Управленческие рекомендации

Какие решения может принимать комитет кредиторов в деле о банкротстве

Дела о банкротстве является уникальным процессом с характерными только для них особенностями. Одной из них является активное участие комитета кредиторов и определение дальнейшей судьбы предприятия, не имеющего возможности рассчитаться со своими долгами. Проанализируем, какими полномочиями наделен комитет и какие его решения являются обязательными для суда.

Утворення комітету кредиторів

У Кодексі з процедур банкрутства не міститься визначення поняття «комітет кредиторів». Натомість у ст.1 КзПБ лише сказано, що стороною у справі про банкрутство є конкурсні кредитори або представник комітету кредиторів.

Положення закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII також не містять визначення цього поняття, а різні редакції вказаного закону дають різне значення представництва кредиторів боржника у справі про банкрутство комітетом кредиторів.

Порядок виборів членів комітету кредиторів у різні періоди також мав свої відмінності. Так, за час дії редакції закону №2343-XII, що була чинна до 19.01.2013, збори кредиторів, котрі збиралися розпорядником майна боржника письмовим повідомленням, яке мало бути надіслане протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду, приймали рішення щодо виборів членів комітету кредиторів у складі не більше ніж 7 осіб відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах.

У положеннях редакції закону №2343-XII, чинної з 19.01.2013 до 21.10.2019, також говорилося, що збори кредиторів приймали рішення щодо виборів членів комітету в складі не більше ніж 7 осіб відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх. При цьому кредитор, котрий мав 25% і більше голосів, автоматично включався до складу комітету кредиторів.

Приписи КзПБ установлюють аналогічний порядок утворення комітету кредиторів. Основною відмінністю є те, що до 19.01.2013 голосувати за його обрання могли як конкурсні, так і «забезпечені» кредитори. А з набранням чинності новою редакцією закону й дотепер, навіть після введення в дію кодексу, — тільки конкурсні.

Повноваження в процедурі розпорядження майном

Повноваження комітету кредиторів залежать від судової процедури у справі про банкрутство. Так, у процедурі розпорядження майном основними повноваженнями є:

• вибори голови комітету;

• скликання зборів кредиторів;

• звернення до госпсуду з клопотанням про відкриття процедури санації або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• звернення до госпсуду з клопотанням про припинення повноважень розпорядника майна та призначення іншого;

• унесення пропозицій госпсуду щодо продовження або скорочення строку процедури розпорядження майном.

Редакція закону №2343-XII, чинна з 19.01.2013, та приписи КзПБ також передбачають право комітету кредиторів на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство (у тому числі й на стадії процедури розпорядження майном) звертатися до госпсуду з вимогою про визнання правочинів (договорів) боржника недійсними. Це дозволяє, зокрема, мінімізувати збитки кредиторів, які були завдані фраудаторними правочинами (тими, що вчинені боржником на шкоду кредиторам).

Головним прикладом управління можна вважати повноваження комітету кредиторів, закріплене в ст.28 КзПБ, у будь-який час звернутися до госпсуду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав. Після такого звернення госпсуд протягом 14 днів постановляє ухвалу про відсторонення арбітражного керуючого.

Утім, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі №911/1902/17 містяться такі висновки.

Клопотання про відсторонення арбітражного керуючого має бути обґрунтованим і вмотивованим. У ньому, зокрема, може даватися оцінка професійним якостям арбітражного керуючого, його компетентності, доброчесності при виконанні повноважень тощо.

У будь-якому випадку таке мотивування повинне враховувати принцип незалежності арбітражного керуючого (ч.1 ст.13 КзПБ).

У разі подачі комітетом кредиторів клопотання про відсторонення арбітражного керуючого, задоволення такого клопотання є правом, а не обов’язком суду, таке прохання не може бути безумовною підставою для відсторонення арбітражного керуючого. Суд повинен з’ясувати мотиви цього клопотання через призму принципу незалежності арбітражного керуючого.

