«Из юридической профессии не стоит делать культа зарабатывания денег»
Несмотря на то, что Сергей Гребенюк начал свой трудовой путь в органах прокуратуры, он имеет сугубо адвокатский вектор мышления и придерживается позиции: вместо того, чтобы только критиковать, следует действовать. Адвокат защищал журналистов, имеет собственное виденье реформирования судебной и правоохранительной систем и поддерживает инициативу коллег относительно их права на применение оружия. Об этом и не только он рассказал в интервью «ЗиБ».
«Люстрація не має перетворитись у спосіб вигнання та можливість розправи з неугодними»
— Сергію Олександровичу, останнім часом у всіх на вустах питання, пов’язане з люстрацією суддів. Своєю чергою Асоціація правників України, членом якої ви є, розробила проект, у механізм реалізації якого закладено антикорупційний принцип проведення люстрації. Розкажіть про цю ініціативу.
— Під час розроблення й обговорення цього проекту ми багато дискутували. Зокрема, щодо того, які речі покласти в основу такої люстрації. Зрештою зробили акцент на майновому цензі (хоча це не єдиний критерій). Вивчивши світовий досвід, дійшли висновку, що найбільш ефективним методом віднайти корупційні потоки є здійснення фінансової перевірки. Тобто до певної дати всі особи, які займають відповідальні посади (передусім ідеться про суддів), мають задекларувати власне майно та майно своєї сім’ї.
Причому людина наділяється правом — декларувати таке майно чи ні. Якщо особа розуміє, що має у володінні майно, підтвердити придбання якого їй не дозволяє фінансовий стан, тоді вона може написати відповідну заяву й звільнити місце для людини, яка, можливо, працюватиме по-іншому. У випадку, коли держслужбовець може підтвердити свої статки, питань, звісно, не виникатиме.
Переконаний у необхідності створення умов для того, щоб до системи потрапили нові люди. Адже якщо не змінити «старих стовпів», на яких ця система трималася, то жодного ефекту не вдасться досягнути. У той же час люстрація не має перетворитись у спосіб вигнання та можливість розправи з неугодними.
— Поряд з тим представники АПУ брали активну участь у розробленні нової редакції закону про адвокатуру. Чи дозволить, на вашу думку, запропонована правничою спільнотою редакція документа посилити незалежність представників цієї професії?
— Коли мова заходить про необхідність адвокатури бути незалежною та сильною, я пропоную намалювати уявний трикутник, в якому одна сторона — суддя (безперечно, він має бути неупередженим при ухваленні рішень, але на практиці, на жаль, часто трапляється не так), друга — сторона захисту й третя — обвинувачення. Остання у своєму арсеналі має дуже серйозні ресурси, у тім числі адміністративні, певні засоби впливу, іноді навіть вдається до залякування. Своєю чергою суд перебуває в залежності від держави. Як правило. Тож, якщо говорити у відсотковому значенні, приблизно 70—80% впливу концентрується на цих сторонах трикутника, а захисту відводиться решта. За такої ситуації ні про яку рівність сторін мова не йде, тому клієнти часто кажуть: «Навіщо мені взагалі юрист, якщо він нічого не вирішує в суді?» На жаль, до такого стану нині доведена адвокатура та система правосуддя в цілому.
Тому при розробленні нової редакції закону про адвокатуру за мету ставилося якраз досягнення справедливого балансу між інтересами сторін цього «трикутника». Адвокатура має ставати все більш впливовою в системі правосуддя. У судовому процесі має бути забезпечено реальну змагальність захисту та обвинувачення. Лише коли ми до цього наблизимося, можна буде говорити про справедливе правосуддя й переконання кожного громадянина, що в результаті звернення до суду він отримає законне та справедливе рішення.
— Як у законопроекті вирішується проблема ототожнення адвоката з його клієнтом?
— Думаю, що в цьому питанні проблема не у відсутності законодавчого врегулювання, а у неналежній практиці його застосування. У чинній редакції закону про адвокатуру і зараз прямо закріплено, що забороняється ототожнення адвоката з клієнтом, передбачено, що адвокат не несе жодної відповідальності за будь-які висловлювання та власну позицію, яку він займає, здійснюючи захист клієнта, та ряд інших гарантій. Але це тільки декларативні норми. Так само як і норма, що передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню адвокатської діяльності. Тому вважаю, що в цьому питанні в першу чергу доцільно вжити всіх можливих заходів для зміни практики застосування таких норм.
