Юлія Тимошенко намагалася змусити українську політику крутитися довкола неї, але вийшло навпаки
У ситуації, коли серед експертів точаться дискусії про вчинок О.Мороза з морально-етичного боку, не зайвим було б звернути увагу на одну важливу деталь: він зробив те, що хтось рано чи пізно мав зробити. О.Мороз поставив крапку в тому процесі, який в Україні гучно назвали «помаранчевою революцією».
Будь-яка революція має своє логічне завершення. Тому процес — для когось, можливо, прекрасний чи обнадійливий — необхідно було завершити. Інакше він обернувся б для України непередбачуваними наслідками.
У ситуації, коли серед експертів точаться дискусії про вчинок О.Мороза з морально-етичного боку, не зайвим було б звернути увагу на одну важливу деталь: він зробив те, що хтось рано чи пізно мав зробити. О.Мороз поставив крапку в тому процесі, який в Україні гучно назвали «помаранчевою революцією».
Будь-яка революція має своє логічне завершення. Тому процес — для когось, можливо, прекрасний чи обнадійливий — необхідно було завершити. Інакше він обернувся б для України непередбачуваними наслідками.
Два сценарії — один вибір
О.Мороз зробив те, що вважав за доцільне. І лише історики зможуть оцінити — виходячи з емпіричного матеріалу і на базі порівняльного аналізу — заслуговує вчинок лідера соціалістів на схвалення чи осуд. Наразі будь-які оцінки будуть не більше ніж емоційними судженнями.
Чого ви чекали від О.Мороза? Він завжди був вірним собі й завжди керувався поняттям політичної доцільності. У суспільстві всі політичні групи живуть або за візантійськими традиціями кулуарних ігор, або за сформованими в жорсткій боротьбі «поняттями» — зі своїм кодексом честі, зі своїми уявленнями про це слово і порядок його дотримання. Чесно кажучи, «кодекс честі» донецьких політиків, коли за кожне сказане слово доводиться відповідати — без додаткових гарантій та аргументів, точно і відверто, — мені більше до вподоби. Однак київська політика диктує саме візантійський стиль.
Сьогодні «помаранчеві» стали жертвою культивованого ними ж самими обману. Один з них виявився більш умілим і спритним гравцем. Чого ж на нього нарікати? Що було б, якби все йшло за планом, накресленим Ю.Тимошенко? Вона стає Прем’єром, П.Порошенко — спікером. Нестабільність такого роду коаліції очевидна. О.Мороз міг претендувати за таких розкладів на ролі другого плану — віце-спікер, віце-прем’єр…
Доля Соцпартії також була наперед спланована. Враховуючи, що БЮТ здійснив вторгнення в електоральну зону СПУ і вкоренився в Центральній Україні, ставши притягальним середовищем для протестного лівоорієнтованого електорату переважно в районних центрах, селах і селищах, Соцпартія мала би бути готовою до свого логічного занепаду, ставши філією, сателітом чи просто доважком до БЮТ.
Через деякий час Ю.Тимошенко почала б диктувати умови гри для соціалістів: О.Мороза з успіхом замінили б на Й.Вінського, від партії відійшли б М.Рудьковський, А.Деркач, В.Бойко та ще ряд «грошових мішків». Більшість партійних осередків розчинилися б у структурах БЮТ — особливо напередодні передвиборної кампанії 2009 року, де всім знайшлася б робота в місцевих штабах. Як це не дивно звучить, О.Мороз, ідучи на відомий крок, зробив спробу врятувати Соцпартію.
Другий момент: Ю.Тимошенко намагалася змусити українську політику крутитися довкола неї. Основним питанням, яке порушували представники БЮТ і щодо якого точилися головні дискусії, було питання прем’єрства. Лідерка блоку свого імені ще напарламентських виборах намагалася продемонструвати, що це — вибори Прем’єра. До слова, їй вдалося викривити суспільну свідомість і переконати всіх у тому, що питання, хто стане на чолі Кабміну, є на сьогодні найважливішою темою.
О.Мороз наочно продемонстрував, якою хибною може бути теза Ю.Тимошенко: він дав зрозуміти, що головною відтепер є посада спікера парламенту. Він зайняв крісло, і тепер посада Прем’єра стає своєрідним доважком. Адже не в останню чергу від О.Мороза залежатиме, хто очолить уряд, яким буде формат більшості і якою — політика держави в наступні роки.
Ризикнемо припустити, що саме це найбільше шокувало й роздратувало Юлію Володимирівну. По-перше, її обіграли в її ж грі, за її ж правилами. Так і бачу, як Павло Лазаренко передає їй привіт і нагадує про події кінця 1998 — початку 1999 років.
По-друге, не вона, а О.Мороз диктуватиме умови політичним партнерам. Формально, отримавши крісло спікера, він міг би продовжити переговори з БЮТ та «НУ» щодо розподілу портфелів у Кабміні та створення урядової коаліції. Він чудово знає, що згідно з Конституцією поділ парламентських портфелів аж ніяк не має впливати на процес формування виконавчої системи влади. Але чи потрібна така ситуація Ю.Тимошенко?