Порушення вказаного принципу може призвести до процесуальних зловживань з боку комітету кредиторів з метою зміни кожного арбітражного керуючого, якого призначатиме суд відповідно до процедури, установленої КзПБ, що, у свою чергу, негативно позначиться на ефективності здійснення процедури банкрутства в цілому.

Отже, теоретично комітет кредиторів може звернутися до госпсуду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого, і положення ст.28 КзПБ не вимагають наявності підстав для задоволення такого звернення. Проте судова практика вказує на колізію такого підходу, який суперечить принципу незалежності арбітражного керуючого, що закріплений у приписах ст.13 кодексу.

До речі, не всі рішення комітету кредиторів мають для госпсуду обов’язковий характер. Так, рішення про звернення з клопотанням про відкриття процедури санації або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури мають рекомендаційний характер. Наприклад, якщо план санації не відповідає вимогам законодавства й не затверджений госпсудом у межах строку, визначеного для проведення процедури розпорядження майном боржника, то таке рішення комітету не матиме наслідком запровадження процедури санації.

Також у разі відсутності ознак неплатоспроможності боржника й наявності клопотання комітету кредиторів про відкриття ліквідаційної процедури госпсуд не зобов’язаний задовольняти таке клопотання, а повинен у порядку п.8 ч.1 ст.90 КзПБ закрити провадження.

Отже, приписи щодо розширення спектра впливу комітету кредиторів у процедурі розпорядження майном та інших судових процедурах, зокрема тих, які стосуються можливості відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень, потребують удосконалення. Адже існує колізія між положеннями стст.13 та 28 кодексу.

Повноваження в процедурі санації

Положення закону №2343-XII наділяли комітет кредиторів правом звернення до госпсуду з клопотанням про введення процедури санації та схвалення плану останньої. Приписи КзПБ наділяють комітет кредиторів лише правом звернення з клопотанням про введення процедури санації. План санації у справах, провадження в яких регулюється положеннями КзПБ, затверджується класами конкурсних кредиторів і класом забезпечених кредиторів.

Схвалення плану санації комітетом кредиторів у провадженнях, які регулювалися положеннями закону, не означало його автоматичного затвердження госпсудом. Суд був зобов’язаний перевірити відповідність плату санації вимогам закону й у разі невідповідності — відмовити в затвердженні.

Також комітет кредиторів у процедурі санації, яка регулюється як законом, так і КзПБ, не позбавлений права на подання позовів у межах справи про банкрутство про визнання недійсними правочинів боржника.

У провадженнях, які регулюються приписами закону, перед поданням звіту до госпсуду за 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для її дострокового припинення керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити про час і місце проведення засідання для його затвердження.

Положення КзПБ встановлюють обов’язок керуючого санацією подати письмовий звіт саме зборам, а не комітету кредиторів і повідомити останніх про час і місце проведення зборів для його затвердження.

Приписи закону закріплюють такі положення: якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у зв’язку з виконанням її плану й відновленням платоспроможності боржника, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню госпсудом. Єдина обставина, яка може унеможливити затвердження схваленого комітетом кредиторів звіту, є встановлення обґрунтованості скарг кредиторів.

Обґрунтованою в такому випадку може бути скарга кредитора, яка доводить відсутність виконання плану санації та порушення порядку розрахунків із кредиторами, тобто скарга на неправомірні дії, учинені керуючим санацією.

Це пояснюється тим, що виконання плану санації та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів є, по суті, метою судової процедури санації. Тож відсутність досягнення зазначеної мети унеможливлює затвердження звіту керуючого санацією та припинення провадження у справі про банкрутство.

Скарги кредиторів, які вказують на інші обставини, крім зазначених, не можуть упливати на затвердження госпсудом звіту, схваленого комітетом кредиторів у зв’язку з виконанням плану санації та відновленням платоспроможності боржника, і припинення провадження у справі про банкрутство, в якій процедура санації регулюється положеннями закону №2343-XII.

