«Любое участие судов в политике будет способствовать потере независимости»
В ожидании очередного Пленума Верховного Суда, на котором, в частности, будет обсуждаться обращение Высшей рады правосудия по поводу определенных положений закона №1635-IX, «ЗиБ» пообщался с судьей Большой палаты ВС Дмитрием Гудымой. Речь идет о коммуникации с властью, о законодательных инициативах, проблеме исполнения судебных решений и первоочередных шагах, которых ожидают от Высшей квалификационной комиссии судей.
«Я далекий від ілюзій, що всі пропозиції ВС щодо законопроектів будуть ураховані»
— Дмитре Анатолійовичу, тема форуму, який нас усіх тут зібрав, — «Фундамент держави в умовах турбулентності». Ви серед іншого доповідали про головні проблеми, з якими зіткнулася судова система, судова влада. Що особисто вважаєте ключовими факторами, які спричиняють таку турбулентність і невизначеність?
— Це достатньо складне питання. І воно швидше пов’язане з оцінкою чужих дій. У той час як завжди краще об’єктивно оцінювати свої.
Наприклад, в останній доповіді колега пропонувала надати ВС право законодавчої ініціативи. Це, як на мене, украй провальна пропозиція. У жодному разі суд, зокрема й верховний, не повинен утручатися в політичний процес.
Будь-яка участь судів у політиці (а законодавча діяльність — це насамперед політичний процес) сприятиме тому, що суд утрачатиме свою незалежність. З усіх країн, назви яких мені вдається прогорнути в голові, зокрема європейських, право законодавчої ініціативи верховного суду є лише в Російській Федерації. Не думаю, що це вдалий приклад.
Більше того, дана ідея багато разів обговорювалася. Розуміючи це й те, що є політична діяльність, об’єктивно оцінити, з якою метою та з прицілом на який конкретний результат робляться ті чи інші законодавчі пропозиції, неможливо. У багатьох випадках це як гра, де є правила, зрозумілі для гравців, але не зрозумілі для спостерігачів. Ми в багатьох випадках швидше є споживачами того, що продукує парламент, ніж повноправними учасниками його діяльності.
— Утім, представники різних органів системи правосуддя так чи інакше впливають на законотворчий процес. Наприклад, беруть участь у роботі профільних комітетів.
— Так, ВС залучають до обговорення законопроектів, які стосуються судової влади. У деяких випадках це відбувалося, наскільки мені відомо, без участі представників судової влади. Але є й інший момент — якщо навіть представники суду залучаються до процесу законотворення, це ще не гарантує, що суд буде почутий, і парламентарі вчинять так, як їм пропонує суд.
Усе це є наслідком того, що відбувається певна політична гра. У ній є певні правила, є бачення того, яким має бути результат. А судді не можуть спрогнозувати цей кінець, вони його не відчувають.
Імовірно, той, хто подає певну законодавчу ініціативу, знає, на який результат розраховує. Імовірно, у нього прораховані ходи, яким чином результату досягти. Тож оцінити всі законодавчі пропозиції в принципі складно. І ми іноді бачимо, що баланс відносин між різними гілками влади порушується. Принаймні в якихось пропозиціях. Але ніколи те, що пропонується на початку, не приймається в такому вигляді остаточно.
— Тобто навіть повноцінно втілити консультаційну функцію, якої вимагає, скажімо, ВРП, за такої комунікації, коли до судових інституцій не дослухаються, не видається можливим? Навіть в умовах, що законодавці не розуміють судових процесів і того, що вони реформують?
— Для цього має бути ефективний діалог. І тут питання лише в тому, яким чином вимірювати цю ефективність. Не завжди те, чого хоче судова система, з погляду керівників держави є цінним для розвитку останньої. І не завжди можна сказати, що те, що запропонують судді, позитивно вплине на цю державу. Просто це може бути інше бачення. Але не дослухатися до представників судової влади не можна.