За її сценарієм, саме голоси фракції БЮТ мали стати фактором обрання спікера. За сценарієм О.Мороза — він мав упливати на вибір Прем’єра.
Рятуючи рядового соціаліста?
Сьогодні чимало політиків пророкують О.Морозу політичну смерть. Мовляв, цим вчинком він поховав себе. Не можу погодитися. О.Мороз досяг чергової вершини у своїй політичній кар’єрі і тепер продовжить завойовувати інші. Уже в новій іпостасі.
Коли передбачають майбутнє О.Мороза, чомусь думають про його нинішній електорат і його нинішній імідж. Проте О.Морозу не звикати до різких і спонтанних змін. Політичну смерть О.Морозу пророкували неодноразово — і після програшу битви за владу в 1995—1996 роках, коли він бувзмушений поступитися своїми повноваженнями Леоніду Кучмі й визнати Конституцію, що знімала з порядку денного гасло «Вся влада — радам!», і після програшу президентської кампанії 1999 року, і після оприлюднення плівок майора Мельниченка, і після спільної прес-конференції з Віктором Медведчуком, яка поклала край чотириєдиній опозиційній коалі-ції — у 2003 році. Кожного разу партія щось втрачала: відходили люди (Н.Вітренко, В.Арестов, І.Чиж), змінювалася ідеологія — від майже комуністичної до соціал-демократичної. Незмінним залишалося прагнення Олександра Олександровича впливати на українську політику і бути не фактом, а фактором політичного процесу. І йому це вдавалося.
Відмітна риса лідера соціалістів — дивовижне політичне чуття та загострене інстинктивне відчуття кон’юнктури. Кон’юнктури стратегічної. Він не квапиться отримати владну подачку, а працює на далекосяжні результати. Сьогодні він закладає основу плану, що спрацює через кілька років — можливо, перед президентськими виборами. Прив’язка О.Мороза до коаліції з Партією регіонів та Комуністичною партією, як не дивно, може призвести до цікавих наслідків.
«Антикризові» чинники і чільники
Насправді антикризова коаліція чудово розуміє одну цікаву деталь: Україна сьогодні стоїть як перед небезпекою серйозної економічної кризи, так і перед шансом її уникнути.
Фактори, які можуть спричинити кризу:
- підвищення цін на газ для споживачів, це може зробити окремі галузі економіки збитковими;
- соціальні негаразди, пов’язані не в останню чергу з підвищенням цін на газ;
- прихована інфляція;
- неузгодженість дій між Києвом та промисловим Сходом: для Сходу і директорату промислових підприємств нова київська влада є чужою, тому не можна відкидати й можливості тихого саботажу.
Однак є й серйозна надія на те, що кризи вдасться уникнути:
- цього року очікують гарного врожаю;
- Росія вирішила не підвищувати ціни на газ;
- Туркменбаші вирішив, що наразі краще синиця (Україна) в руках, ніж журавель (газопровід на Душаньцзи в Китаї) в небі;
- найголовніше — знову прогнозується стрімке зростання цін на метал у світі, а металургія — це близько 40% українського ВВП.
Наявність в антикризовій коаліції кількох вагомих менеджерів (М.Азарова, С.Клюєва, О.Баранівського) може призвести до поступового формування позитивного іміджу самої коаліції. Тим більше, що Партія регіонів уже зробила висновки з помилок 2003 — 2004 років і нині діятиме обачніше, ніж раніше.
Неважко припустити, де завтра — чи то вже на етапі формування виконавчої влади, чи то на етапі перших успіхів антикризової коаліції — опиняться деякі бізнесмени, які сьогодні перебувають чи то в рядах «Нашої України», чи то в БЮТ. При цьому саме соціалісти стануть тим фактором, який активно розмиватиме «помаранчевий» табір і сприятиме перетіканню кадрів. Нагадаю: імперативний мандат наразі не діє.
Соцперспективи: союз капіталу й орала
Антикризова коаліція відповідатиме також загальним тенденціям у суспільстві: в Україні прогнозується тенденція до полівіння в політиці, соціальні питання виходять на перший план, розвивається профспілковий та робітничий рух, у селах готуються до перетворення землі на товар…
Ліва складова — комуністи і соціалісти — коаліції може забезпечити контроль над прогнозованими процесами. Союз великого капіталу (Партія регіонів) та лівих сил може привести до переходу нашої економіки до кейнсіанської моделі, яка гармонізує інтереси великої буржуазії та найманих працівників.
До речі, переважна більшість соціал-демократичних партій, до яких зараховують себе й українські соціалісти, ставили саме це — гармонізацію відносин між працею та капіталом — за мету своєї діяльності. У цих умовах сама ідеологія СПУ може бути потрібною. Важливий момент: сам Голова Верховної Ради неодноразово говорив про свою близькість до бернштейніанської моделі соціал-демократії, яка передувала Кейнсу в економіці.
