Ругался, но исключительно в сторону правоохранителей...

Если сопротивление представителю власти совершено как противодействие задержанию, оно не может быть квалифицирующим признаком хулиганства. Такое заключение сделал ВС в постановлении №463/4135/16-к, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

17 вересня 2020 року                       м.Київ                               №463/4135/16-к

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БІЛИК Н.В.,
суддів: ЄМЦЯ О.П., ОСТАПУКА В.І. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Михальського М.І. в інтересах засудженого Особи 1 на вирок Личаківського районного суду м.Львова від 3.05.2018 та ухвалу Львівського апеляційного суду від 10.12.2018 в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140040000110, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.296 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Личаківського районного суду від 3.05.2018 Особу 1 засуджено за ч.3 ст.296 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки 6 місяців.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов’язки, передбачені в ст.76 цього кодексу.

Вирішено питання про речові докази в провадженні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду — без зміни.

Відповідно до вироку Особу 1 визнано винним у тому, що він, 10.01.2016, о 20:55, перебуваючи на вул.Вишинського, 14 у Львові, під час того, як до нього підійшли працівники поліції Особа 2 та Особа 3, які перебували у форменому одязі, представилися, показали службові посвідчення, оскільки перевіряли інформацію від громадян про скоєння двома невідомими хуліганських дій, запропонували обвинуваченому та особі, яка перебувала з останнім, пройти з ними для встановлення обставин події. Особа 1, умисно грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, учинив злісні хуліганські дії, які супроводжувались особливою зухвалістю, пов’язані з опором представникові влади, який виконує обов’язки щодо охорони громадського порядку, та полягали в тому, що він не виконав законної вимоги, поводив себе зухвало, учинив фізичний активний опір — відштовхував працівників поліції, шарпав за одяг і технічні засоби, викрикував на їхню адресу грубі нецензурні висловлювання, унаслідок чого до нього було застосовано спеціальні засоби: кайданки та «Терен 4м».

Крім того, після застосування спецзасобів та до приїзду іншого екіпажу протягом тривалого часу голосно ображав працівників поліції нецензурними словами, на зауваження не реагував, у тому числі не припиняв своїх хуліганських дій під час проходу повз місце події громадян з неповнолітніми дітьми. Після прибуття на місце події іншого екіпажу поліції продовжував висловлюватися нецензурно, чинив опір при транспортуванні до службового автомобіля, а також під час перевезення в службовому автомобілі. Після доставлення в приміщення Личаківського ВП ГУНП у Львівській області Особа 1 продовжив злісні хуліганські дії, поводив себе агресивно, кидався на працівників поліції, виражався на їхню адресу та лікарів, які прибули для надання йому медичної допомоги, нецензурними словами. Свої хуліганські дії Особа 1 учиняв протягом тривалого часу — з 20:55 до 23:00.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник оскаржує постановлені щодо Особи 1 судові рішення.

Вирок місцевого суду вважає незаконним з підстав неповноти та однобічності судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

У свою чергу апеляційний суд неналежно перевірив доводи скарги обвинуваченого щодо допущених місцевим судом порушень, повторно не дослідив обставин, які були не повністю та з порушенням досліджені судом першої інстанції.

Указані порушення вважає істотними, оскільки це не дало можливості перевірити обставини, які, на його думку, підтверджують відсутність у діях Особи 1 складу інкримінованого злочину. Просить закрити кримінальне провадження на підставі ч.7 ст.284 Кримінального процесуального кодексу.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів скарги захисника, заперечив проти її задоволення.

Мотиви суду

Відповідно до ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Тому твердження захисника про неповноту, однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи з огляду на положення як ст.433, так і ст.438 КПК не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК підставою для скасування або зміни рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

У ч.1 ст.412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов’язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених у ст.404 КПК.

Так, у ч.3 ст.404 КПК передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, установлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

У свою чергу ухвала апеляційного суду — це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції.