Я далекий від ілюзій, що всі пропозиції, які ВС подає стосовно законопроектів про судову діяльність, будуть ураховані. Але не можна стверджувати, що нас не хочуть бачити як учасників процесу. Є профільний комітет, з яким діалог відбувається. Проте кінцевий результат усе одно твориться в сесійній залі парламенту.
«Суду варто повернути більше можливостей самостійно забезпечувати виконання рішень»
— Під час форуму суддя Конституційного Суду Василь Лемак говорив про мізерний відсоток виконання судових рішень. Мовляв, якщо рішення виконуються таким чином, то навіщо вони взагалі. Судова влада активно відстоює позицію щодо скасування виконавчих листів. Адже від Феміди вимагають виконання судових рішень, у той час як вона не має можливості впливати на процес. Наскільки це, на ваш погляд, доцільно?
— Не буду коментувати слова Василя Васильовича. Точного відсотка рішень, які виконуються, теж не скажу. Очевидно, він більший, ніж 4%. Інше питання — про яке виконання йде мова: про примусове, де долучаються органи державної виконавчої служби, чи ті, які сторони виконують добровільно?
Якщо говорити про сферу участі у виконанні судового рішення органами державної влади, то, як на мене, механізм початку роботи цих органів має бути автоматичним. Натомість великою проблемою, що існує десятиліттями, є момент відкриття виконавчих проваджень. Вона пов’язана з якістю виконавчих листів, з реквізитами, які вказуються сторонами. Цієї проблеми можна було б уникнути, якби належно працював відповідний реєстр виконавчих проваджень, до якого сам суддя вносив би інформацію про ухвалене ним рішення. І з цього моменту мало б розпочинатися примусове виконання.
Аналогічна пропозиція, і я її підтримую, є й щодо того, аби суддя, уживши заходів забезпечення позову, теж самостійно вносив до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні заборони. Це забезпечило б швидкість виконання відповідних ухвал, а саме відображення в реєстрі інформації про те, що існує відповідне обтяження майна.
У нас цього наразі немає, що не перший десяток років спричиняє ситуації, коли постановлена ухвала про забезпечення позову чи навіть остаточне судове рішення можуть залишатися невиконаними. Наприклад, забракло часу, щоб ухвалу про забезпечення позову занести у виконавчу службу, інша сторона дізналася про це і якнайшвидше перепродала відповідне майно. Чи, скажімо, виконавчий лист мав певні дефекти з точки зору, наприклад, державного виконавця, і він за таким листом просто не хоче розпочинати виконавче провадження.
Як на мене, універсальний спосіб розв’язання цієї проблеми — якнайшвидше надати суду можливості самостійно забезпечувати виконання рішення шляхом первинного ініціювання інформації в реєстрі, включення інформації про те, що рішення набрало чинності, а також про початок його примусового виконання. Як на мене, це мало б позитивний вплив на ситуацію з виконанням судових рішень. Але чи всім це вигідно?
«До кінця незрозуміло, що реформують: скорочують кількість судів чи таки малюють округи»
— Феміда сподівається, що найближчим часом усе ж запрацює ВККС. Чи є насправді необхідність за умов значної нестачі кадрів, спрощувати традиційно складну та тривалу процедуру добору суддів, яка нині налічує 15 етапів? Чи можуть бути ризики в такого врегулювання проблеми?
— Сьогодні я вже згадував один із законів діалектики — перехід кількісних змін в якісні та якісних — у кількісні. І тут питання лише в одному: чого ми хочемо досягти?
Якщо прагнемо просто набрати певну кількість людей, то, можливо, достатньо одного етапу— тих, хто подав документи, перевірити на відповідність вимогам і прийняти. Це був би простий спосіб заповнення вакансій. Але чи краща від цього була б якість? Навряд.
Разом з тим, чи забезпечить кращу якість більша кількість етапів? Для відповіді варто проаналізувати кожен етап і зрозуміти, який із них, імовірно, не буде додавати якості. Тобто, чи виявляються на цьому етапі ті характеристики, які повинен мати суддя?
