Ущерб от войны

Что делать с имуществом на временно оккупированной территории

Ущерб из-за повреждения или утраты имущества в результате войны можно разделить на две большие категории: нанесенный на подконтрольной и на временно оккупированной территории. В первом случае ситуация более-менее ясна. Что делать, если имущество находится под оккупацией?

Чи є збитками активи, розташовані на ТОТ?

Мільйони українців через війну вимушені були залишити рідні міста та переїхати до інших регіонів країни або за кордон. Й достеменно встановити долю майна, яке вони залишили на тимчасово окупованій території, будь то приватне житло або цілісний майновий комплекс підприємства з обладнанням й товарними залишками, їм, нажаль, дуже складно.

Вочевидь, певні збитки вони точно понесли, адже вони не можуть користуватись власним майном. Втім, як визначити розмір цих збитків? Наприклад, як оцінити збитки, якщо майновий комплекс підприємства залишився на окупованій території? Припустимо, сьогодні він повністю цілий й непошкоджений. І, якщо деокупація відбудеться швидко (а ми всі на це дуже сподіваємось), й майно при цьому так і залишиться цілим, то збитків, нібито, й немає. Ну, звичайно, окрім упущеної через вимушений простій підприємства вигоди та втрачених нервів.

Однак проблема в тому, що власник не може знати, коли він знову отримає доступ до свого підприємства. І вплинути на цей строк він також ніяк не може. У зв’язку з цим власник знаходиться в стані правової невизначеності. З одного боку, його майно абсолютно ціле й не втратило своїх корисних властивостей. Однак при цьому власник позбавлений можливості мирно володіти, користуватись та розпоряджатись цим майном, і він й гадки не має, коли ця можливість до нього повернеться.

У зв’язку з цим виникає одразу декілька юридичних спірних питань. Чи можна вважати власника цього майна таким, який повністю його втратив, й рахувати збитки власника як повну вартість втраченого комплексу? Наче, справедливо. А якщо власник будь-яким чином отримає відшкодування вартості втраченого майна, а потім відбудеться деокупація й він поверне назад втрачений майновий комплекс? В цьому випадку він безпідставно подвоїть свої статки? Тепер це виглядає не дуже коректним. Але ж може так статись, що власник більше ніколи не поверне свого майна, тобто повністю його втратить. То ж який строк має пройти, щоб власник зміг правомірно й обґрунтовано внести майно, розташоване на тимчасово окупованих територіях, до переліку збитків, та подати позов про відшкодування цих збитків?

Ці питання інколи виникають навіть у правників. Тим більше вони не зрозумілі для підприємців, які не завжди мають фахову юридичну освіту. Тому пояснимо цю ситуацію на простому прикладі. Уявіть, що злодій-сусід вкрав у вас телефон і заховав його. Слідство встановило, що крадіжку скоїв саме сусід, але телефон так і не знайшли. Суд виніс вирок, й одночасно задовольнив ваш цивільний позов, яким стягнув з крадія суму нанесених вам збитків в розмірі вартості телефону. Ви отримали відшкодування та купили собі новий телефон. А потім ваш собака під час прогулянки дістав з-під купи осіннього листя пакунок, в якому ви знайшли нещодавно вкрадений у вас прилад.

Чи порушено було ваше майнове право? Так, звичайно. Чи нанесли вам збитки цією крадіжкою? Безперечно. Чи правомірно ви звернулись до суду за відшкодуванням збитків? Ніяких сумнівів, абсолютно правомірно. Ну й, нарешті, чи законним було стягнення з крадія суми збитків та виплата цих коштів вам? Знову так.

Тоді чи повинні ви повернути злодію вкрадений у вас телефон? Звичайно, ні, це майно було і залишається вашим за законом. Можливо, ви зобов’язані повернути крадію суму коштів, яку було з нього стягнуто? Знову ні, рішення суду було законним й законно було виконано. Вас нічого не примушує віддавати ці гроші. Єдиною законною процедурою повернення суми відшкодованих збитків буде так званий поворот виконання судового рішення. Якщо крадій оскаржить рішення суду й воно буде скасовано, тоді злодій зможе вимагати повернення стягнутих з нього коштів. Але чи вдасться йому скасувати судове рішення на підставі того, що ви потім, вже після винесення рішення, знайшли свій телефон? Скоріш за все, ні.