На жаль, проблема неналежної практики застосування законодавства має місце й у багатьох інших питаннях. Якщо повернутися до гарантій діяльності адвокатів, то пригадується ситуація, коли в одній резонансній кримінальній справі з боку працівників правоохоронних органів було намагання незаконно провести слідчу дію. Після прибуття групи адвокатів (близько 10 чоловік) та спроби зачитати слідчому положення Кримінального процесуального кодексу, які ним порушуються, зокрема щодо права на відвід експерта, на ознайомлення з постановою про проведення експертизи тощо, до адвокатів було застосовано заходи фізичного впливу з боку правоохоронців з автоматами. Зрозуміло, що законодавство не допускає такого, а навпаки, забороняє це, але такий захист часто є лише номінальним. Тому, на моє переконання, дуже часто справа не у відсутності законодавчих норм, а в забезпеченні реальних гарантій їх виконання. Ми подали за цим фактом відповідне звернення до правоохоронних органів і сподіваємося на об’єктивність такої перевірки.
— Продовжуючи тему застосування зброї. Не так давно в Одесі відбувся позачерговий з’їзд адвокатів, на якому, серед іншого, делегати концептуально погодили нову редакцію профільного закону. Зокрема, документ передбачає право адвоката на придбання та застосування вогнепальної зброї. Наразі ця ініціатива розглядається у ВР. Як ви оцінюєте таке потенційне нововведення? Чи є в ньому потреба?
— Повністю підтримую таку ініціативу. І суддя, і прокурор, і адвокат — особи, які беруть участь у здійсненні правосуддя. Водночас прокурор і суддя має право на придбання та застосування зброї, а адвокат — ні. Якщо говорити про категорії осіб, які мають право на володіння зброєю, то до них належать не тільки судді, а й працівники суду та правоохоронних органів, державні службовці тощо.
— Тобто сучасні реалії свідчать, що адвокатська професія пов’язана з підвищеною небезпекою?
— Ця професія завжди передбачала наявність певного ризику. Особливо, якщо йдеться про представництво інтересів клієнтів у кримінальних справах. Мене взагалі дивує той факт, що дотепер на законодавчому рівні не закріплено права адвоката на зброю. Я вважаю, що право на носіння зброї для всіх категорій повинне бути закріплено на рівні закону, а не в підзаконних актах, як це відбувається зараз (які до того ж є документами з обмеженим доступом).
«Необхідний громадський контроль за діяльністю тих органів, які відповідають за формування суддівського корпусу»
— Як гадаєте, «брендовий» статус адвокатури втрачено? Маєте власний рецепт підвищення престижу професії?
— Не сказав би, що високий статус професії втрачено. Навпаки, бачу, що зараз є всі умови для становлення й розвитку кваліфікованої та незалежної адвокатури.
Погляньмо на тенденції, які спостерігаються в юридичному співтоваристві останніми роками. Стрімко зростає кількість людей, які відвідують профільні заходи. Раніше чи то на круглий стіл, чи то на форум приходило 10—15 осіб, і це було добре. Наразі ж іноді доводиться закривати реєстрацію на захід за багато днів до його проведення з тієї причини, що зала просто не може вмістити всіх охочих.
Скажу більше: сучасна адвокатура дуже різниться від тієї, яка існувала ще 3—4 роки тому. Представники юридичної спільноти навчилися підтримувати один одного, підставляти колезі плече. А для досягнення справедливого балансу між сторонами «трикутника», про який я говорив раніше, це також дуже важливо.
— Останнім часом можна почути думку, що, мовляв, діяльність адвокатів зводиться до виконання «посередницької» функції між клієнтом і суддею. У цьому контексті один з ваших колег висловив позицію, згідно з якою для подолання корупції в судах адвокати мають припинити спокушати суддів грошовими пропозиціями. Погоджуєтеся?
— На жаль, ті ганебні явища, про які йде мова, мають місце в судовій системі. Не варто вдавати, що корупції не існує, натомість із нею необхідно боротися.
