Прокурорское фиаско

Обвинение рискует не доказать теорию неправосудности, потому что обосновывает свою позицию предположениям

Суд не удовлетворил ходатайство Генерального прокурора о применении меры пресечения в виде содержания под стражей в отношении обладателей мантий из Печерского районного суда Киева, которых подозревают в вынесении неправосудных решений. Для служителей Фемиды это первый аргумент в их пользу, а для прокуратуры — риск не доказать теорию неправосудности.

Столичний першопроходець

Володарі мантій наважилися захистити колег, яких Генпрокуратура підозрює в постановленні завідомо неправосудних рішень у справах про адміністративні правопорушення. І справа не в суддівській солідарності чи корпоративності. Просто сторона обвинувачення не змогла обгрунтувати необхідність узяття під варту представників Печерського районного суду м.Києва. Ні в Голосіївському райсуді столиці, де вирішувалося питання ­обрання запобіжного заходу щодо Сергія Вовка, ні у Вінницькому міському судді Вінницької області, в якому розглядалося клопотання Генпрокурора щодо Оксани Царевич та Віктора Кицюка.

Першою ластівкою стала ухвала слідчого судді Голосіївського райсуду Оксани Мирошниченко, прийнята за результатами розгляду клопотання Генпрокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо С.Вовка. Підстав для задоволення прохання сторони обвинувачення не знайшлося. Суд обрав С.Вовку найбільш м’який запобіжний захід (а не найбільш суворий, як просила прокуратура) — особисте зобов’язання прибувати за кожною вимогою слідства.

Стороні обвинувачення не вдалося підтвердити та обгрунтувати існування ризиків того, що С.Вовк перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження. «Ризики, заявлені в клопотанні, викладені формально, без зазначення викладу обставин, на підставі яких сторона обвинувачення дійшла висновку про їх наявність, і без посилання та надання доказів, що підтверджують ці обставини», — зазначається в ухвалі, яка є в розпорядженні «ЗіБ».

У Кримінальному процесуальному кодексі чітко вказується, коли застосування суворого запобіжного заходу неминуче. Так, мають бути обгрунтовані підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення та ризики невиконання нею процесуальних обов’язків. Третього не дано.

Саме доведення наявності цих ризиків і завдало найбільше клопотів прокуратурі. «Одного лише зазначення в клопотанні… обставин про те, що підозрюваний намагатиметься переховуватись від органів досудового розслідування та суду, вчиняти інші дії, спрямовані на протидію розслідуванню, недостатньо. Зазначене повин­но підтверджуватись відповідними матеріалами», — зауважила слідчий суддя. До речі, саме такої позиції неодноразово дотримувався і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.

Як виявилося, прокуратура тільки перелічила ризики: підозрюваний може переховуватися, впливати на свідків, знищити докази тощо, — але не пояснила, чому дійшла такого умовиводу. Тобто не навела жодного аргументу, який би підтверджував прокурорські побоювання. Стороні обвинувачення забракло доказів, а отже, як указано в ухвалі, посилання на те, що С.Вовк «здійснює спроби впливати на свідків та суд… є лише припущенням».

Прокуратура не погодилася з рішенням слідчого судді й оскаржила ухвалу. При цьому пообіцяла, що в апеляційній інстанції наведе більш вагомі аргументи.

Тим часом у Вінниці…

Столичному суду вистачило одного дня, аби розглянути клопотання Ген­прокуратури, тоді як у Вінницькому міськсуді дійство затягнулося майже на тиждень. 11 березня слідчий суддя Олександр Олійник вирішив долю О.Царевич, відмовившись санкціонувати тримання її під вартою.

«У ході судового засідання стороною обвинувачення не було доведено необхідності застосування саме цього запобіжного заходу, відтак слідчим суддею відповідно до ст.194 КПК було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання строком на два місяці, з покладенням на О.Царевич обов’язку прибувати до органів досудового розслідування та суду за першою вимогою, повідомляти відповідний досудовий орган про зміну місця проживання та носити електронний засіб контролю», — зазначається на офіційному сайті суду.

Представник прокуратури заявив, що вони не оскаржуватимуть ухвалу. Якщо виникне потреба, то звернуться до суду з клопотанням про застосування до володарки мантії більш суворого запобіжного заходу. Натомість апеляційну скаргу планує подати сама О.Царевич.

До речі, вона — єдина з «печерської трійці», чиє рішення, яке прокуратура вважає неправосудним, не оскаржувалося до апеляційної інстанції. «ЗіБ» удалося розшукати жінку, яка відповідно до постанови, прийнятої О.Царевич у січні минулого року, була позбавлена права керування транс­портним засобом на півроку, — Софію Атлантову. Вона розповіла, що не має жодних претензій до судді у зв’язку з винесеним рішенням. Жінка була готова навіть внести певну частину застави за О.Царевич, якби суд обрав такий запобіжний захід.

Чекаємо продовження

Як бачимо, і в Києві, і у Вінниці слідчі судді не знайшли підстав для застосування щодо колег виняткового запобіжного заходу — тримання під вартою. Проте така одностайність багато кому не сподобалася. Лунають закиди навіть від правників, що в судах «рука руку миє», які вважають, напевне, що служителі Феміди мали самі допомогти прокуратурі в аргументації необхідності тримання під вартою «печерської трійці». Хоча, за КПК, надати докази — це клопіт сторони обвинувачення.

Тож, на думку експертів, якщо прокуратура й надалі обгрунтовуватиме свої думки припущеннями, то зазнає фіаско. І їй не вдасться довести власну теорію неправосудності.

 

P.S. На момент друку матеріалу запобіжний захід стосовно В.Кицюка Вінницький міськсуд не обрав.