Таким чином, якщо ви отримаєте компенсацію від РФ за втрачене майно, а потім це майно до вас повернеться цілим, єдиним механізмом, за яким Росія зможе вимагати повернення суми компенсації, буде перегляд та скасування судового рішення, яким вам було призначено виплату компенсації.

Підсумуємо. Якщо майно знаходиться на тимчасово окупованій території, і власник не може ним користуватись через очевидну загрозу для свого життя та здоров’я, його право на мирне володіння майном, передбачене першою статтею першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право власності, передбачене двадцять третьою главою Цивільного кодексу України, є порушеним. І це порушення не зникає від того, що майно, доступ до якого втрачено, є непошкодженим. Тож власник може вимагати відшкодування нанесених йому збитків й звертатись до суду, не очікуючи деокупації.

Чи змінили щось псевдо-референдуми?

Наприкінці вересня 2022 року окупаційна «влада» оголосила про проведення референдумів на окупованих територіях. Звичайно, що ці фейкові заходи не мали нічого спільного з справжнім волевиявленням та демократією, й весь цивілізований світ одностайно заявив про невизнання їх результатів. Тим не менше це не завадило державній думі РФ 03 жовтня 2022 року схвалити незаконну анексію ще чотирьох регіонів України.

Тим не менше, ці дії все ж таки будуть мати правові наслідки, при чому, з точки зору процедури отримання компенсації або відшкодування збитків, скоріш позитивні для українців.

Після того, як держава-агресор офіційно визнала свій ефективний контроль над окупованими територіями, українським правникам буде значно легше обґрунтовувати й доводити факти незаконної експропріації активів та інші значущі факти. Адже РФ офіційно визнала, що саме її збройні формування та окупаційна влада наразі здійснюють ефективний контроль над окупованими територіями, а, значить, саме РФ несе відповідальність за дотримання прав українських підприємств на майно, розташоване на окупованих територіях.

Крім того, РФ здійснила низку інших заходів, спрямованих на подальшу незаконну експропріацію майна українців. Розглянемо на прикладі Херсонської області.

Самопроголошений орган окупаційної влади, військово-цивільна адміністрація Херсонської області, 07 червня 2022 року прийняв постанову №075-р «Про облік суб’єктів господарювання на території Херсонської області». Цією постановою (з врахуванням подальших змін до тексту) окупанти зобов’язали всі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців зареєструватись в окупаційній податковій службі «для отримання права на здійснення господарської діяльності».

Наступним етапом всім підприємцям та підприємствам Херсонщини почали надходити «листи щастя» від загарбників. Цими листами підприємців запрошували на реєстрацію. Зрозуміло, що більшість керівників та власників бізнесів на окупованих територіях не могли отримати ніяких листів, адже були вимушені виїжджати, рятуючи своє життя. Однак представників самозваної «влади» це ніяк не збентежило. Часто такі листівки просто клеїлись на вхідні двері або ворота комерційних приміщень.

Для чого це робиться і що буде далі? Можна спрогнозувати, що далі події будуть розвиватись за сценарієм, який Росія вже відпрацювала при окупації Донецької та Луганської областей України. Нагадаємо, що 24 червня 2016 року так званий «народний совєт» так званої ДНР прийняв закон «Про націоналізацію», яким все майно українських підприємств, розташованих на окупованих територіях, які не погодились співпрацювати з загарбниками, було націоналізовано (де-факто, експропрійовано).

Це дає змогу припустити, що в подальших судових процесах щодо майна, розташованого на територіях, що були окуповані після 24 лютого 2022 року, мова також буде йти не тільки про порушення права на мирне володіння майном, а й про незаконну експропріацію майна.

Міжнародно-правове регулювання

Нажаль, в історії людства збройні конфлікти мали місце протягом всього строку існування цивілізації. Після Другої світової війни світова спільнота доклала чимало зусиль для того, щоб принаймні спробувати стримати й обмежити збройні конфлікти. Як наслідок, з’явились міжнародні нормативні акти, що врегульовують порядок ведення війни, закріплюють стандарти дотримання прав людини навіть в умовах збройних конфліктів.

