Бабка внучке не кормилец

Органы опеки и попечительства дают согласие на отчуждение дома, квартиры, только если оно осуществляется родителями или лицами, их заменяющими. Такое заключение сделал ВС в постановлении №385/1598/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

10 лютого 2021 року                      м.Київ                               №385/1598/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О. В.,
суддів: ОЛІЙНИК А.С. (доповідач), ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г.І., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.02.2019 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 4.06.2019,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Особа 1, яка діє в інтересах малолітньої дочки Особи 2, звернулася до суду з позовом до Особи 3, Особи 4 про визнання недійсним договору дарування будинку.

Позов обґрунтований тим, що вона зареєстрована проживає в будинку за Адресою 1, разом зі своєю малолітньою дочкою Особою 2, Інформація 1. Цей житловий будинок належав матері її батька Особі 5, який помер Інформація 2, а саме бабі малолітньої Особи 2.

У вказаному будинку також зареєстрована та проживає мати Особи 1 — Особа 6 та брат Особа 5, що підтверджується копією домової книги та довідками Гайворонської міської ради від 5.10.2018 №3937 та 2.10.2018 №3879.

27.03.2018 приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховська Т.С посвідчила та зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №422 договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за Адресою 1, укладений між Особою 3 (бабою дитини) та Особою 4 (тіткою позивача), яка є дочкою Особи 3.

Оспорюваний договір дарування підлягає визнанню недійсним, оскільки обмежує права та законні інтереси дитини на житло, позбавляючи її права користування житловим приміщенням, учиненого без дозволу органу опіки та піклування, що завдає істотної шкоди її фізичному та розумовому розвитку та суперечить моральним засадам суспільства, а порушені права дитини підлягають відновленню.

Позивач просила суд визнати недійсним договір дарування, укладений 27.03.2018 між Особою 3 та Особою 4.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гайворонського районного суду від 28.02.2019, яке залишене без змін постановою Кропивницького АС від 4.06.2019, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 27.03.2018. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаним житловим будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року Особа 3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гайворонського районного суду від 28.02.2019 та постанову Кропивницького АС від 4.03.2019, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове — про відмову в позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Особа 3 є бабою Особи 2, що не зобов’язує утримувати та забезпечувати малолітню Особу 2, тому не повинна отримувати дозвіл від органу опіки та піклування на оформлення договору дарування.

Вважає, що Особа 1, яка діє в інтересах малолітньої Особи 2, не надала суду жодного належного доказу, який підтвердив би факт порушення прав малолітньої дитини чи до звуження обсягу існуючих її майнових прав або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Особа 1 разом з дітьми та чоловіком з 2011 року проживає за Адресою 2.

Згідно з відповіддю Комунального закладу «Хащуватський ліцей», отриманої на адвокатський запит, Особа 1 разом з чоловіком та дітьми постійно проживає в с.Хащувате, її дочка відвідує школу, навчається в другому класі.

Право користування будинком за дитиною збереглося, оскільки вона там зареєстрована, але право власності не виникає у зв’язку з реєстрацією місця проживання.

Орган опіки та піклування надав висновок, що права дитини порушено, але не встановив усі обставини справи, а саме, чи є на праві власності батька дитини нерухоме майно, відомості з реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні, а є лише відомості щодо майна матері.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27.03.2018 приватний нотаріус Благовіщенського РНО Кіровоградської області Веліховська Т. С. посвідчила та зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №422 договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за Адресою 1, укладений між Особою 3 та Особою 4 .

Суд першої інстанції встановив, що орган опіки та піклування не надавав дозволу на відчуження спірного житлового будинку.

Також встановлено, що малолітня Особа 2 зареєстрована за Адресою 1 <…>.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Предметом позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що він укладений без надання дозволу органу опіки та піклування, оскільки у будинку зареєстрована малолітня дитина.

Відповідно до вимог ч.1 ст.215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК).

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаним житловим будинком.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до правил стст.203, 215 ЦК, ВC виходить з такого.

Відповідно до ст.12 закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час учинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також стст.17, 18 закону «Про охорону дитинства», ст.177 СК дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах — обов’язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов’язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

До осіб, що замінюють батьків та мають обов’язки щодо дитини, відповідно до положень СК належать:

1) опікун (ч.4 ст.249 СК);

2) піклувальник (ча.4 ст.249 СК);

3) особа, що усиновила чи удочерила (ч.4 ст.232 СК);

4) патронатний вихователь (ст.255 СК);

5) прийомні батьки (ч.2 ст.256² СК);

6) батьки—вихователі дитячого будинку (ч.2 ст.256⁶ СК);

7) фактичний вихователь, особа, яка взяла у свою сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (ст.261 СК).

Відповідно до ч.2 ст.177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з чч.4, 5 ст.177 СК орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до ч.6 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК правочин, укладений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст.177 СК заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч.6 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК) за умови, якщо буде встановлено, що він суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові ВС від 20.03.2019 у справі №1612/2343/12.

Системне тлумачення вказаних норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуженння здійснюється батьками або особами, які їх замінюють.

ВС виходить з того, що Особа 3 є бабою малолітньої Особи 2, яка зареєстрована у спірному будинку, не є особою, що замінює її батьків, тобто не зобов’язана утримувати та забезпечувати малолітню Особу 2, суди дійшли необґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки для укладення Особою 3 оспорюваного договору дарування будинку згоди органу опіки і піклування не вимагається.

Згідно з чч.3, 4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

Крім того, ВС зазначає, що суди встановили, що на момент укладення оспорюваного договору малолітня Особа 2 зареєстрована у будинку за Адресою 1. Суди не встановили і не мотивували, що договір дарування будинку обмежує права та законні інтереси дитини на житло, завдає істотної шкоди її інтересам.

Враховуючи, що права та інтереси малолітньої Особи 2 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним із заявлених підстав позову.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи суди встановили, надали оцінку доказам у справі, проте неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (ст.263 Цивільного процесуального кодексу), що відповідно до ст.411 ЦПК є підставою для їх скасування.

Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з чч.1—3 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, ВС вважає за необхідне касаційну скаргу Особи 3 задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп.»б», «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з чч.1, 2 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову — на відповідача;

2) у разі відмови в позові — на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що касаційну скаргу Особи 3 задоволено, в позові відмовлено, з Особи 1 на користь Особи 3 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги — 1057,20 грн., та за подання касаційної скарги — 1409,60 грн., усього 2466,80 грн.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.02.2019 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 4.06.2019 скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові Особи 1, яка діє в інтересах малолітньої дочки Особи 2, до Особи 3, Особи 4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — орган опіки та піклування в особі Гайворонської районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування будинку відмовити.

Стягнути з Особи 1 на користь Особи 3 судові витрати у розмірі 2466,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.