Сквозные трансформации

Опирается ли проект Концепции развития юридического образования на опыт стран Запада?

Инертность сквозного обучения, примитивные «независимые» тесты, вымирание специализаций и «украинское право» в Польше. Почему именно такими последствиями грозит реформирование юридического образования и действительно ли оно опирается на немецкий опыт?

Спотворені запозичення

Всі реформатори в Україні намагаються продекларувати, що використовують успішний зарубіжний досвід. Але важливо не просто запозичити ідеї, а й витримати їх загальну логіку, дух позитивних напрацювань.

Подібне описував ще Монтеск’є в своєму трактаті «Про дух законів». Цезар заборонив римлянам зберігати у себе в будинку більше 60 сестерцій. У Римі цей закон був вельми успішним, позаяк спонукав багатих позичати бідним та сприяв розвитку економіки.

Той самий закон у Франції під час фінансиста Джона Ло, мав надзвичайні згубні наслідки. Перейнявши загальну ідею реформи Цезаря, він проігнорував дух закону. Цезар видав свій закон з метою збільшити обіг грошей в економіці, а французький міністр – сконцентрувати гроші в одних руках. Перший пропонував давати за гроші землі; другий – незабезпечені папірці.

Українці для цього мають своє визначення: «чув дзвін, та не знаю, де він». Нещодавно підготовлений під патронатом Комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради проект Концепції розвитку юридичної освіти ніби спирається на досвід Німеччини: загальний підсумковий екзамен випускників, наскрізне навчання та його практична орієнтованість. 

Але коли починаєш розбиратися із деталями – як насправді це влаштовано у Німеччині, і як це відтворено у проекті концепції, – то розумієш, що його розробники, щонайменше, ігнорують трактат Монтеск’є, а як факт – перекручують зарубіжний досвід під ідею посилення державно-владного втручання в освітню діяльність.

Німецький «наосліп»

Німецька система юридичної освіти не регулює освітню діяльність університетів від слова «зовсім». Університетам не нав’язуються ані освітні «стандарти», ані форми навчання студентів, ані порядок їх прийому на навчання. Регулюється, по суті, лише одне: порядок здачі підсумкових державних екзаменів.

Причому державні екзамени організовані таким чином, що складаються із двох етапів:

І етап (теоретичний) – за наслідками навчання в університеті протягом 4,5 років;

ІІ етап – за наслідками практики (стажування 1,5-2 роки).

Державний екзамен у свою чергу має 2 частини:

загально-обов’язкову (базові предмети – 70% балів) – вони приймаються за межами університетів комісіями із залученням зовнішніх професорів і практиків,

«університетську» (спеціальні предмети – 30% балів) – коли екзаменування випускників здійснює власна професура університетів.

Як такого переліку запитань не існує – екзаменаційні комісії можуть запитати з будь-якого курсу. Випускник може здати екзамен з базових предметів чи спеціальних (університетських), але без обох частин він диплом не отримує. Це гарантує незалежність оцінки знань студентів, але й самостійність університетів.

У нас пропонується повністю відлучити університети від права проводити випускні екзамени. Звісно, це призведе до знищення спеціалізацій та освітньо-наукових напрямів університетів. Юридичні виши перетворяться на формальність – студентам треба буде готуватися лише до тестів з 8 базових дисциплін.

Тут чи не основне: в Німеччині немає випускних тестів! Кожний екзамен – з базових дисциплін чи по спеціалізації — складається з письмової роботи та усної відповіді. Тому прийом екзаменів децентралізований – по землях, в апеляційних судах та університетах. Адже неможливо централізовано провести якісне оцінювання знань випускників у письмових та усних екзаменуваннях.

У нас все бажають централізувати. А це означає тестування (єдиний державний кваліфікаційний іспит) і лише з базових дисциплін. На підставі дуже елементарних запитань. Адже в інакший спосіб фізично неможливо у стислі терміни та без системних помилок організувати зовнішнє оцінювання випускників. Це виключає усні відповіді та індивідуальні практичні роботи. Тобто наші випускники за умови реалізації єдиного випускного екзамену будуть незграбними знавцями норм без можливості розвитку індивідуальних здібностей та спеціалізації. Щонайменше, вони просто не будуть вміти виступати з застосуванням юридичної термінології, дискутувати та оцінювати сукупність доказів.