Вважаю, що саме тепер, коли наявна певна політична воля, є шанси змінити систему. Адже, якщо пройде кілька місяців і нічого не зміниться, ми й надалі погрузнемо в тих речах, які нас не влаштовують.
Кардинальні кроки мають робитися тоді, коли до цього готове суспільство й коли політики розуміють його очікування. Особисто я прихильник комплексних змін — має бути «перезавантажена» вся система судочинства.
— Яким чином?
— Має з’явитися громадський контроль, який дозволить, у тому числі й еволюційним шляхом, очистити систему судочинства. І найголовніше на цьому шляху — передбачити реальні механізми для здійснення такого громадського контролю. Інакше кажучи, особа, яка вважає, що відносно неї прийнято незаконне та несправедливе судове рішення, повинна мати можливість звернутися до відповідного органу, який проведе відповідну перевірку, з’ясує обставини справи та винесе рішення. Наслідком такої перевірки може бути звільнення судді та навіть притягнення його до кримінальної відповідальності.
У деяких країнах суддів обирає народ. Вважаю, що наше суспільство поки що до цього не готове. Тому необхідний громадський контроль, у тому числі й за діяльністю тих органів, які відповідають за формування суддівського корпусу, — Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, — наприклад, шляхом створення при них громадських рад.
Формування складу ВРЮ та ВККС відповідно до законодавчих вимог, незалежність цих органів від політики, належне представлення в їх складі суддівського корпусу та адвокатури забезпечать професійний та неупереджений розгляд скарг і, відповідно, прийняття справедливих рішень. І громадські ради при ВРЮ та ВККС могли б допомогти втіленню цих питань на практиці.
Йдеться про те, щоб у випадку, коли прийняті цими органами рішення викликають певний резонанс та занепокоєння в суспільстві, то громадські ради (до яких входять люди, котрі мають певний авторитет серед населення) наділялися б правом переглянути такі рішення й у разі необхідності передати цю справу на повторний розгляд з урахуванням усіх обставин. Думаю, що це сприяло б більш відповідальному підходу членів ВРЮ та ВККС до виконання своїх обов’язків та мінімізувало б зловживання.
Не хочу забігати наперед і дозволяти собі оцінку діяльності Генеральної прокуратури, але задля справедливості відзначу, що вже прийнято рішення про формування при цьому державному органі громадської ради, тож подивимося, як на практиці відбуватиметься її робота.
— Повернімося до теми формування складу ВРЮ. На позачерговому з’їзді адвокатська спільнота обрала до її складу своїх представників. Згодом один із захисників висловив думку, що на період здійснення адвокатами своїх функцій у складі ВРЮ вони мають припинити представництво інтересів клієнтів у судах. Адже якщо юрфірма, де вони працюють, нарощуватиме доходи, можуть виникати питання…
— У випадку, якщо будь-якому члену ВРЮ від адвокатської спільноти доведеться розглядати питання, яке входить у прямий конфлікт із діяльністю юридичної фірми, де він працює (приміром, розглядатиметься скарга на суддю, який слухав справу, представником сторони в якій виступала ця юрфірма), член ВРЮ має у своєму арсеналі механізми вирішення такої ситуації. Наприклад, може заявити самовідвід.
Водночас не обманюймо самі себе. Якщо ми хочемо, щоб у складі ВРЮ працювала та чи інша відома особа, основною діяльністю якої є саме адвокатська практика, а на засідання ВРЮ ця людина їздитиме раз на місяць, працюватиме на громадських засадах, тобто не отримуватиме жодних коштів, ми не зможемо її змусити залишити юридичний бізнес та позбавити її, по суті, доходу. Це якщо говорити про нинішню модель ВРЮ, за якої у складі цього органу працюють особи як на штатній основі, так і на громадських засадах.
Однак я є прихильником іншої моделі. Якщо ми покладаємо на ВРЮ значний обсяг функцій та повноважень, є сенс, аби всі працівники цього колегіального органу працювали на постійній основі. Можливо, заробітна плата при цьому буде невеликою, але тут кожен має зробити вибір: залишати адвокатську практику на певний період чи ні. Можливо, відомим і поважним адвокатам буде цікаво присвятити рік або два служінню суспільству.
«Мене постійно супроводжувало внутрішнє питання: «А що, як людина не винна?!»
