Обмен под следствием

Заочные производства в отношении военнопленных: что нужно исправить

Эскалация военных действий и увеличение количества военнопленных вызвала необходимость урегулирования общественных отношений в части специального уголовного производства. Однако при этом возникли определенные неувязки.

Новий учасник in absentia

Так, 19.08.2022 набув чинності закон «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених» №2472-IX.

Вказаним законом зокрема доповнено ч.2 ст.297¹  КПК новим абзацом такого змісту:

«Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого підозрюваним, стосовно якого уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся».

Крім того, вказаним законом доповнено КПК новим учасником — особою, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого. Так, згідно п.28 ч.1 ст.3 КПК це будь-яка особа, яка має процесуальний статус підозрюваного, обвинуваченого, засудженого та яка включена відповідним уповноваженим органом до списку для обміну як військовополонений.

На наш погляд, ці зміни щонайменше не узгоджуються з завданнями та підставами такого особливого порядку розслідування, а також можуть викликати на практиці неоднакове їх трактування та застосування.

За фактом обміну

Для практичного застосування нової процесуально-правової конструкції очевидно слід звертати увагу на перший абзац ч.2 ст.297¹ КПК, яка містила і містить основні елементи правової конструкції для забезпечення надання слідчим суддею дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування.

Так, ч.2 ст.297¹ КПК містить вичерпний перелік злочинів та відповідних статей КК, при підозрі у скоєнні яких може бути розпочато спеціальне досудове розслідування. Крім того, обов’язковою умовою надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування є переховування підозрюваного від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, якщо він знаходиться не території іншої країни.

Натомість, новий абз.2 ч.2 ст.297¹ КПК передбачає проведення спеціального досудового розслідування відносно особи, щодо якої уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.

На наш погляд, цей новий абзац ч.2 ст.297¹ КПК встановлює геть інші підстави для заочного розслідування. Так, відносно таких осіб тепер не діє обмеження щодо кваліфікації його дій лише за вказаним у першому абзаці ч.2 ст.297¹ КПК переліком злочинів. Єдиною по суті підставою для такого провадження є факт обміну військовополонених.

За умов попередньої згоди

Повністю погоджуємося з цією ініціативою законодавця в контексті необхідності здійснення правосуддя та забезпечення принципу невідворотності покарання. Натомість, віднесення цього порядку до спеціального досудового розслідування, яке має на меті здійснення правосуддя щодо осіб, які саме переховуються від слідства та суду, є помилковим, зокрема з точки зору юридичної техніки та дотримання прав людини.

На наш погляд, доцільним було б виведення цих проваджень в окрему категорію КПК з формулюванням усіх необхідних правових умов задля забезпечення реалізації особою прав передбачених законами України та міжнародними правовими актами, зокрема права на захист. Наприклад, доречним було б передбачити надання письмової згоди особи на здійснення відносно нього кримінального провадження за його відсутності після здійснення обміну.

Зокрема в ч.2 ст.7 КПК передбачено, що зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Сторона обвинувачення зобов’язана використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема, прав на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя) у разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia).

На жаль, тут маємо зовсім іншу ситуацію, ніж класичне спеціальне досудове розслідування.

По-перше, підозрюваний, який йде на обмін військовополонених, фактично не переховується від органів слідства та суду, які самі ж і надають відповідний дозвіл на його виїзд в іншу країну.

По-друге, особа має право використати всі передбачені законом засоби захисту від кримінального обвинувачення, для цього така особа має надати власну згоду на здійснення розслідування без його участі, а також зазначити відомості про уповноваженого такою особою захисника.

В такому випадку, для забезпечення прав такого підозрюваного було б слушним доповнити КПК положенням про проведення кримінального провадження в загальному порядку, але з використанням засобів відеоконференцзв’язку. Таке положення законодавства цілком відповідало б завданням кримінального провадження, оскільки до здійснення обміну військовополонених такого підозрюваного можна допитати та провести за його участю всі інші необхідні слідчі дії. При цьому, перед обміном такий підозрюваний особисто може подати прокурору (слідчому) або суду заяву про бажання продовжити здійснення кримінального провадження за його участі для чого заздалегідь встановити з ним офіційний канал відеоконференцзв’язку.

Удосконалення заради справедливості

Як і будь-який інститут права, процедура здійснення спеціального досудового розслідування (in absentia) зазнає постійних змін та невпинно вдосконалюється. Тема так званих заочних проваджень набула неабиякого значення в Україні після 2014 року. Це і не дивно, враховуючи особливість цього періоду розвитку і становлення української державності, пов’язаного з військовими діями та реалізацією безлічі реформ, у тому числі і в сфері правосуддя.

Сьогодні як ніколи важливим завданням для законодавців, вчених та практиків є гармонізація та наближення України до правових стандартів країн Європейського Союзу.

На жаль, такі динамічні перетворення та зміни в суспільно-політичному, міжнародно-правовому та соціально-гуманітарному сенсі змушують законодавця дедалі частіше змінювати правове регулювання означеного кримінально-процесуального інституту. Однак, не завжди зміни в законодавстві узгоджуються з європейським законодавством, й навряд чи додають Україні балів на міжнародній арені в контексті забезпечення та дотримання прав людини.

Достатньо лише пригадати нівелювання процедури оголошення у міжнародний розшук особи з використанням каналів Інтерполу або подання запиту про міжнародну допомогу хоча б одній країні з метою доведення переховування особи та оголошення у міжнародний розшук. Зараз слідчому достатньо підписати відповідну постанову без жодної її практичної реалізації.

Підсумовуючи, можна констатувати, що інститут спеціального кримінального провадження постійно удосконалюється, але законодавцем не створюється належних та достатніх механізмів дотримання прав людини. Натомість, недоліки пов’язані з помилками в юридичній техніці створюватимуть нові труднощі як для захисників так і для суддів.

Сподіваємось на дотримання судами принципів справедливості та верховенства права при ухваленні рішень у справах, правове регулювання яких стає дедалі неоднозначнішим.

Закон і Бізнес