Позор не по адресу

Неподтверждение информации, изложенной в жалобе в компетентный орган, не может само по себе быть основанием для удовлетворения иска о возмещении морального ущерба

Верховний Суд України

Іменем України
Рішення

23 березня 2011 р.                             м.Київ

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюк М.В.,
суддів:  Гнатенка А.В.,ГуменюкА В.І., Жайворонок Т.Є., ЛуспеникА Д.Д., Лященко Н.П., Данчука В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 8 до Особи 9, Особи 10, треті особи: Ялтинський морський торговельний порт, виконавчий комітет Ялтинської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, стягнення матеріальної та моральної шкоди й за зустрічним позовом Особи 9, Особи 10 до Особи 8 про усунення перешкод у користуванні житлом, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами Особи 9 та першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2009 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2008 року Особа 8 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що її сусіди, Особа 9 та Особа 10, установили металеві грати на вході до спільного коридору, які перешкоджають у доступі до її квартири, складають у коридорі загального користування побутове сміття, у результаті чого в помешкання проникає неприємний запах, тобто створюють їй перешкоди в користуванні власністю. Такі неправомірні дії призвели до погіршення її здоров’я, витрат на лікування в розмірі 782 грн. 35 коп. Особа 8 просила суд зобов’язати Особу 9, Особу 10 демонтувати металеві грати, заборонити складати побутове сміття та інші речі в загальному коридорі, стягнути з них на відшкодування матеріальної шкоди 782 грн. 35 коп., на відшкодування моральної шкоди — 5 тис. грн.

У грудні 2008 року Особа 9, Особа 10 звернулися до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що Особа 8 на вході до своєї квартири встановила металеві двері, які не відповідають технічним нормам, через це ламаються стіни. Особа 8 у належній їй квартирі не проживає, використовує її як готель, провокує скандали, на квартиру Особи 9, Особи 10 невідомою особою було скоєно напад, унаслідок чого вони вимушені були неодноразово звертатися до правоохоронних органів. Зазначеними діями Особи 8 їм завдано моральної шкоди. У Особи 9, яка є людиною похилого віку, погіршився стан здоров’я, вона змушена була звертатися по медичну допомогу та купувати ліки на суму 1500 грн. 02 коп. Просили зобов’язати Особу 8 замінити вхідні двері, захистити їх від посягань на їхню власність та цивільні права, заборонити Особі 8 використовувати її квартиру під готель, стягнути з Особи 8 на відшкодування матеріальної шкоди 1500 грн. 02 коп., на відшкодування моральної шкоди — 10 тис. грн.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009, первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено: заборонено Особі 9, Особі 10 складати побутові відходи та інше сміття в коридорі загального користування, стягнуто солідарно з Особи 9, Особи 10 на користь Особи 8 на відшкодування моральної шкоди
1 тис. грн. та судові витрати в сумі 15 грн., у задоволенні решти вимог відмовлено.

Особа 9 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2009 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Перший заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2009 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, унесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що Особа 9, Особа 10 установили металеві грати в коридорі загального користування без одержання відповідного дозволу виконавчого комітету місцевої ради, складають побутове сміття в цьому коридорі, поширюючи неправдиві відомості, Особа 9, Особа 10 принижують честь і гідність Особи 8, завдали їй душевних страждань.

З висновками суду повністю погодитися не можна з таких підстав.

За положеннями ч.2 ст.23 ЦК, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тобто, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, суд у межах позовних вимог зобов’язаний визначити, з яких підстав, передбачених указаною нормою матеріального права, заявлені вимоги.

