Судья Большой палаты Верховного Суда Александр Прокопенко:

«БП еще есть над чем работать, чтобы решения были понятными, справедливыми, прогнозируемыми»

Он стал судьей фактически на заре независимости Украины, поэтому испытал на себе все реформы, которые переживала отечественная Фемида. И, пройдя все ступени судейской карьеры, оказался на самом верху. При этом не пытался следовать за мнением большинства и отстаивал свою позицию, даже если оставался один против всех. Поэтому накануне профессионального праздника «ЗиБ» решил поинтересоваться у судьи Большой палаты Верховного Суда Александра ПРОКОПЕНКО его видением как последних реформ, так и отдельных резонансных событий и решений, будораживших юридическое сообщество.

«ВС не повинен змінювати свою практику кожні кілька місяців»

— Олександре Борисовичу, ви прийшли до ВС з посади судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України. Тобто лише змінили посвідчення, а фактичне місце роботи залишилося тим самим. Чи відчули ви зміни у роботі найвищого суду, якщо порівнювати ВП ВС та ВСУ?

— Як ВСУ до 15.12.2017, так і Велика палата ВС у подальшому покликані забезпечувати єдність судової практики. Без цього неможливо говорити про верховенство права як об’єктивну реальність. Переконаний, що створення зрозумілого, розумно передбачуваного, справедливого та однакового для всіх гарантовано захищеного правового поля має бути основним завданням забезпечення єдності судової практики. З огляду на ці міркування саме такі першочергові завдання були поставлені перед ВСУ і такі ж залишаються для касаційних судів та ВП ВС.

Водночас після 3-х років роботи ВС у засобах масової інформації, особливо в Інтернеті, можна прочитати про те, що ВП ще є над чим працювати, щоб рішення були зрозумілими, справедливими, прогнозованими та не викликали різного тлумачення. Окрім цього, сам ВС не повинен змінювати свою практику кожні кілька місяців та не допускати помилок під час ухвалення рішень.

— Ви один з небагатьох суддів найвищого судового органу, який має час і натхнення висловлювати окремі думки щодо рішень колег. Але останнім часом їх поменшало. Чому?

— За період роботи з 2009 року суддею Судової палати у кримінальних справах та з 2012-го — Судової палати в адміністративних справ ВСУ кількість висловлених мною окремих думок була незначна.

Працюючи суддею ВП ВС, у зв’язку з розбіжностями у трактуванні норм законодавства суддями під час ухвалення рішень мушу, не погоджуючись з позицією більшості, викладати свою правову позицію в окремих думках і їх кількість досить велика. При цьому в певних категоріях справ, де сформувалась усталена судова практика, я, висловивши свою позицію в кількох типових справах, припинив у подальшому публікувати окремі думки.

— Як ви ставитеся до назви своєї посади: суддя КАС у складі ВС, обраний до ВП ВС? Чи виправданим було створення такої «матрійки»? Адже, по суті, ми маємо ту саму чотириланкову систему перегляду. Чи єдиною метою була фактична люстрація суддів вищих спеціалізованих судів та ВСУ?

— Назву посади було визначено законом «Про судоустрій і статус суддів» та продубльовано у відповідному указі Президента. Втім, я краще сприймаю назву своєї посади як «суддя Верховного Суду».

У 2016 році, під час ухвалення змін до Конституції та до профільного законодавства, думка суддів, зокрема і ВСУ, парламентарів не цікавила. Як ми всі добре пам’ятаємо, проект закону «Про судоустрій і статус суддів» був зареєстрований у парламенті 30 травня, а вже 2 червня проголосований. Водночас ВСУ оперативно відреагував і надав свій висновок до цього проекту, в якому наголошувалося на конституційно-правовому статусі Суду, можливих загрозах незалежності судової влади і суддів, у тому числі і у питаннях проведення кваліфікаційного оцінювання, добору кандидатів, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Так само зверталась увага на можливі труднощі у забезпеченні організаційної єдності найвищої судової інстанції, неузгодженості правових позицій, що ослаблюватиме найвищий судовий орган України.