Окрім того, «наскрізне навчання» в Німеччині як таке відсутнє. Все вирішує університет. Дійсно, в багатьох університетах юристів готують за безперервною магістерською програмою, але й в багатьох – по звичній нам системі: бакалавріат – магістратура. Більш того, є університетські програми, орієнтовані на «економічне право», «польське право», «право і політологію» тощо, які не дають право на роботу суддею, адвокатом чи нотаріусом, але розраховані на інші професії, для яких потрібні юридичні знання. Тут університети ще більш вільні у визначенні форм навчання та методів контролю.

А тепер подивимося, що пропонують нам у проекті концепції: лише наскрізна магістратура, скасування бакалавріату, заочного та вечірнього навчання (до речі – всупереч закону «Про вищу освіту»). Як наслідок, усі потенційні здобувачі загальних юридичних знань (управлінці, політологи, юрисконсульти, журналісти, виконавці, підприємці тощо) будуть відчужені від вітчизняної юридичної освіти. Не виключено, що у Німеччині з’явиться бакалавріат «українське право». А у Польщі – з’явиться точно! І я сам перший рекомендуватиму їхати вчитися у такий виш, бо не бачу перспектив бездумного юриста-випускника, «заточеного» на тести.

Нам намагаються «продати» те, від чого у країнах Заходу давно відмовилися. Наприклад, в 2001 році в Німеччині відмовилися від централізованого регулювання вступу випускників – кожний університет встановлює власну процедуру і вступ залежить від оцінок в атестаті та мотивації абітурієнтів. Також в Німеччині відмовилися від виключності екзаменування по базовим предметам та додали спеціалізацію (30% оцінювання у підсумковому екзаменуванні). Бо німці зрозуміли, що саме це стимулює розвиток спеціалізацій у юридичній науці та освіті, задовольняє потреби ринку на спеціалізацію. Там зрозуміли: спеціаліст з усього – це спеціаліст з нічого.

І основне – спеціалізація дозволяє зацікавити студентів у навчанні, а значить – притягти молодь в освіту, залучити найбільш талановитих іноземців.

Очевидно, що при підготовці усіх освітніх  реформ необхідно дбати про розвиток національних університетів та не робити кроки, що примушують студентів їхати на навчання за кордон. Бо студенти, які навчатимуться в Україні, – це майбутнє України.

Розробники проекту Концепції заклали в неї руйнівну алогічність: навіщо ускладнювати здобуття тих видів юридичної професії, замовником яких є ринок, а не держава?! Адже держава не допускає в класичну правничу професію (суддя, прокурор, адвокат, нотаріус тощо) неякісно підготовлених випускників завдяки закріпленню екзаменаційного порядку та вимог до стажу при прийнятті на посади згідно з законами «Про судоустрій та статус суддів, «Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», «Про нотаріат» тощо. Безглуздо «пресувати» вітчизняну освіту та марнувати мільярди гривень на неефективне випускне ЗНО, якщо діє якісне та індивідуалізоване екзаменаційне оцінювання при вступі в професію!

Прогноз невтілених реформ

Реалізація проекту концепції призведе до жахливих результатів. По-перше, відбудеться різке погіршення системно-методологічних знань студентів, орієнтованих тепер на тести, що у найближчій перспективі призведе до знецінення вітчизняної юридичної освіти та браку вмотивованих і ініціативних юристів.

Як наслідок, відбудеться скорочення набору абітурієнтів на юридичні спеціальності завдяки:

скасуванню заочної та вечірньої форми навчання,

скасуванню двоетапності освіти (бакалавріат-магістратура), що нині дозволяє залучати в юридичну спеціальність бакалаврів суміжних галузей (історія, соціологія, філософія, управління тощо),

небажанню студентів приймати участь у непередбачуваному тесто-орієнтованому єдиному державному екзамені по закінченні 6-річного навчання.

Зрештою різко погіршиться фінансове становище університетів за рахунок зменшення кількості абітурієнтів, а це потягне скорочення викладацького складу, збільшення навантаження, викличе напругу у викладацькому середовищі, змотивує звільнення викладачів-практиків.

Багатократно зросте бюрократизація юридичної освіти: стандарти, ліцензійні умови, скопусизація, плани, звіти та силабуси остаточно знищать інтерес до викладання найбільш фахових правників.

Істотно зросте й корупція у відносинах між міністерством освіти і науки, агентством з забезпечення якості освіти, іншими контролюючими державними органами, окремими перевіряльниками (експертами), з одного боку, та університетами, з іншого боку, позаяк звіти про додержання ліцензійних умов та стандартів стануть основою освітніх процесів.

