Недобросовестная статья

Утверждение, что госслужащий совершил преступление, явно нарушает принцип презумпции невиновности

В стремлении осветить резонансную тему журналисты часто раскрывают тайну следствия, но общество им прощает. Впрочем, свобода слова никогда не давала права переступать через принцип презумпции невиновности. На это в который раз указали в Страсбурге.

Редактор проти чиновника

Журналіст і редактор сербського видання «Светлость» Ранко Милосавлевич уплутався в скандал, який привів його до Європейського суду з прав людини. Усе розпочалося з публікації статті «Сором через тишу». У матеріалі була детально переказана історія про те, що голова муніципалітету намагався зґвалтувати неповнолітню дівчину, яка була з ромської спільноти. Скандал виник через те, що в цій статті були названі імена чиновника, потерпілої, її батьків та правоохоронців, які, за словами журналістів, допомагали закривати справу, тощо. І таких публікацій було кілька.

Утім, мати дівчини раптом забрала позовну заяву та відмовилася від обвинувачень, а чиновника виправдали. Й останній, ще коли тривало кримінальне провадження, ініціював цивільну справу про захист честі та ділової репутації. Журналіст свій доробок називав правдивим і наповненим фактами, які правоохоронці можуть установити, якщо забажають.

Одначе суди підтримали позов про дифамацію та зазначили, що журналіст розкрив таємницю слідства, порушив баланс між свободою слова та правом окремої особи. Тож на медійника наклали штраф у розмірі €622 та зобов’язали публічно вибачитися.

Р.Милосавлевич дійшов до Конституційного суду, але позиція сербських судів була незмінною.

Відчуття безкарності

До ЄСПЛ журналіст скаржився на порушення його права на свободу вираження поглядів, гарантоване ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Він зазначав, що опублікована стаття була суспільно важливою, бо підіймала тему ймовірного сексуального насилля.

Заявник стверджував, що не хотів завдати шкоди репутації. Утім, навіть у Страсбурзі доводив, що голова муніципалітету намагався приховати інцидент та уникнути відповідальності. На думку заявника, було важливо, що посада голови муніципалітету має значну суспільну вагу, а закриття справи створило в громадян відчуття безкарності.

Урядовці ж повністю підтримували аргументи та позицію судів. Вони стверджували, що жодного порушення ст.10 не відбулося, а втручання у право було передбачено законом і необхідне в демократичній державі. До того ж штрафні санкції на заявника були накладені не просто за оціночні судження, а за опубліковані недостовірні факти, які спричинили серйозну шкоду для репутації позивача.

Представники країни стверджували, що ЗМІ мають проявляти особливу обережність до презумпції невинуватості, особливо до тем сексуального насилля, яке викликає особливий суспільний інтерес. Серед аргументів урядовців був також той факт, що журналісти згадували громадянина на ім’я та прізвище, тобто після публікації цієї статті його було легко ідентифікувати Наостанок вони додали, що штрафні санкції не були непропорційно великими відносно доходів Р.Милосавлевича.

Не переступити через межу

У Страсбурзі відразу вказали на те, що рішення суду були прийняті на підставі закону «Про інформацію» положення якого достатньо чітко сформульовані та передбачувані. Отже, утручання відповідало принципу законності та було необхідним.

Щодо журналістських матеріалів, то судді погодилися, що опубліковані статті становили значний суспільний інтерес та зачіпали важливі теми. Також ЄСПЛ сказав, що потрібно розрізняти приватних людей, які діють у публічному контексті, та публічних людей — політиків. Адже від цього залежить рівень допустимої критики. Державні службовці за певних обставин також підлягають оцінці з боку ЗМІ та громадськості. Утім, уважати, що держслужбовець готовий свідомо піддавати себе перевірці з боку суспільства на рівні з політиком не можна.

Щодо способів отримання інформації, форми та її достовірності, то Суд окремо дослідив цю тему та сказав, що в контексті свободи слова потрібно завжди проводити межу між оціночними судженнями та фактами. Адже судження не підлягають доказуванню, а факти — навпаки. Коли ж факти виглядають як оціночні судження, потрібно досліджувати чи мають вони під собою якусь доказову базу. Коментуючи незавершені кримінальні провадження, журналісти завжди мають пам’ятати про презумпцію невинуватості.

Феміда справедливо, на думку Суду, установила, що опубліковані статті містили звинувачення та твердження, що посадовець скоїв злочин, тобто публікація явно порушувала принцип презумпції невинуватості. Опублікувавши матеріал зі словами «намагався зґвалтувати», «ґвалтівник», медійник переступив межу законності. Інтерес суспільства не можна виправдати порушенням основоположних прав іншої людини.

Досліджуючи матеріали справи далі, Суд зазначив, що сумірність санкції має важливе значення при оцінці накладеного обмеження. З огляду на характер звинувачень голови муніципалітету, наслідки публікації, репутаційні втрати накладення на заявника штрафу в розмірі €622 є цілком сумірним.

ЄСПЛ дійшов висновку, що суди Сербії встановили справедливий баланс між свободою слова та правами громадянином, чия репутація постраждала. До того ж цивільний спір закінчився раніше, ніж голову муніципалітету виправдали. В Євросуді наголосили, що стаття містила ідеї та посили, які були досить серйозними та делікатними. Однак, попри важливу роль преси в суспільстві, ст.10 конвенції не гарантує повної свободи слова, навіть у питаннях висвітлення резонансних тем. Захист, який журналістам дає конвенція, поширюється на них лише за умови, що вони діють добросовісно, надають достовірну та об’єктивну інформацію.

Відповідно, у рішенні від 25.05.2021 у справі «Milosavljević v. Serbia» ЄСПЛ не побачив порушення ст.10 конвенції.