Судді висловили також і занепокоєння поспішним унесенням законопроекту до Верховної Ради, але до нас не прислухалися і закон був ухвалений. Діючи послідовно, через кілька після набрання ним чинності Пленум ВСУ звернувся до Конституційного Суду з відповідним поданням щодо неконституційності окремих положень закону №1402-VIII. В ньому наголошувалося на питаннях, пов’язаних з ВСУ, вищими судами та суддями, які в них працювали, оцінюванням, а також проблемах, що виникали у суддів, призначених вперше на п’ятирічний строк та суддів у відставці. При цьому просили КС розглянути наше подання як невідкладне…

І тільки 18.02.2020 отримали рішення з відповіддю лише на одне питання — щодо «ліквідації» ВСУ. В одній частині провадження за цим поданням було закрите, інша, зокрема доля вищих спеціалізованих судів та їх суддів, взагалі не знайшла відображення у рішенні КС. Як ви пам’ятаєте, протягом певного періоду Вища кваліфікаційна комісія суддів намагалася перевести їх до апеляційної інстанції. На мою думку, як без дотримання їхнього статусу суддів, обраних безстроково до касаційних судів, так і гарантій суддівської незалежності.

Можливо, дійсно була мета позбутися частини суддів ВСУ та касаційних судів.

На поставлені запитання своєчасно та повно мав би відповісти КС. Всі необхідні заходи відповідно до чинного на той час законодавства ВСУ були вжиті. Але у нормативний спосіб відповідь не була надана, що дотепер призводить до невирішення проблеми існування двох найвищих судових інстанцій, а також долі суддів, які залишаються у ВСУ та вищих судах.

— Того, що робити з дуалізмом верховних судів, схоже, не знає ніхто. Адже якщо ВСУ не можна ліквідувати і він змінив назву ще у вересні 2016-го, то було неконституційно утворювати ще один ВС. Яким ви бачите вихід із цієї ситуації?

— Зі змісту рішення КС від 18.02.2020 №2-р/2020 вбачається висновок, що закон №1401-VIII (щодо змін до Конституції) не передбачав ліквідації ВСУ, фактично простежується перейменування найвищого судового органу в державі Україна. Крім того, зі змісту висновків КС убачається дотримання принципу інституційної безперервності функціонування Суду, про що фактично свідчить і набрання чинності з 15.12.2017 процесуальними кодексами. Водночас врегулювати це питання (з урахуванням тривалості часу, який минув як з 2016 року, так і вже після ухвалення рішення №2-р/2020) можливо лише шляхом внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів». На це спрямовано ряд законопроектів (№№3711, 3711-1, 3711-2), які перебувають на розгляді у парламенті.

Я вважаю, що судді ВСУ та ВС мають працювати в одній установі з однаковими повноваженнями та забезпеченням.

«Принцип правової визначеності повинен запобігати перегляду рішень, що набрали чинності, з ініціативи держави»

— Представники ВС в один голос закликають суди нижчих інстанцій послуговуватися прецедентами Європейського суду з прав людини. Проте ВП ВС відмовилася розглянути як виключну правову проблему можливість відступу від принципу res judicata. Хоча у Страсбурзі наголосили, що цей принцип не є абсолютним, особливо коли йдеться про соціальні зобов’язання держави. Якою була ваша позиція?

— Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов’язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

З огляду на ст.152 Конституції та ст.91 закону «Про Конституційний Суд України» встановлена КС неконституційність чи конституційність правового акта чи окремих положень має значення насамперед як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ. А не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Виняток визначено для випадків, коли рішення ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали (п.1 ч.3 ст.320 ГПК, п.1 ч.5 ст.361 КАС, п.1 ч.3 ст.423 ЦПК).

Справу, яку ви згадали (№808/1628/18), ухвалою від 25.03.2020 було повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду для розгляду. ВП ВС дійшла висновку про відсутність обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, що не створювало підстави для прийняття до розгляду цієї справи.

Наведу інший приклад — справу №240/4937/18, коли позивач просив визнати протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам у розмірі, визначеному ст.39 закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, враховуючи рішення КС із цього питання.

Спір полягав у праві особи на отримання передбачених ст.39 закону №796-XII доплат як непрацюючому пенсіонеру з моменту ухвалення рішення КС від 17.07.2018. Тобто із цієї дати відновлено дію ст.39 закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 1.01.2015). Водночас з 1.01.2016 ст.39 закону №796-XII діє в редакції, яка передбачає доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Тобто позивач до цієї категорії не належав.