Університети переорієнтовуватимуться винятково на базові (елементарні) дисципліни, що призведе до закриття більшості магістерських програм, звільнення викладачів профільних кафедр та закриття останніх, занепад профільних правових наук та наукових шкіл, відставання вітчизняних юристів від сучасних правових напрямів у сфері міжнародного економічного права, медичного та космічного права, електронної комерції, арбітражу, господарського, фінансового, земельного, екологічного, морського та інших правових галузей (інститутів).

Отже, проект концепції – шлях до гуманітарної та правової кризи. Не дивно, що аналогічні системи не існують в жодній країні світу.

Альтернативний план

На критику концепції її автори намагаються причепити опонентам ярлики типу «викладачі проти будь-яких змін», «система не хоче змінюватися» тощо. Аргументована дискусія у цій сфері все більше ускладнюється популізмом реформування освіти без збільшення її державного фінансування та самою відсутністю суспільного розуміння значення саморегулювання університетів. Якщо ж спробувати поглянути на проблеми юридичної освіти у контексті вимог відкритого суспільства та ринкової економіки, глобалізованого ринку освітніх послуг та демографічних ризиків розвитку держави, то можна запропонувати наступні заходи.

Публічно задекларувати широке суспільне значення юридичної освіти не лише для підготовки чотирьох правничих професій (суддя, прокурор, адвокат, нотаріус), якість відбору до яких цілком природно забезпечується конкурсними змаганнями поза сферою освіти. А для підвищення правової культури населення, підготовки юристів для економіки, політики, менеджменту та соціальної сфери, арбітражного управління, виконавчого провадження, функціонування органів влади та управління тощо.

В основу реформування покласти економічний чинник підвищення престижності викладацької професії, для чого збільшити щонайменше у 5 разів оплату праці професорсько-викладацького складу юридичних ВНЗ.

Надати університетам повну самостійність у доборі студентів на контрактні місця, регулюючи порядок вступу лише за державним замовленням та мінімальну вартість контрактів.

Забезпечити фінансування державою підвищення кваліфікації не менше 100 викладачів за кордоном на рік в провідних університетах США, Канади та ЄС.

Запровадити державну програму навчання щонайменше 100 найкращих студентів в магістратурі в провідних університетах США, Канади та ЄС.

Реформувати сферу наглядових рад державних університетів із залученням представників провідних університетів світу, наділивши останніх механізмами конкурсного відбору на посади викладачів.

Запровадити реальну зовнішню експертизу (із залученням сліпого рецензування) навчальних планів, підручників та навчальних програм юридичних ВНЗ.

Обмежити кількість дисциплін, що викладають студентам, одночасно забезпечивши реальний (а не номінальний) вибір студентами 30 % дисциплін спеціалізації та персоналій викладачів цих курсів.

Єдиний фаховий екзамен за прикладом Німеччини розбити на 2 частини:

теоретичний усний екзамен в університеті (30% оцінки),

публічна практична письмова робота з обраної спеціалізації (регіональний контроль спільної комісії представників Мін’юсту, прокуратури, адвокатури, судової влади та університету) 70% оцінки.

Заборонити втручання Міністерства юстиції в справи юридичної освіти, віддавши відповідні повноваження саморегулівним організаціям адвокатів, суддів та представників вищих юридичних навчальних закладів.

Не розгубити дух!

Бідна освіта не може бути якісною. Запозичення успішного зарубіжного досвіду вимагає повноти та відкидання владоорієнтованих спотворень, які руйнують дух реформ! Щонайменше безвідповідально ініціювати реформи без випробування їх на модельних університетах.

В контексті німецького досвіду це означає продуману неупереджену та децентралізовану систему підсумкового державного оцінювання за індивідуальними письмовими роботами та усними випробуваннями перед змішаною комісією  з викладачів, суддів та адвокатів. Плюс багатомільярдне державне замовлення, мінус будь-яке державне втручання у самостійність університетів (плани, стандарти, форми вступу та навчання, добору професорів). Необхідно бути абсолютно упевненими, що реформування юридичної освіти не виштовхне абітурієнтів за кордон, наприклад у Польщу, Словаччину, Чехію тощо із урахуванням підтвердження європейських дипломів в Україні.

Досі вигадувати «наш особистий шлях» в освіті та створювати перешкоди національним університетам у порівнянні із умовами, у яких працюють їх західні колеги!   

Бо буде, як із прикладом у трактаті Монтескьє: перекручене запозичення – це шлях до фінансового та соціального краху, збурення суспільства та фіаско горе-реформаторів.