Куда деваются граждане

Когда и как украинцы теряют гражданство

Недавно мы опубликовали «рейтинг» иностранцев, получивших украинское гражданство, рассмотрели особенности соответствующей процедуры и показали ее щели, вызывающие недовольство общественности. В продолжение темы решили посмотреть на «обратную сторону медали» и поинтересовались теми, кто не ценит правовую связь с нашим государством и оставил гражданство Украины.

Без громадянства - ніяк

Між іншим, позбутися взаємних прав і обов’язків між особою та державою (які фактично і визначають сутність громадянства), не так вже й просто. Адже згідно із нашим Основним Законом, в Україні існує єдине громадянство. І громадянин України не може бути його позбавлений. Він не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Водночас, при цьому існує право змінити громадянство. Підстави його припинення можуть визначатися винятково на рівні закону.

Серйозну увагу питанню наявності в людини громадянства приділяють і в Організації Об’єднаних Націй. Для «прив’язки» людини до держави були навіть підписані міжнародні конвенції:

- про статус апатридів 1954 року та

- про скорочення безгромадянства 1961 року.

Щоправда, до обох документів Україна приєдналася лише в 2013 році. Так або інакше, сьогодні можна виділити три принципи втрати громадянства, актуальні для нашої держави.

По-перше, якщо законодавство держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не повинна призводити до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство.

По-друге, держава не може позбавити особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробить цю особу апатридом.

По-третє, держави, наскільки це можливо, мають сприяти асиміляції та натуралізації апатридів і повинні робити все від них залежне для прискорення процедур стосовно натуралізації.

Три шляхи

Отже, з урахуванням положень Конституції та міжнародних договорів, Закон про громадянство України визначає три підстави для його припинення:

1) внаслідок виходу;

2) внаслідок втрати;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Перший випадок (вихід) поширюється на тих громадян України, які постійно проживають за кордоном. Вихід стосується і їхніх дітей, в тому числі усиновлених.

Вихід допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Не «відпустять» громадянина лише тоді, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якого є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню.

А от втрата громадянства так або інакше є свого роду покаранням за зраду у моральному сенсі цих слів і відбувається з ініціативи самої держави.

Так, підставою для втрати може бути добровільне набуття повнолітньою особою громадянства іншої держави (коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття). Між іншим, випадки автоматичного набуття громадянства не вважаються добровільними (можливо саме тому дружини наших можновладців так полюбляють народжувати дітей у Сполучених Штатах Америки).

Добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою, також може мати наслідком втрату громадянства України.

Але в цих випадках Україна має переконатися, що такий «зрадник» після втрати громадянства не стане особою без громадянства.

Звісно, також можна втратити громадянство України, якщо його прийняття було наслідком обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Сфери відповідальності

За профільним законом, опікуються питаннями процедури припинення громадянства одразу декілька органів. Це спеціальна Комісія при Президентові, яка розглядає заяви про вихід, подання про втрату, а також документи про припинення з підстав, передбачених міжнародними договорами. Вона ж вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань. Організаційне та інші види забезпечення діяльності Комісії здійснюються Офісом Президента.

Державна міграційна служба є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Вона, зокрема, готує ті самі подання про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилає їх на розгляд Комісії з питань громадянства.Також вона скасовує прийняті рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках подання неправдивих документів під час набуття або невиконання обов’язку вийти з громадянства іноземної держави. ДМС, крім іншого, веде облік осіб, які припинили громадянство України, осіб, стосовно яких у межах повноважень здійснюються провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Міністерство закордонних справ України, посольства та консульські установи України приймають заяви разом з необхідними документами щодо виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, наявність підстав. Також вони готують подання про втрату особами громадянства України. Всі матеріали зрештою направляються також Комісії при Президентові.

Ну і ключовою фігурою у питанні втрати громадянства є, звісно, Президент України. Саме він приймає рішення про припинення громадянства. І в усіх випадках датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

А на практиці - безвідповідальність

Маючи на руках цифри набуття громадянства, ми вирішили порівняти їх з кількістю випадків припинення громадянства України. Для цього були направлені запити на публічну інформацію органам, залученим до цієї процедури.

Отримані від них відповіді яскраво охарактеризували якість роботи та стан речей у державі в питанні «обліку» власних громадян.

Попри те, що все відображено в указах Президента, в Управлінні з питань громадянства Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України запитувана інформація (яка повністю відповідає ознакам публічної інформації) виявилася відсутньою.

У МЗС цифри дали. З них випливає, що найбільш «збитковим» виявився 2016 рік. Тоді з громадянства вийшло 5700 громадян. Ще 1586 припинили його за міжнародними угодами, а 7 осіб втратили громадянство. Докладніше див. графіку. Разом із цим, чиновники звернули увагу на те, що їхнє відомство реалізує повноваження лише стосовно осіб, які відповідно до чинного законодавства є такими, які постійно проживають за кордоном. А громадянами всередині країни начебто опікується Державна міграційна служба.

У свою чергу, в ДМС також кивнули в бік МЗС і відхрестилися від відповідальності, зауваживши, що облік осіб, які припинили громадянство України внаслідок виходу з громадянства України, до їхньої компетенції не належить.

Водночас, пославшись на відомчу статистичну звітність, міграційна служба дала відомості, що протягом 2014-2022 років за Указами Президента України було припинено громадянство України лише 291 особі (розподіл по роках див. у графіці). Як співставити цифри двох відомств – залишається загадкою.

Тож очевидно, що встановити абсолютні цифри наразі неможливо.  Оскільки питання виходу, втрати та припинення громадянства України та впорядкування суспільних відносин в цій сфері, як правило, піднімається в Україні в зв’язку з різного роду політичними процесами і стало інструментом тиску на опонентів, очевидно явна плутанина і хаос грає на руку можновладцям. З іншого боку, статистична інформації у питанні набуття та припинення громадянства, безумовно, повинна становити інтерес як для дослідників та громадськості, так і для самих чиновників.

Закон і Бізнес