КС ухвалив рішення виключно щодо закону від 28.12.2014 №76-VІІІ. Разом із тим ВП, розглядаючи цю справу як зразкову, ухвалила рішення на користь позивача — непрацюючого пенсіонера і поновила його порушене право.

Я мав окрему думку в цій справі, оскільки вважаю, що у такий спосіб ВС перебрав на себе дискреційні повноваження КС та законодавця.

— Під час співбесід у Раді суддів багатьом кандидатам до КС також ставилося питання щодо дії неконституційного акта в часі. Чи може держава ухилятися від виконання своїх зобов’язань, а потім, посилаючись на цей принцип, відмовляти у перегляді судових рішень, в яких застосовувалася неконституційна норма? Чи буде суспільство сприймати суд як справедливий, якщо він якраз цю справедливість не захищає?

— Це питання перегукується з попереднім. Водночас необхідно задуматися над тим, що Верховна Рада ухвалює закони, частина яких періодично визнається неконституційними.

КС є інституцією, що виконує правозахисну функцію у розумінні ст.55 Конституції як останній рубіж використання національних засобів юридичного захисту. Тому наші громадяни успішно використовують надане їм право звертатися до КС з конституційними скаргами.

При дотриманні превентивної функції КС, коли інші гілки влади знатимуть, що Суд працює ефективно та справедливо, вони, як мені видається, будуть утримуватися від ухвалення незаконних актів. Принцип правової визначеності повинен бути спрямований на запобігання перегляду рішень, що набрали чинності, з ініціативи держави для того, щоб суд сприймався справедливим.

Наведу приклад рішення ВП ВС та своєї окремої думки у справі, що стосувалася судді у відставці, який звільнився з посади у 2015 році. Тобто до того часу, коли законодавець увів обов’язкове кваліфікаційне оцінювання і запровадив різне грошове забезпечення суддів залежно від цієї обставини (справа №0640/3835/18).

Більшість суддів ВП ВС дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо його права на перерахунок розміру довічного утримання до дати набрання чинності пп.16 п.1 розд.I закону №193-IX, яким були виключені пп.22, 23 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII, з тих підстав, що він не проходив кваліфоцінювання.

Водночас судді, які підтримували протилежну позицію, висловили її в спільній окремій думці. Ми запропонували інший спосіб захисту порушеного права суддів у відставці, зокрема, на отримання відповідного грошового забезпечення.

Гарантії незалежності суддів установлено у ст.48 законів №№2453-VI (у редакції закону №192-VIII) та 1402-VIII — все це закони «Про судоустрій і статус суддів» у різних редакціях. Положення цих актів щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції та міжнародних актів, бути спрямованими на забезпечення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів.

Під час розгляду цієї зразкової справи, на моє переконання, необхідно було застосувати положення стст.8, 22, 126, 130 Конституції. Адже вони визначають засадничі підходи до забезпечення незалежності і недоторканності суддів.

Водночас за наявності рішення КС №2-р/2020 при застосуванні норми Конституції як норми прямої дії звертатися з поданням до КС, як того вимагає ч.4 ст.7 КАС, було б не потрібно, про що, на мою думку, необхідно було зазначити у рішенні ВП.

«Саме ВП ВС змінила практику розгляду позовів суддів до ВККС»

— Також правників, а особливо суддів, не може не дивувати відмінність правових позицій, які висловлюються Касаційним адміністративним судом (раніше — Вищим адміністративним судом) та ВП ВС (ВСУ). У багатьох питаннях, які стосуються суддів, перші стають на бік позивача, а другі — на бік держави. Із чим це пов’язано?

— Як колись у ВАС та ВСУ, так і у КАС та ВП ВС працюють кваліфіковані судді із необхідним досвідом роботи. Ухвалюючи рішення, вони керуються відповідними положеннями КАС. При цьому забезпечується апеляційний перегляд ухвалених рішень, а значить, і право вищої інстанції оцінити представлені сторонами докази та аргументи.

Що ж до відмінності між позиціями ВАС та ВСУ, то у справах за позовами суддів у переважній більшості вони стосувалися строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Так, до набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції закону №192-VIII) законодавство не передбачало строків «давності» притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги. На це зверталася увага і у відомому рішенні ЄСПЛ від 9.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України».