Судом першої інстанції встановлено, що Особі 8 належить квартира за Адресою 1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2000. Особі 9, Особі 10 належить квартира за Адресою 2 на підставі свідоцтва про право власності від 7.04.2005. Указані квартири розташовані на третьому поверсі та мають спільний коридор. Згідно з актом Ялтинського морського торговельного порту від 19.07.93 металеві двері-грати на вході до загального тамбура квартири за Адресою 2 та квартири за Адресою 1 встановлені 19.07.93 зі згоди їхніх мешканців, Особи 9 та Особи 12, за рахунок Особи 9. Актом Ялтинського морського торговельного порту від 6.06.2008 встановлено, що Особа 9, Особа 10 самовільно, без згоди Особи 8 установили металеві грати в коридорі загального користування, які перешкоджають доступу до квартири за Адресою 1 у вказаному будинку, та складають у ньому побутове сміття, чим порушують державні санітарні норми. За неодноразовими заявами Особи 9 до правоохоронних органів проводилися перевірки та повідомлено щодо проведення з Особою 8 бесід профілактичного характеру про недопустимість протиправних дій відносно Особи 9 і дотримання правил співжиття. Постановами Ялтинського міського управління Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим від 10.07.2005, від 21.04.2008, від 17.12.2008 відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявами Особи 9, Особи 10. На час розгляду справи металеві грати демонтовані, сміття зі спільного коридору Особа 9 і Особа 10 прибрали.

Аналіз установлених судом обставин дає підстави для висновку, що Особа 9, Особа 10 не надали належних і допустимих доказів щодо порушення їхніх прав з боку Особи 8, а тому висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні житлом, стягнення матеріальної та моральної шкоди є законним і обгрунтованим.

Разом з тим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову Особи 8 до Особи 9 і Особи 10 про відшкодування моральної шкоди повністю вимогам стст.213, 215 ЦПК не відповідає.

Покладаючи на Особу 9 та Особу 10 відповідальність за заподіяну моральну шкоду, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі надсилали до виконкому скарги, в яких звинувачували Особу 8 у використанні квартири під готель і для інтимних зустрічей своїх подруг, а також у тому, що вона є скандальною особою, створює нервову атмосферу в будинку, знищила їхню кішку, а знайомий Особи 8 погрожує їм фізичною розправою. Вважаючи ці відомості такими, що принижують честь і гідність Особи 8, суд стягнув компенсацію за спричинену моральну шкоду.

Проте у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз’яснено, що відповідно до ст.40 Конституції усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте під час перевірки інформація не підтвердилась, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід ураховувати висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду від 10.04.2003 №8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і воно було викликано не наміром виконати свій громадський обов’язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством.

Ураховуючи, що в процесі розгляду справи суд не встановив, що Особа 9 та Особа 10 у своїх зверненнях до виконавчого комітету посилалися на завідомо неправдиві відомості або для таких звернень не було жодних підстав, тому висновок суду в цій частині є помилковим.

Крім того, за положеннями ст.11 ЦПК, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При зверненні до суду Особи 8 заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди на тій підставі, що їй були завдані душевні страждання у зв’язку з порушенням права користування належною їй квартирою, що позначилося на стані її здоров’я. При цьому вимог про відшкодування моральної шкоди за поширення завідомо неправдивих відомостей Особа 8 не заявляла.

Так, протокол попереднього судового засідання та фонограми фіксації судового засідання від 13.01.2009 та від 16.01.2009 свідчать про те, що Особа 8 підтримала позовні вимоги, про до-повнення позовних вимог не заявляла.

Не зазначено про зміну підстав або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог і в самому рішенні суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та, на порушення принципу диспозитивності, з власної ініціативи доповнив підстави позову Особи 8 у частині відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції в частині заборони Особі 9 й Особі 10 складати побутові відходи та інше сміття в коридорі загального користування є законним і обгрунтованим, оскільки судом установлено, що вони вчиняли такі дії і тільки під час розгляду справи прибрали сміття з коридору.

Проте Особа 8 не надала суду належні й допустимі докази того, що указаними діями Особи 9 і Особи 10, як і встановленням металевих грат на коридорі загального користування, їй спричинена моральна шкода, а тому у стягненні компенсації за моральну шкоду необхідно було відмовити.

Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув.

Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції й ухвала апеляційного суду в частині задоволення позову Особи 8 про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

У решті рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2009 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009 залишити без змін.

Керуючись стст.336, 341 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду

ВИРІШИЛА:

Касаційні скарги Особи 9 та першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2009 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009 в частині задоволення позову Особи 8 до Особи 9, Особи 10 про відшкодування моральної шкоди скасувати, в задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.