддів, з незрозумілих причин тривалий час його не розвязує. Очевидно, така ситуація повязана з надмірною політизацією процесу обрання суддів. Щодо суддів, рекомендованих Вищою кваліфікаційною комісією суддів, профільним комітетом ВР, висловлюються різноманітні зауваження, застереження, які не мають жодного підгрунтя. Це не може не хвилювати судову систему.

До чого призводить така ситуація? У деяких районах немає судової влади. Зокрема, через те, що у всіх суддів однієї установи закінчується 5-річний термін повноважень. Носієм судової влади є не суд як інституція, а сам суддя, без нього правосуддя не може здійснюватися. Люди, які приходять до суду, смикають зачинені двері, кого звинувачують у цьому? Напевно, вважають, що суд не забезпечує своєї діяльності, саме він у всьому винен. Але ж насправді суд не є причиною недоліків у судовій системі... Тому, коли йдеться про конституційну реформу, потрібно розуміти: це не є чимось далеким для громадян, не є тим, до чого вони не причетні.

Конституційна комісія, на розвиток міжнародних стандартів, приділяє цьому питанню увагу, щоб такі ситуації, коли суд не працює, не виникали, аби процес обрання суддів був аполітичним.