Закон №192-VIII ухвалено 12.02.2015, при цьому частина його положень, зокрема щодо повноважень Вищої ради правосуддя, набирала чинності з наступного після опублікування дня, тобто з 27.02.2015. А в цілому закон набирав чинності через 30 днів, тобто з 28.03.2015. У зв’язку із цим серед юристів виникли дискусії щодо запровадження цим законом строків можливого притягнення суддів до відповідальності саме за порушення присяги (з приводу вчинення іншого дисциплінарного проступку такі питання не виникали, оскільки вони були врегульовані законом «Про судоустрій і статус суддів» в редакції 2010 року).

Сьогодні справи, які розглядаються КАС як судом першої інстанції, зокрема і за позовами суддів, переглядаються суддями ВП ВС. І кожен з нас має власну позицію, а рішення приймається за внутрішнім переконанням кожного. При підтриманні більшістю того чи іншого проекту він стає рішенням, а судді, що залишаються в меншості, при бажанні висловлюють свою позицію в окремій думці. До речі, це доволі часто можна спостерігати у справах, які ухвалюються ВП.

Водночас для прикладу наведу справу №800/623/16 (800/98/16), у якій суддя просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 14.01.2016 — про внесення до Верховної Ради подання про її звільнення з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва за порушення присяги. У цій справі ВРЮ відповідно до закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і на підставі матеріалів проведеної ТСК перевірки ухвалила рішення про внесення подання про звільнення судді.

Справа розглядалася неодноразово як ВАС, так і ВСУ. Останнім рішенням КАС ухвалив відмовити в задоволенні позову. Разом з тим саме ВП ВС 12.12.2019, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначене рішення КАС скасувала й ухвалила власне, яким позовні вимоги у відповідній частині задовольнила — скасувала рішення ВРЮ.

Що важливо, на мою думку, лише двоє суддів із 18, які брали участь у прийнятті рішення, висловили окремі думки. З повним текстом та аргументами сторін, як і міркуваннями, висловленими в окремих думках, читачі можуть ознайомитися в ЄДРСР.

— Напевне, рідкісним прикладом єдності були рішення, якими визнавалися необґрунтованими рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів про звільнення тих, хто нібито не пройшов кваліфоцінювання. Але ж і конкурс до ВС проводила та сама ВККС, послуговуючись тими самими суб’єктивними критеріями оцінки доброчесності. Чи можна за таких умов говорити про об’єктивність добору суддів ВС? Чи все ж таки могло відбуватися певне корегування результатів за рахунок цього критерію на догоду вул.Банковій чи громадським активістам?

— Так, питання щодо об’єктивної оцінки результатів участі у конкурсі до ВС, зокрема від конкурсантів, які не стали переможцями, виникають. Позиція ВС із цього питання всім відома із судових рішень. Про те, наскільки ця позиція правильна і наскільки був об’єктивним конкурс до ВС, ми зможемо дізнатись із часом — після висловлення ЄСПЛ своєї позиції.

Водночас саме ВП ВС у лютому 2020 року змінила практику розгляду позовів суддів до ВККС щодо оскарження висновків про проходження кваліфоцінювання та відповідності займаній посаді. Було визначено, що такі рішення оскаржуються після ухвалення відповідного рішення Вищою радою правосуддя. ВП ВС обґрунтувала це посиланням на ч.8 ст.238 КАС.

Зауважу, що до липня 2019 року ВРП не ухвалювала рішень, в яких не погоджувалася б з висновками ВККС щодо «вмотивованості» ухвалених комісією рішень. Разом з тим КАС як суд першої інстанції такі рішення ухвалював, і вони перебували на розгляді у ВП ВС у зв’язку з поданими апеляційними скаргами.

Не погоджуючись із правовим висновком більшості суддів, я та частина моїх колег із ВП ВС в окремій думці висловили переконання та обґрунтування права суддів оскаржувати до суду такі рішення комісії. Адже це передбачено як ст.266 КАС, так і положеннями чч.2 та 3 ст.88 закону №1402-VIII. І учасники конкурсу мають знати причини, з яких вони не стали переможцями.