Відхід Й.Вінського «з товаришами» та прихід на важливі посади в СПУ М.Рудьковського і представників бізнесових кіл сприятиме переорієнтації партії: вона з лівої частини соціал-демократичного спектра перебазується на правий фланг соціал-демократії. Але при цьому залишатиметься партією лівою або лівоцентристською.
Свого часу О.Мороз задумувався над формуванням власного потужного бізнес-середовища напередодні президентських виборів 1999 року, але арешт головного «грошового мішка» спікера — Віктора Боженара — не дали Сан Саничу можливості створити свого «Олександра Волкова». Тепер намічається процес створення колективного «грошового мішка» з великими перспективами і можливостями.
Значною мірою вирішиться питання Юрія Луценка, який останнім часом опинився в незрозумілій ситуації: він нібито є висуванцем СПУ у владі, але водночас відхрещується від СПУ; він має впливи всередині СПУ, але займає незмінно відособлену позицію щодо тих чи інших питань.
До того ж у політичних кулуарах поширюються чутки про початок власного політичного проекту Ю.Луценка та низки «польових командирів» майдану — про нову політичну якість, яка може перетворити українську політичну дійсність, перекроїти її та змінити акценти, одним махом покінчивши з такими явищами, як пристрасть Президента до кумівства і фаворитизму. Сам виконувач обов’язків міністра внутрішніх справ доволі обережно оцінює дії О.Мороза.
Проте його найближчий однодумець Тарас Стецьків, голова політичного об’єднання «Нова хвиля», вже назвав антикризову коаліцію «українським варіантом ДКНС», недвозначно давши зрозуміти, що компроміс із новою коаліцією навряд чи можливий — навіть якщоїї підтримає частина оточення В.Ющенка.
Енергія Ю.Луценка, Т.Стецьківа, М.Катеринчука і багатьох інших політиків, може призвести до претендування на електорат БЮТу.
Врахуйте і той факт, що О.Мороз має стійку підтримку західних соціал-демократів, об’єднаних у Соцінтерні, а також свої виходи на Кремль. Крім того, Соцінтерн здатен сформувати позитивний імідж для голови українських соціалістів та для антикризової коаліції в очах чільних представників Держдепартаменту США: О.Мороз, який також стояв на майдані і був одним із символів опозиції до Л.Кучми, може сприйматися як фігура бажана. Україна, за задумом США, мала показати пострадянським народам шлях до кращого, демократичного життя, натомість результати революції були більш ніж сумнівними.
Очевидно, що й Росія буде задоволена з того, що в антикризовій коаліції відсутні противники курсу на поглиблення українсько-російського співробітництва. Тому Голові Верховної Ради можна прогнозувати повне сприяння з боку основних світових гравців.
Нова сторінка для реформ
А далі — дві моделі. Перша: О.Мороз стає головним опонентом В.Ющенка на виборах 2009 року. За умов, викладених вище, він отримає непогані стартові умови. Не важко здогадатися, що в такому випадку він може стати спільним висуванцем Партії регіонів, Соцпартії та Компартії на посаду Президента.
Друга: О.Мороз може виступити ініціатором продовження політичної реформи і — в піку ініціаторам проведення референдумів про те, варто чи ні змінювати Конституцію — може ініціювати перетворення України з парламентсько-президентської на суто парламентську республіку. Петро Симоненко в цьому його гаряче підтримає. Партія регіонів себе довго умовляти не змусить.
Беручи до уваги всі ці пункти, а також те, що Президент навряд чи піде на розпуск парламенту — інакше він ризикує в наступній Верховній Раді взагалі залишитися без своєї фракції, — можна стверджувати, що політична зірка О.Мороза ще не скоро згасне. Його ще рано відправляти на пенсію. Можна сперечатися про його морально-етичний портрет, але не про перспективи.
6 червня Україна отримала своє 18 брюмера. Тоді, 1799 року, Наполеон Бонапарт поставив крапку в революції та відкрив нову сторінку в історії Франції. О.Мороз також поставив крапку в революції та відкрив нову сторінку…
Якою вона буде — величною, як за Наполеона, чи смішною і невдалою, — залежатиме від самого О.Мороза і від його таланту державного діяча. Як політик, майстер кулуарних домовленостей та інтриг, палкий макіавелліст він себе вже проявив. Тепер йому належить довести, що він володіє також талантом будівничого.
А щодо тотального цькування, яке сьогодні спостерігається в засобах масової інформації, згадуються слова генерала Буланже, одного з французьких політичних діячів ХІХ ст.: «Мене мало хвилює, що про мене пишуть у газетах. Мене хвилює те, що про мене напишуть у підручнику з історії».
Кость БОНДАРЕНКО, керівник Київського інституту проблем управління
ім. Горшеніна,
«Українська правда»
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!