Клиент БПП не всегда прав

Если адвокат выходит на связь, жалоба - не показатель брака в его работе

Люди, которые обращаются в центры по предоставлению БПП и получают юридическую помощь, не всегда видят, насколько качественной она является. А что вообще характеризует эту помощь?

Тривале впровадження

Із закликом знайти відповідь на це запитання до учасників форуму «Оцінювання якості безоплатної правової допомоги» звернувся в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олександр Баранов.

Нагадаємо: необхідність удосконалення стандартів якості надання безоплатної правової допомоги шляхом упровадження механізму оцінювання її якості з використанням інструменту рецензування (peer review) була передбачена указом Президента «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» від 8.11.2019 № 837/2019.

Утім, в Україні не змогли відразу впровадити механізм перехресного оцінювання, зауважив керівник управління забезпечення якості правової допомоги Координаційного центру Сергій Дрелінський. На сьогодні вдалося «відпілотувати» механізми на базі власних працівників, зокрема в Донецькій та Луганській областях, де існує вельми різноманітний спектр правничих проблем, якими опікується і програма ООН з відновлення та розбудови миру.

Довіра за замовчуванням

Існування проблеми об’єктивності оцінювання якості правової допомоги клієнтами підтвердив і голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Сергій Вилков. «Слід виходити з того, що ми працюємо з людьми, які часто бувають не задоволені послугами. А деякі з них обов’язково будуть скаржитися на адвокатів незалежно від якості», — зауважив він. Очільник ВКДКА як приклад навів випадок, коли система БПД надала особі 15адвокатів і на всіх їх клієнт подав скарги. Рішенням КДКА щодо цих скарг давали оцінку й у вищій комісії.

Скарги клієнтів як показник для оцінювання якості надання правової допомоги піддав критиці професор права та директор Центру професійних правничих досліджень Школи права Університету Страсклайд (Шотландія) Алан Патерсон. Експерт звернув увагу на те, що в багатьох країнах намагалися їх брати до уваги, але для такого механізму існують суттєві обмеження. «Якщо адвокат не звернувся до суду, то клієнт це, звісно, побачить. Так, саме він може оцінювати випадки, коли юрист не відповідає на листи, не піднімає слухавку. Коли ж правник працює, спілкується з людиною, клієнт (більшість людей не розуміється на законодавстві й судових процедурах) має довіритися фахівцю й виходити з того, що та або інша порада ґрунтується на законі та судовій практиці».

Також наявність скарг клієнтів як неефективний показник для оцінки якості правової допомоги А.Патерсон пояснив тим, що згідно з проведеними дослідженнями лише 10% незадоволених клієнтів учиняють якісь активні дії у зв’язку із цим. Тож скарги не можна вважати ефективною вибіркою для аналізу.

Карати не можна

На існування колізії інтересів держави й незалежного інституту адвокатури звернув увагу голова підкомітету з питань організації та діяльності адвокатури, органів надання правової допомоги Комітету Верховної Ради з питань правової політики Володимир Ватрас.

«Наразі точаться дискусії, адвокатура виступає проти будь-якого втручання у свою діяльність із боку держави, зокрема й Міністерства юстиції, у частині оцінювання якості надання правничої допомоги, — зауважив нардеп. — Але кожен рік ми приймаємо закон про державний бюджет, куди закладаємо кошти на безоплатну правову допомогу. Тож держава має право контролювати як цільове використання коштів на БПД, так і якість її надання, у тому числі притягувати до відповідальності. Звісно, органи адвокатури мають бути долучені до системи й повинні мати можливість впливати на її формування».

Цікаво, що в питанні відповідальності О.Баранов висловив іншу думку. На його переконання, перевірка якості має бути спрямована скоріше не на те, щоб карати адвокатів, а щоб підвищувати їхню кваліфікацію.

У цьому ж контексті на необхідність комплексного розв’язання проблеми звернув увагу й С.Вилков. Він переконаний, що алгоритм оцінки не повинен обмежуватися тільки контролем. З урахуванням вироблених стандартів оцінка має здійснюватися під кутом зору «як зробити краще для клієнтів», а не «чому поганий адвокат».

Голова наглядової ради (у минулому — керівник) Координаційного центру з надання правової допомоги Андрій Вишневський зауважив, що існує два ключові критерії оцінки послуг: їх доступність та якість. «Слід ураховувати, що якість не закінчується на якості самого адвоката, а доступність — на фізичній доступності», — зауважив він. Доступність, на його погляд, уключає в себе в тому числі два питання:

1) наскільки система знає потреби людей та який може запропонувати спектр послуг;

2) чи готові запропонувати спеціалізовані послуги, аби наблизити до потреб.

Що стосується якості, то визначальними критеріями тут є:

• забезпечення реалізації прав і законних інтересів особи;

• непорушення прав у процесі надання правової допомоги;

• якість комунікації між правником і його клієнтом (наявність у центрах кімнат для конфіденційних побачень тощо).

Також на заході А.Патерсон репрезентував дослідження програми ООН з відновлення та розбудови миру peer review у системі безоплатної правової допомоги та розповів про міжнародний досвід у цій сфері.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗІБ»

Олексій ФАЗЕКОШ,
президент Асоціації захисту прав правників:

— Оцінювання якості надання правничої допомоги адвокатами має бути виключною прерогативою самих адвокатів. По-перше, сьогодні фактично вже існують і критерії оцінювання, і система забезпечення якості такої допомоги. Це Правила адвокатської етики, зокрема в частині спілкування адвоката з клієнтом, а також дисциплінарна процедура, яка може бути застосована за скаргою того самого клієнта. Це в сукупності є дієвим превентивним механізмом, що задає критерії якості та спонукає адвокатів їх дотримуватися.

По-друге, будь-який контроль над адвокатами з боку державного органу, нехай навіть заради благих цілей, є формою втручання держави в незалежність інституту адвокатури, яка гарантується Конституцією. Держава встановила порядок надання безоплатної правової допомоги через відповідні центри, забезпечує фінансування. Цим і має вичерпуватись її участь. В іншому випадку будуть зловживання.

Що стосується популярної тези «Ми даємо адвокатам гроші, тож маємо оцінювати якість їхньої роботи», то вона видається дещо маніпулятивною з огляду на сказане вище. Контроль за ефективністю використання коштів бюджету? А хтось брав у розрахунок (саме з позиції економії коштів платників податків) рентабельність запровадження фактично паралельного оцінювання роботи адвокатів, скільки коштує утримання чиновників, які займатимуться контролем, технічна підтримка самої системи тощо? Можу припустити, що загальна сума марно (на думку чиновників) виплачених коштів адвокатам виявиться меншою, ніж існування системи державного оцінювання.