Так само було б, на мою думку, помилковим погодитися з тим, що члени комісії виставляють бали при співбесіді за своїм переконанням і що це виключно дискреційні повноваженні членів ВККС. Такі висновки повинні бути мотивовані, адже суддя має знати, чому і за якими критеріями він визнається таким, що не відповідає займаній посаді.

— До речі, у рішенні №2-р/2020 КС так і не висловився ще з одного питання — звільнення суддів через непроходження кваліфоцінювання. Яка ваша позиція із цього приводу?

— Так, ВРП на підставі подання ВККС та відповідно до пп.4 п.16¹ розд.XV «Перехідні положення» Конституції ухвалює рішення про звільнення суддів, які не пройшли кваліфоцінювання. З такими рішеннями під час їх розгляду погоджується більшість суддів ВП ВС. Проте з метою можливої майбутньої зміни правових позицій ВС чи вдосконалення законодавства висловлюю своє бачення цього питання.

Правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. Однією з них є особливий порядок звільнення з посади. Перелік підстав для звільнення встановлено у ч.6 ст.126 Конституції, і цей перелік є вичерпним.

Визначення на рівні Основного Закону чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (ч.7 ст.126 Конституції) є запорукою того, що судді будуть обізнані з цими юридичними підставами. Також це гарантія сталості правового регулювання і прогнозованості наслідків, які кожна зацікавлена особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.

Зазначу, що закон «Про судоустрій і статус суддів» не містить нормативного визначення, що вкладається у зміст понять «компетентність» та «доброчесність». Утім, ці критерії є як умовами доступу до професії (відповідно до ст.127 Конституції), так і умовою для залишення на посаді.

Відсутність бодай загального визначення цих понять на законодавчому рівні, як і керівних принципів їхнього застосування при оцінці професійної діяльності суддів у зіставленні з широкими дискреційними повноваженнями ВККС та ВРП у цій сфері ставить під сумнів «якість» такого закону, зокрема таку його характеристику, як передбачуваність.

Поняття «компетентність» і «доброчесність» мають дуже широкий спектр, на розуміння чи сприйняття яких впливають менталітет, традиції, культура суспільства, зокрема й правова, його соціально-економічний розвиток. Тобто є багато чинників, які формують уявлення про ці категорії. Тому за відсутності нормативного визначення цих понять і визначених практикою підходів до їх тлумачення і застосування не доводиться говорити про чіткість, ясність, передбачуваність закону щодо впровадження таких підстав для звільнення, невідповідність яким фактично прирівнюється до дисциплінарної відповідальності судді.

У такій площині звільнення з посади через невідповідність критеріям кваліфоцінювання дещо уподібнюється до звільнення «за порушення присяги». І в цьому зв’язку показовим і вартим уваги є рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України».

«Авторитет судових рішень повинен ґрунтуватися на переконливості та мудрості»

— 6,5 року тому був прийнятий закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Нині наводять різні цифри, але всі вони свідчать, що судам зразка 2013 року довіряли більше, ніж сьогодні. Тобто закон не спрацював, хоча тисячі суддів просто виштовхнули із системи під тиском так званих активістів. Чому судова система не змогла захистити себе від тиску влади та вулиці?

— На моє переконання, діючі судді, так само як і кандидати на посади суддів, повинні бути підготовленими до можливого впливу, демонструвати стресостійкість, витримувати негаразди, при цьому сумлінно виконувати свою роботу, розуміючи певну несправедливість висловлювань тих, хто критикує деякі ухвалені нами рішення.

Водночас думаю, що такі законодавчі зміни зорієнтували суддів на зміну профільного законодавства. Фактично це був перший закон, який «спонукав» до звільнення суддів — у відставку чи за власним бажанням. Судді визначалися щодо свого майбутнього…

Водночас ВСУ відповідно до наданих повноважень реагував і висловлювався щодо законодавчих пропозицій, наприклад щодо висновку на проект закону «Про судоустрій і статус суддів» 2016 року, а потім і щодо цього закону, так само як і щодо закону «Про очищення влади». ВСУ звернувся з відповідними поданнями до КС на своїх пленумах.