— Основною вашою спеціалізацією є кримінальне судочинство. У зв’язку із цим наступне запитання: які норми Кримінального процесуального кодексу заважають працювати вам як адвокату та не дають повною мірою реалізовувати професійні права?
— Дуже багато людей полюбляють критикувати чинні закони. Мовляв, усе погано, і треба приймати нові. Скажу так: чинний КПК порівняно з минулим кодексом містить низку більш цікавих, прогресивних та демократичних норм. Приміром, щодо обрання запобіжного заходу. Якщо раніше все зводилося до того, що людина потрапляла до СІЗО, то тепер інститут обрання запобіжного заходу виписаний таким чином, що треба довести наявність підстав для затримання особи та низку інших обставин. Це, звісно, сприяє недопущенню порушення прав громадян. Але ж знову виникає питання практики застосування цих положень. Деякі норми виписані доволі детально, але правоохоронні органи та суд примудряються при цьому їх порушувати. Але є й норми, які потребують доопрацювання. Деякі речі просто необхідно більш чітко прописувати. Наприклад, слідчий, проводячи ті чи інші слідчі дії та послуговуючись КПК, розуміє кожну окрему норму буквально. Якщо ж необхідно проаналізувати 5 статей кодексу й дійти певного висновку — уже виникають проблеми, оскільки норми, на думку слідчого, виписані нечітко. Тому з огляду на особливості нашої правової системи, аби не створювати спірних ситуацій при трактуванні положень кодексу, доцільно прописувати більш чіткий алгоритм дій.
— До речі, за даними судової статистики, останнім часом найменшими показниками характеризується застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Тоді як у європейських країнах це вже давно є звичайною практикою. Чим пояснюється така тенденція?
— Незважаючи на те що в КПК чітко зазначено, що розмір застави не може бути таким, коли заздалегідь зрозуміла неможливість людини внести відповідні кошти, дуже часто суди встановлюють нереальні суми. Можливо, саме через такі системні зловживання з боку правоохоронних органів та судів ця міра й не набула поширення.
— В одному зі своїх узагальнень Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ звернув увагу на те, що під час розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді застави не всі слідчі судді з’ясовують можливість її внесення підозрюваним у розмірі, вказаному в клопотанні слідчого, а також думку сторони захисту щодо обгрунтованості суми. Проте рекомендацій із цього приводу немає. Як, на вашу думку, має бути розв’язана ця проблема?
— Спробуймо застосувати цивілізаційний підхід. Якщо і прокурор, який вносить відповідне клопотання, і суддя, який приймає рішення, на хвилинку уявлять, що вони вже є жителями країни з високою правовою культурою, проблема відпаде сама собою. Адже її коріння — у повазі один до одного осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя. І адвокати, і слідчі, і прокурори, і судді мають бути гідними цієї місії. У даному контексті у всіх сторін правосуддя мета одна — обрати оптимальну міру запобіжного заходу.
— Ви звернули увагу на прецедент застосування норм КПК, який мав місце у «справі Бугая», зокрема на прийняття рішення працівниками СБУ щодо звільнення підозрюваного з-під варти відразу після спливу максимального строку, відведеного законодавством для затримання особи. Тобто справа не в системі, а в морально-професійних якостях конкретних осіб?
— Це був випадок, коли одні представники правоохоронних органів незаконно утримували підозрюваного, у буквальному розумінні слова ховали його від адвокатів, примушували розкрити адвокатську таємницю, не виходили на зв’язок із захисниками затриманого (просто вимикали мобільні телефони). Дійшло до того, що близько ста (якщо не більше) адвокатів їздили по Києву й шукали колегу. Якимось дивом знайшли. При цьому інші правоохоронці, які отримали вказівку «закрити» затриманого, за законом цього зробити не могли. У результаті один з офіцерів СБУ, вивчивши матеріали справи, прийняв правильне та принципове рішення й відпустив затриманого. Правоохоронцям не варто боятися виконувати закон.
— До речі, після закінчення вищого навчального закладу ви працювали слідчим у прокуратурі. Чому вирішили піти з державної служби й реалізовувати себе на іншій ниві?