Я зараз не готовий оцінити всю процедуру. Та процедура, яку я свого часу проходив, мала менше ніж 15 етапів, і я розумів, для чого кожен з них був призначений. Максимально її спрощувати також не потрібно. Орієнтуватися винятково на кадровий голод і заповнювати судову систему будь-ким означає отримати в кінцевому результаті невдоволення населення тими новими людьми. Будь-які бюрократичні моменти, які насправді не сприяють добору, а можуть створювати конфлікти, із процедури треба вилучити. У той же час нехтувати певними етапами заради того, щоб швидше заповнити вакансії, не можна.
— Але разом з тим і не варто зволікати, адже в системі не вистачає близько третини суддів.
— Статистика дійсно свідчить про величезний кадровий голод, особливо в апеляційних судах, у кримінальних палатах. У загальних судах апеляційного рівня бракує приблизно 60% суддів. Тож, як на мене, у першу чергу мав би бути завершений конкурс на посади суддів апеляційної інстанції, який із зупиненням роботи ВККС не був доведений до кінця. Можливо, слід навіть продовжити набір документів, бо ті, хто не міг їх подати, не підходячи за різними формальними критеріями кілька років тому, уже можуть під ці критерії підпадати. Це було б справедливо. А далі варто було б завершити процедуру й заповнити відповідні вакансії в апеляційних судах.
Щодо вакансій у місцевих судах, то їх заповнення також значною мірою залежатиме від того, яку модель оберуть. Я так розумію, дотепер точно не ясно, а що ж там реформують: банально скорочують кількість судів чи таки малюють округи, які справді визначатимуть їх межі з огляду на реальну кількість населення. І тоді виявиться, що кількість суддів має бути меншою, ніж та, яка є зараз за штатом.
— У наступному році буде перепис…
— Якщо буде.
«Об’єктивно оцінити, наскільки міжнародний вплив потужний чи деструктивний, зараз не можна»
— Сьогодні доволі гостро постало питання щодо втручання міжнародного фактору в наші суверенні процеси. Судова влада із цього приводу намагається дійти до компромісу із законодавчою. Чи близька вам ця дискусія і де в ній маємо шукати баланс? Під час доповіді один зі спікерів говорив, що суверенітет не тотожний ізоляції.
— Я від цих політичних процесів віддалений. Не маю до них жодного стосунку й участі у відповідних процесах не беру. Але, як на мене, потрібно розуміти, що повної «ізоляції» в здійсненні внутрішньої політики чи, інакше кажучи, стовідсоткової самостійності в України не було від початку її існування як незалежної держави. Цим вона не відрізняється від інших держав світу, які після Другої світової війни стали взаємозалежними та взаємопов’язаними, як ніколи раніше, зокрема у здійсненні тих чи інших політичних кроків. І тому стверджувати, що в останні роки з’явився якийсь зовнішній вплив, недоречно. Він був і раніше. Зараз, можливо, він має місце з боку інших держав, а не тієї, яка впливала колись. Тобто в принципі об’єктивно оцінити, наскільки вплив зараз потужніший, ніж колись, не можна. Зрештою можемо побачити й багато позитивних речей, які відбулися в Україні саме за міжнародної підтримки.
— Три тижні тому Пленум ВС збирався з приводу звернення ВРП до КС, питання на паузі до 8 жовтня. Чи є, на вашу думку, обґрунтування такому зверненню, чи дійсно певні положення видаються неконституційними?
— Окремі положення на конституційність може оцінити тільки КС. ВС може лише взяти до уваги те, що написала ВРП. Вона дала своє обґрунтування щодо різних положень законодавчих актів. Якісь із них справді заслуговують того, щоб увійти до конституційного подання, а з іншими Пленум може й не погодитися. Кінцевий варіант того, що буде виноситися на засідання Пленуму, мені поки що не відомо.
Утім, це не виключає обговорення відповідного тексту, додавання або відхилення певних аргументів. Тож зараз я би не хотів, аби ми оцінювали конституційність тих чи інших положень нормативних актів. А те, що Пленум, імовірно, звернеться до КС, ще не означає, що єдиний орган конституційної юрисдикції погодиться з тим, що, можливо, буде написано в поданні.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!