Результати розгляду чи нерозгляду цих подань ви добре знаєте. Згадаю всім відоме рішення ЄСПЛ «Полях та інші проти України», а в судах у провадженні більш ніж 5 років перебуває велика кількість справ щодо оскарження рішень про звільнення на підставі закону «Про очищення влади». Є судді, які потрапили під дію двох законів: «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про очищення влади» — і їхні справи також перебувають як у провадженні КС за конституційними скаргами, так і у ЄСПЛ.

Крім того, у провадженні ЄСПЛ перебуває заява суддів ВСУ щодо порушених прав.

Таким чином, українські судді не є належним чином захищені національним законодавством, перебувають під постійним впливом та тиском. Тому, на жаль, вимушені в таких умовах шукати захисту на європейському рівні. Такі наслідки є негативними не тільки для представників судової влади, але й для всієї держави.

КС повинен працювати ефективно, ставши останнім фільтром національного способу правового захисту прав людини перед зверненням громадянами до ЄСПЛ щодо порушення конвенційних прав і основоположних свобод. Зокрема, про це я зазначив у своєму мотиваційному листі як кандидат на посаду судді КС.

— Ви, якщо не помиляюсь, єдиний, хто виступив проти звернення із поданням до КС щодо конституційності встановлених обмежень на час карантину. Ви вважаєте, що Уряд не порушив Конституції цими обмеженнями?

— За це подання я не голосував з інших міркувань. Суди системи судоустрою, ухвалюючи рішення у конкретних справах, могли і зобов’язані були зробити висновки про застосовування чи незастосування встановлених обмежень щодо змісту та обсягу конституційних прав і свобод громадян. При цьому мали керуватися і відповідними статтями Конституції як нормами прямої дії. Адже саме на суди, зокрема і Верховний, покладається обов’язок тлумачити закони.

Крім того, можна було спрогнозувати, що КС дійде висновку про закриття провадження у частині подання щодо постанови Кабінету Міністрів №392 та затвердженого цією постановою Порядку здійснення протиепідемічних заходів.

Складалося враження, що ВС звертається до КС щодо обмежень суддівської винагороди у власних інтересах, з чим я не погоджувався. Водночас я був одним із тих суддів ВС, які 30.03.2018 на Пленумі підтримали звернення суддів першої та апеляційної інстанцій до КС щодо неконституційних обмежень закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині відмінностей у суддівській винагороді між суддями. Тоді більшість суддів ВС не підтримала таке звернення.

Ми з колегами відстоювали позицію щодо усунення відмінностей у визначенні розміру суддівської винагороди у зразковій справі №200/9195/19-а. І наші аргументи викладені в окремій думці до рішення ВП ВС від 4.11.2020.

Для мене, як і для всіх суддів, є очевидним, що зменшення суддівської винагороди призводить до зниження не тільки змісту та обсягу прав суддів, а й конституційних гарантій їхньої незалежності. Така ж позиція постійно простежується у рішеннях КС.

Водночас суддівська винагорода для судді має займати важливе, але не основне місце. Суддя має бути матеріально забезпеченим на достатньому рівні для уникнення будь-яких негативних ризиків і впливів при здійсненні правосуддя. Проте суддівська винагорода має бути співмірною з доходами інших, а також еквівалентною економічній спроможності держави.

— Велика частина юридичної спільноти була здивована заявою, яку схвалив останній Пленум ВС щодо подій довкола Окружного адміністративного суду м.Києва, пов’язаних із записами, які оприлюднило Національне антикорупційне бюро України. Ви знову голосували проти. Чому?

— Так, я був одним із тих трьох суддів, які голосували проти запропонованого тексту заяви. Вважаю, що ВС не повинен у позапроцесуальний спосіб реагувати на резонансні події.

Як громадянин та юрист я не мав об’єктивної інформації для прийняття рішення щодо обговорюваних обставин, а як суддя не мав права висловлювати свою позицію із цього питання. Адже за певних обставин розумію, що можу в перспективі розглядати справу учасників подібних правовідносин.

— А як ви сприйняли рішення КС від 27.10.2020 №13-р/2020, що спричинило стільки галасу у владній верхівці? Які шляхи виходу із ситуації, що склалася з декларуванням, бачите ви?