— Свій трудовий шлях я розпочав у органах військової прокуратури, де був високий фаховий рівень працівників. Тобто я працював із цікавими та порядними людьми, на яких хотілося рівнятись. Але ж чим на виході має для слідчих завершуватися кримінальна справа? Людину треба посадити. Дійсно, є правоохоронці, які отримують від цього задоволення. У мене — інший спосіб мислення, адвокатський. Мене постійно супроводжувало внутрішнє питання: «А що, як людина не винна?!»
Загалом кожен у своєму житті намагається знайти власне призначення. Коли в мене виникло бажання стати юристом, я відразу бачив себе у сфері захисту людей.
«Адвокати, за своєю природою, завжди мають бути в опозиції до влади»
— Коли-небудь виникало розчарування в адвокатській професії?
— Іноді адвокати самі шукають у своїй діяльності якісь рутинні й нецікаві речі. Проте в такому випадку й ставлення до роботи буде відповідним.
Мені щодо цього пощастило, адже довелося попрацювати в серйозних і резонансних справах. Такі справи завжди захоплюють. А коли ми зможемо створити справедливу систему правосуддя, адвокатська професія стане в рази цікавішою. Треба до цього йти.
— Розкажіть про судову справу, яка зробила вас відомим та найбільше закарбувалась у пам’яті…
— Таких проектів було багато. З останніх — це «справа Бугая», яка об’єднала адвокатське товариство. До речі, представники юридичної спільноти працювали в цій справі pro bono, тобто безкоштовно. Адже метою було не заробляння грошей, а відстоювання професійної честі та принципів.
Крім того, цікавою й резонансною була справа щодо захисту одного із журналістів під час подій на майдані. Працівники правоохоронних органів, сфабрикувавши матеріали справи, обвинуватили його в організації масових заворушень. Журналіст звернувся по правову допомогу на тій стадії, коли вже перебував у слідчому ізоляторі. Зараз ця справа вже закрита й людина на волі.
Загалом адвокати, за своєю природою, завжди мають бути в опозиції до влади. Адже захищають людей, яких держава вважає винними у вчиненні правопорушень. Тому найцікавішими особисто для мене є справи, котрі мають певний вплив на суспільне життя. Коли розумієш: якщо доведеш справу до кінця, то відстоїш не тільки справедливість, а це, можливо, дозволить змінити на краще систему в цілому.
— Вас часто можна зустріти на професійних заходах, що проводяться для юридичної спільноти. Крім того, очолюєте столичне відділення АПУ. Мабуть, громадська діяльність займає левову частку часу?
— Скажу відверто, коли я почав займатися громадською діяльністю й зустрічати на заходах найвідоміших адвокатів, мене це дуже дивувало. Але згодом зрозумів, що громадська діяльність — це певною мірою частина нашої професії. Результатом такої діяльності, як правило, є зміна тих речей, які хвилюють чи не влаштовують юридичну спільноту.
Віддам належне колегам, які знаходять час і передають досвід майбутнім представникам професії.
— Участь у спеціальних заходах має на меті насамперед обмін досвідом та його передання чи все-таки є інструментом піару та засобом пошуку потенційних клієнтів?
— Я беру участь у таких заходах, бо вони мені цікаві. Адвокати повинні постійно розвиватися, навчатися та підвищувати свій професійний рівень. І такі заходи допомагають у цьому. Крім цього, нерідко участь у них приносить емоційне задоволення та натхнення для подальшої роботи. Це складно пояснити... Емоції, які, наприклад, відчуваєш після виступу перед студентами, в котрих горять очі та яких наповнює жага до знань, варті набагато більшого, ніж матеріальне забезпечення. Такі емоції неможливо отримати ні за які кошти.
Буває й таке, що під час заходу знаходиш клієнта чи він знаходить тебе. Елемент піару також присутній. Уявіть себе на місці особи, яка шукає адвоката, компетентного в певній сфері правовідносин. Зрозуміло, що перш за все на думку спадають відомі прізвища захисників. Але над тим, щоб бути предметом розмов, треба постійно працювати.
«Не можна переступати межу, за якою робота перетворюється на участь в афері»
— Cкладний для країни час — це шанс для юристів проявити себе? Як правнику зробити так, аби криза пішла йому на користь?