Крім того, в ухвалі апеляційного суду, при залишенні апеляційної скарги без задоволення, мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (ст.419 КПК).

Переглядаючи вирок місцевого суду щодо Особи 1 в апеляційному порядку, наведених вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Сторона захисту, подаючи апеляційну скаргу, указувала на те, що судом першої інстанції було неповно та з порушеннями встановлено дійсні обставини події, яка відбулася, просила повторно їх дослідити, але апеляційний суд це проігнорував.

Залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення, суд своїх висновків не мотивував, усіх доводів апелянта належним чином не перевірив, обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку та загальним формулюванням про доведеність винуватості Особи 1 у скоєнні інкримінованого злочину.

Указані порушення є істотними, оскільки вони перешкодили перевірити з достатньою повнотою обставини, які дозволяють зробити висновок про наявність чи відсутність у діях обвинуваченого складу злочину.

Суд першої інстанції виключив частину обвинувачення, а саме — учинення Особою 1 першочергових хуліганських дій у приміщенні кафе «Піца» на вул.Личаківскій у Львові, на припинення яких прибули працівники поліції.

При цьому відповідно до вироку встановлено, що Особа 1 був зупинений працівниками поліції на вул. Вишинського, 14 у Львові з метою встановлення його особи та обставин конфлікту, що відбувся в кафе «Піца». Він не виконав їхньої законної вимоги, поводив себе зухвало, учинив фізичний активний опір — відштовхував працівників поліції, шарпав за одяг і технічні засоби, викрикував на їхню адресу грубі нецензурні висловлювання, унаслідок чого до нього було застосовано спеціальні засоби.

Дійшовши переконання про наявність у діях Особи 1 складу злочину, передбаченого ч.3 ст.296 КК, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства (хуліганства), пов’язаного з опором представникові влади, який виконує обов’язки щодо охорони громадського порядку, суд жодним чином не зазначив, чи має якесь правове значення виключення частини обвинувачення, чи тягне це за собою якісь наслідки.

При кваліфікації хуліганства перш за все слід звернути увагу на те, що безпосереднім його об’єктом є громадський порядок, тобто суспільні відносини, сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників, і порядок полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

У свою чергу в ч.3 ст.296 КК передбачено відповідальність за хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або громадськості, який виконує обов’язки щодо охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства виявляється в активній протидії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) представникові влади чи громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов’язок щодо охорони громадського порядку. При цьому опір має бути складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення.

Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій — у вигляді протидії затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства й відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами стст.296 і 342 КК.

Зі встановлених судом обставин випливає, що опір не був складовою частиною хуліганства, він не мав місця в період його вчинення, оскільки факт хуліганства в приміщенні кафе «Піца», який передував установленій події, виключений як такий, що не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, варто звернути увагу й на те, що суб’єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом на грубе порушення громадського порядку та мотивами явної неповаги до суспільства. Тобто коли винний усвідомлює, що своїми діями грубо порушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, і бажає цього.

Відповідно до вироку Особа 1 виражався нецензурною лайкою виключно на адресу правоохоронців, відштовхував, шарпав за одяг та технічні засоби. У свою чергу судом не доведено того, що в нього був умисел саме на грубе порушення громадського порядку.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід урахувати наведене, усунути допущені порушення, належним чином розглянути апеляційну скаргу сторони захисту, чітко встановити послідовність дій обвинуваченого та дати їм належну правову оцінку, за наслідками апеляційного розгляду ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином умотивоване рішення.

Оскільки неповнота й однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, із цих підстав Суд не може скасувати вирок Личаківського райсуду від 3.05.2018 щодо Особи 1. Тому касаційна скарга захисника Михальського М.І. підлягає до часткового задоволення.

Із цих підстав та керуючись стст.434, 436, 438, 441,442 КПК, ВС

постановив:

Касаційну скаргу захисника Михальського М.І. задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10.12.2018 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.