— Хоч яким є це рішення, воно є обов’язковим до виконання. І виконуватися має не формально, шляхом відновлення норм, що визнані неконституційними, а шляхом приведення антикорупційного законодавства у відповідність з рішенням КС. Тільки так, на мою думку, можна вийти із ситуації, що склалася. Інакше будуть порушені усі основоположні принципи права.

Відновлення норм антикорупційного законодавства не може відбуватися паралельно зі звільненням суддів КС у спосіб, не передбачений законом. На мою думку, свідоме подальше порушення будь-яким органом чи посадовою особою положень Конституції тільки поглибить конституційну кризу.

«Судам потрібно дати можливість працювати у стабільному режимі»

— Нова хвиля реформи 2019 року знову накрила найвищий суд: скорочення посад, окладів, касаційні фільтри… Чому після 2014 року влада тільки те й робить, що руйнує судову систему, а судові органи, зокрема Вища рада правосуддя, дозволяють реалізовувати ці задуми?

— У нашій державі з 1991 року (ключовими були 1992, 1996, 2002, 2010, 2014 — 2016 роки) реформується профільне законодавство. Фактично після кожних виборів — при зміні політичних еліт потенційні переможці серед пріоритетних завдань визначають судову реформу. Зміни, які відбулися у 2014 — 2016 роках, спонукали багатьох професійних суддів, зневірившись у позитивних змінах, звільнитися із займаних посад, що призвело до ситуації, коли в державі не вистачає близько третини суддів.

Серед суддів, як і у будь-яких державних чи приватних структурах, є ті, які, на думку об’єктивного спостерігача, не відповідають високим вимогам займаної посади. Водночас я вірю, що таких суддів небагато.

Для перевірки висловлених до суддів претензій створена ВРП, яка здійснює дисциплінарний контроль за наявності відповідних підстав. Водночас відповідно до конституційного статусу та наданих повноважень саме на неї і покладені основні обов’язки відстоювати інтереси суддів, зокрема і шляхом надання консультативних висновків до проектів законів, які стосуються внесення змін до профільного законодавства.

На моє переконання, ключовим при проведенні реформ є забезпечення передбачених Конституцією засад щодо поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. З розумінням того, що кожна влада має здійснювати свої повноваження відповідно до ст.19 Конституції. При цьому повинні виконуватися конституційні засади незалежності кожного судді як носія судової влади в Україні.

Погоджуюсь із тими політиками, юристами і просто громадянами, які висловлюють думку про те, що судам потрібно дати можливість працювати у стабільному режимі.

— Що потрібно зробити законодавцеві, суддям, суспільству, аби при кожній зміні влади у нових можновладців не виникало спокуси перекроїти судову систему?

— Я переконаний, що судді у своїй більшості чесно і сумлінно виконують свої повноваження, забезпечуючи у непростих умовах надмірного навантаження розгляд важливих для людей і держави справ при вирішенні правових конфліктів. Натомість останніми роками у ЗМІ цілеспрямовано формується негативна думка про суди та суддів. Періодично трапляються випадки, що і судді своєю поведінкою чи рішеннями також впливають на формування такої думки.

Тому всі ми як через свою поведінку, так і через ухвалення справедливих та неупереджених рішень повинні стимулювати розвиток судової влади і сприяти утвердженню гідного ставлення до діяльності всіх суддів. Авторитет наших рішень повинен ґрунтуватися на переконливості та мудрості.

Водночас судді повинні знаходити час і бути відкритими до спілкування, пояснювати суспільству ухвалені рішення для того, щоб люди розуміли, чому саме так застосована норма права.

Від парламенту необхідно дочекатися ухвалення законопроектів, які сприятимуть розблокуванню роботи ВККС і будуть спрямовані на стабільну роботу судів задля здійснення ефективного, незалежного і безстороннього судочинства.

Політикам та активістам, на мою думку, потрібно утримуватися від безпідставних обвинувачень суддів, що призводить до формування негативного уявлення суспільства про судову владу. Суддям у свою чергу необхідно своїми діями, вчинками та рішеннями не давати підстав для формування негативного ставлення до суддівської спільноти.

— Дякую за бесіду. Дозвольте привітати вас із повторним обранням до складу ВП, а також у вашій особі усіх суддів України з професійним святом, що наближається. І хай на вашому шляху буде менше реформ, а більше мудрих та переконливих рішень.

— Дякую і вам. Бережіть себе та рідних!