— Є велика кількість юридичних фірм, які під час кризи не мають роботи і навіть закриваються, а є юрфірми, котрі, навпаки, нарощують штат. Переконаний, що для справжнього знавця своєї справи кризовий період є саме тим часом, який дозволяє повною мірою проявити та застосувати професійні знання, навички та досвід.
— Чи переглядається в кризові часи гонорарна політика у взаємовідносинах із клієнтами?
— До підвищення вартості послуг ми не вдаємося. З багатьма клієнтами умови співпраці збереглися. Ми визначаємося з ціновою політикою відповідно до обсягу взятої на себе роботи й не бачимо сенсу щось змінювати.
Досить часто колеги припускаються помилки, коли замість якісної роботи над, приміром, трьома проектами, настільки завантажують себе роботою, що не можуть із нею впоратись. У результаті знижується якість послуг і, по суті, має місце обман клієнта. Це неправильно. Адже, якщо адвокат почав працювати над справою, він має відповідати за виконану роботу, постійно перебувати на зв’язку з клієнтом, удень і вночі бути доступним для нього.
Іноді адвокати просто не можуть сказати клієнту «ні». Як правило, це трапляється тоді, коли той чи інший захисник стає відомим і, відповідно, зростає «попит» на нього. Із цим теж потрібно боротися.
— Що для вас означає таке поняття, як «гроші»?
— У цій частині маю певні проблеми (сміється). Партнери іноді жартують, кажуть: іди поспілкуйся з клієнтом, бо у тебе це гарно виходить, а фінансову частину співпраці залиш нам.
Переконаний, що з юридичної професії не варто робити культу заробляння грошей. Коли починаєш працювати над цікавим проектом, повірте, фінансові питання не є основою мотивації. Головне, щоб робота подобалася, щоб було відчуття драйву, одержимості. Це особливе відчуття… У такий період розумієш, наскільки розвиваєшся професійно.
— Будь-який успіх має свою ціну. Чим вам довелося пожертвувати заради кар’єри?
— Якщо людина займається бізнесом, вона ним живе. Інакше успіху не досягти. Це стосується і юридичного бізнесу. Якщо хочеш розвиватися професійно, підніматися кар’єрними сходинками, то доводиться відводити на це близько 80, а іноді й 90% власного часу.
Усі ми хочемо досягти певного балансу інтересів у житті, але навіть у свій вільний час мене не залишають робочі думки. На жаль, не завжди вдається приділити родині стільки часу, скільки хотілося б. Такі реалії...
Проте я і не прихильник побудови роботи таким чином, щоб працювати із 7-ї ранку до опівночі й при цьому нічого не встигати. Тобто, говорячи про надмірне робоче навантаження, я намагаюся балансувати між багатьма речами: професійною клієнтською роботою, громадською діяльністю, власним розвитком як спеціаліста. У жодному разі не можна замикатися на чомусь одному.
— Про що мрієте в професійному й особистому житті?
— Свого часу я дійшов висновку, що належу до тих людей, які цінують свободу понад усе. Для мене можливість реалізовувати власні плани та ідеї — надзвичайно важлива.
Тому є певне прагнення максимально можливої самостійності, хоча, звичайно, самостійність у реальному житті є лише умовною.
Кожна людина прагне займатися виключно тим, що їй припадає до душі та приносить максимальне задоволення.
— Чого ніколи собі не дозволить адвокат Сергій Гребенюк?
— Можливо, я або ідеаліст, або романтик, але з висловом «Мета виправдовує засоби» не погоджуюся. Вважаю, що досягнення певних речей з використанням методів, які повністю перекреслюють сенс того, чого ти прагнеш, є неприпустимим. Для досягнення правильних цілей потрібні правильні методи. Адже професія адвоката передбачає надзвичайну відповідальність.
До речі, клієнти іноді самі ділять юристів на білих і чорних. До перших вони звертаються тоді, коли відчувають власну правоту, коли справа є цікавою та публічною, а до других — коли хочуть зробити брудну роботу. Переконаний: захищаючи клієнта, не можна переходити межу, за якою робота адвоката перетворюється на участь в афері.
Материалы по теме
Какие КВЭДы следует выбрать адвокату
08.01.2024
Когда адвокат обязан подписывать ордер – ВС
14.12.2023
Barristers меняет партнерский состав
05.12.2023
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!