Использование земельного участка не по целевому назначению может быть основанием лишь для принудительного прекращения права пользования им
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
23 березня 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Особи 3 до Особи 4, Особи 5, третя особа — Харківська районна державна адміністрація, про визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акта на право власності на землю й за позовом Харківської районної державної адміністрації до Особи 4, Особи 5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акта на право власності на землю, за касаційною скаргою Особи 4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 7.04.2010 й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12.07.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року Особа 3 звернулася до суду з уточненим у подальшому вищезазначеним позовом, в якому просила суд на підставі стст.203, 215 Цивільного кодексу визнати недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5802 га, кадастровий №*, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області, що укладений 21.08.2009 між Особою 5, від імені якої діяв Особа 6, і Особою 4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області, Особою 7; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №**.
У березні 2010 року Харківська РДА звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що за розпорядженням голови Харківської РДА від 8.05.2009 №827 «Про розгляд матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки гр. Особи 3.» Особі 3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. У подальшому на її замовлення було виготовлено вказаний проект землеустрою, однак 6.10.2009 Харківською міжрайонною прокуратурою Харківської області було внесено протести на розпорядження голови Харківської РДА: від 29.12.2007 №3378 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Особі 5», від 15.06.2009 №1041 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 29 грудня 2007 року за №3378» і від 15.06.2009 №1042 «Про передачу у власність земельної ділянки Особі 5». Розпорядженням голови Харківської РДА від 26.10.2009 №1651 указані протести прокурора задоволено та вищезазначені розпорядження скасовано. Оскільки підставу передання спірної земельної ділянки Особі 5 скасовано як таку, що порушує вимоги чинного законодавства, то й державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №**, виданий 19.08.2009 на ім’я Особи 5, повинен бути визнаний недійсним.
Посилаючись на викладене, Харківська РДА просила на підставі стст.203, 215 ЦК визнати недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5802 га, кадастровий №*, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області, що укладений 21.08.2009 між Особою 5, від імені якої діяв Особа 6, та Особою 4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області, Особою 7; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ№**.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 7.04.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12.07.2010, у задоволенні позовних вимог Особи 3 відмовлено, а позовні вимоги Харківської РДА задоволено повністю із застосуванням наслідків недійсності правочину. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі Особа 4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Особи 3 і Харківської РДА відмовити.
У запереченнях на касаційну скаргу Особа 3 порушує питання про її відхилення та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, посилаючись на їх законність і обгрунтованість.
Ураховуючи положення п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», справа розглядається за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію зазначеного закону від 7.07.2010.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги Харківської РДА, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що розпорядженням голови Харківської РДА від 26.10.2009 №1651 скасовано розпорядження цього ж голови від 29.12.2007 №3378, від 15.06.2009 №1041 та від 15.06.2009 №1042, за якими Осо-
бі 5 передано у власність земельну ділянку. Оскільки Особа 5 набула у власність спірну земельну ділянку з порушенням вимог п.«а» ст.143 Земельного кодексу, а саме використання цієї ділянки не за цільовим призначенням, то є підстави для примусового припинення права на земельну ділянку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Особою 5 і Особою 4, від 21.08.2009 слід визнати недійсним із застосуванням наслідків його недійсності на підставі ч.3 ст.215, стст.203, 216 ЦК, тому що він укладений з порушенням норм закону особою, яка не мала права на відчуження земельної ділянки, а також укладений з порушенням волі власника.
Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.
Згідно з роз’ясненнями, викладеними в абз.2 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВС від 19.03.2010 №2), при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати рішення Конституційного Суду від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п.5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Дійшовши висновку про наявність права в Харківської РДА перегляду раніше прийнятих розпоряджень стосовно передання у власність Особи 5 спірної ділянки та що це не суперечить зазначеним положенням рішення КС, оскільки Особа 5 не заперечує проти цього шляхом оскарження такого рішення Харківської РДА, місцевий суд не врахував, що відповідачка, Особа 5, уже не є суб’єктом цих правовідносин у зв’язку з відчуженням ділянки відповідачці, Особі 4, і переданням тим самим останній суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Наявність чи відсутність заперечень Особи 4 щодо наведених обставин, на порушення стст.213, 214 ЦПК, суд не з’ясував.
Статтею 153 ЗК передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами.
Так, ст.143 ЗК передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, п.«а» ст.143 ЗК передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Під час ухвалення рішення суди керувались ст.143 ЗК, хоча ця норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки передбачає лише умови, за яких право власності та право користування земельними ділянками припиняються примусово у судовому порядку.
Порядок припинення права на землю регулюється гл.22 ЗК, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування нею.
Предметом спору в цій справі є примусове припинення права власності на землю шляхом визнання недійсним державного акта на право власності на землю, проте ст.140 ЗК не містить таких підстав, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Це порушення відповідно до ст.141 ЗК є підставою лише для припинення права користування земельною ділянкою, а Особа 5 володіла спірною землею на підставі державного акта на право власності на землю.
Тобто використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою лише для примусового припинення права користування нею.
Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Особою 5 і Особою 4, від 21.08.2009, суд виходив із того, що оскільки він укладений з порушенням норм закону особою, котра не мала права на відчуження земельної ділянки, а також укладений з порушенням волі власника, то є підстави для визнання недійсним укладеного договору земельної ділянки та її повернення позивачу шляхом застосування реституції.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Разом з тим, не будучи учасником договору, укладеного щодо земельної ділянки, Харківська РДА не перебуває з Особою 5 і Особою 4 у зобов’язальних відносинах і зобов’язальний спосіб захисту — визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки шляхом реституції — спірних правовідносин не регулює, а тому таку норму матеріального права при вирішенні спору суд застосував помилково. Оскільки між позивачем, Харківською РДА, та нинішнім володільцем земельної ділянки, Особою 4, існують речово-правові відносини щодо права на спірну ділянку, то й спосіб захисту відповідний цим правовідносинам — речово-правовий, а саме — витребування майна (стст.387, 388 ЦК).
Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом ВС у п.10 постанови від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Однак суд, на порушення вимог стст.213, 214 ЦПК, зазначених обставин справи та положень закону не врахував; доводів Особи 4 у достатньому обсязі не перевірив; не з’ясував, чи дійсно відповідачка використовує спірну ділянку не за її цільовим призначенням та якими доказами ці обставини підтверджуються; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, у зв’язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог Харківської РДА.
Апеляційний суд, залишаючи в цій частині рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.
За таких обставин визнати ухвалені судові рішення в частині задоволення позовних вимог Харківської РДА законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів у цій частині не спростовують, тому касаційну скаргу слід відхилити.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 7.04.2010 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12.07.2010 в частині вирішення позову Харківської районної державної адміністрації скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 3.25 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!