В контексті тематики цієї статті розглянемо норми, що регулюють порядок дотримання майнових прав фізичних та юридичних осіб під час бойових дій та окупації.

Одним з найповніших актів з цієї тематики є Принципи ООН щодо реституції житла та майна біженців та переміщених осіб, відомі також як Принципи Пінейру (за прізвищем доповідача, Паулу Сержіу Пінейру). Цим актом, крім іншого, затверджено, що всі біженці й переміщені особи мають право на повернення їм будь-якого житла, землі та / або майна, якого вони були свавільно або незаконно позбавлені, або на отримання компенсації за будь-яке житло, землю та / або майно, які фактично не можуть бути повернуті, згідно з рішенням незалежного та безстороннього трибуналу. При цьому держава, що окупувала територію, зобов’язана створити прозорі, оперативні та зрозумілі механізми для забезпечення розгляду та задоволення претензій та скарг, пов’язаних з реституцією порушених майнових прав або виплати компенсації за такі порушення. Це корелює з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою також гарантується право кожної особи (як фізичної, так і юридичної) на мирне володіння майном й право на ефективний засіб правового захисту своїх порушених прав та свобод.

Зрозуміло, що Росія не створила жодного відповідного механізму, і не має наміру сплачувати компенсації за порушені майнові права українців. Це, власне, підтверджується позицією росії під час міжнародних судових процесів та арбітражів щодо майна, яке було втрачено українськими підприємствами в Криму та на сході країни.

Тим не менше, відповідні нормативні акти існують, і суди наділені правом перевіряти в межах поданих скарг дотримання цих прав, зокрема, з боку РФ, й призначати компенсації в разі виявлення порушень.

Ще одним вагомим нормативно-правовим актом, актуальним для цієї тематики, є Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння від 2001 року. Ці Статті були прийняті до відома в Генеральною асамблеєю ООН в Резолюції 56/83, та неодноразово використовувались як джерело права в міжнародних судових процесах. Нормами цих Статей передбачено, що поведінка будь-якого державного органу вважається актом цієї держави згідно з міжнародним правом. Поведінка фізичної чи юридичної особи, яка не є органом держави згідно зі статтею 4 , але яка уповноважена законом цієї держави виконувати елементи державної влади, також вважається діянням держави згідно з міжнародним правом. Поведінка особи чи групи осіб вважається діянням держави згідно з міжнародним правом, якщо особа чи група осіб фактично діє за вказівками, під керівництвом чи контролем цієї держави, здійснюючи поведінку.

Тож, з точки зору міжнародного права, відповідальність за протиправну поведінку представників своїх збройних сил несе держава – агресор, РФ.

Зазначені норми права, зокрема, були використані колегіями інвестиційних арбітражів у справах проти РФ щодо експропріації кримських активів (Еверест Естейт та інші проти РФ, Стабіл проти РФ та інші).

Серед схожих справ, що розглядались Європейським судом з прав людини, варто відзначити справу Чірагов та інші проти Вірменії. В цій справі розглядалась окупація території Нагорного Карабаху. Суд підтвердив, що держава, що встановила ефективний контроль над територією Нагорного Карабаху, зобов’язана була створити механізм задоволення майнових претензій, до якого був би забезпечений доступ, та завдяки якому заявники та інші особи в такій ситуації могли б отримати відновлення права власності і відповідну компенсацію.

Висновки

Захист своїх майнових прав в умовах війни – завдання, м’яко кажучи, не ординарне. Втім, міжнародний досвід доводить, що це є тривалим, складним, але цілком реальним процесом. Про це, доречи, свідчить і те, що великі міжнародні фонди фінансування судових процесів наразі висловлюють неабияку зацікавленість в залученні клієнтів та кейсів з України. Отже, аналітики цих фондів (а це великі інвестори з десятками років досвіду та мільярдними оборотами) бачать реальну перспективу у стягненні з РФ відповідних компенсацій за численні збитки, завдані українським підприємствам. І це, безперечно, додає оптимізму.

Україна обов’язково переможе – спочатку на військовому, а потім і на правничому фронті. А для цього – не треба чекати деокупації, потрібно вже зараз документально фіксувати всі збитки, оцінювати їх та звертатись з позовами до суду.

Закон і Бізнес