Крім того, наявність скарг, заяв і позовів, поданих у межах справи про банкрутство від інших учасників провадження, за наявності рішення комітету кредиторів про припинення процедури санації у зв’язку з виконанням її плану відповідно до норм ст.21 закону (у редакції, чинній до 19.01.2013) та ст.36 закону (у редакції, чинній з 19.01.2013 до 21.10.2019) не є підставою для відмови в затвердженні звіту.

Отже, рішення комітету кредиторів у справі про банкрутство, яка регулюється положеннями закону №2343-XII про припинення процедури санації у зв’язку з виконанням її плану, є управлінським рішенням. Воно зобов’язує суд за відсутності обґрунтованих скарг кредиторів, які стосуються виконання плану санації та розрахунків, затвердити звіт керуючого санацією.

Таким чином, органом самоорганізації кредиторів, який приймає управлінські рішення у справі про банкрутство, в якій введено процедуру санації, є комітет кредиторів, якщо така справа регулюється приписами закону №2343-XII. Якщо ж у справі про банкрутство введено процедуру санації, яка регулюється положеннями КзПБ, органом самоорганізації кредиторів, який приймає управлінські рішення, є збори.

Повноваження в ліквідаційній процедурі

Одним із найголовніших повноважень комітету кредиторів у ліквідаційній процедурі, яка регулюється КзПБ, є можливість погоджувати умови продажу майна банкрута, яке не є предметом забезпечення.

До таких умов, зокрема, належать:

• склад майна (лот);

• початкова ціна;

• крок аукціону.

Наявність рішення комітету кредиторів щодо умов продажу майна, яке не є предметом забезпечення, не перешкоджає зверненню до госпсуду для визначення умов продажу в тих випадках, коли арбітражний керуючий не згоден із прийнятим комітетом рішенням. У такому разі умови аукціону визначаються судом.

У провадженнях у справах про банкрутство, які регулювалися законом №2343-XII (у редакції, чинній з 19.01.2013 до 21.10.2019), умови продажу майна банкрута, що не є предметом забезпечення, визначалися лише ліквідатором. Про це свідчить судова практика, наприклад постанова Касаційного господарського суду від 21.06.2018 у справі №914/701/17. У ній наведений такий висновок про застосування норм права: «Законодавець, з одного боку, надає ліквідатору право вибору способів продажу активів боржника, зазначаючи про те, що такий вибір повинен здійснюватися з метою забезпечення їх відчуження за найвищими цінами (ч.1 ст.44 закону №2343-XII). При цьому право вибору ліквідатором способів реалізації майна за редакцією закону від 22.12.2011 №4212-VІ уже не пов’язане з наданням згоди комітету кредиторів на обрання способу продажу майна, як було передбачено попередньою редакцією закону».

Комітет кредиторів як і в провадженнях у справах про банкрутство, як за законом, так і за КзПБ має право під час дії ліквідаційної процедури на звернення до госпсуду із заявами про визнання недійсними правочинів боржника.

Положення закону №2343-XII передбачали обов’язкове схвалення комітетом кредиторів звіту ліквідатора за наслідками проведення ліквідаційної процедури. Таке схвалення хоч і було обов’язковим, але мало виключно рекомендаційний характер для ухвалення рішення про ліквідацію банкрута. Адже положення закону чітко встановлювали випадки, коли суд затверджує звіт ліквідатора. До них належить, зокрема, те, що:

• за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна;

• ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси;

• майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, але залишок майнових активів такого банкрута менший, ніж вимагається для продовження господарської діяльності згідно із законодавством.

Якщо ж комітет кредиторів схвалив звіт ліквідатора, але встановлено, що ліквідатор не виявив або не реалізував майнових активів банкрута в повному обсязі, то суд виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора в порядку, установленому законом №2343-XII.

Натомість положення КзПБ не передбачають схвалення комітетом кредиторів звіту ліквідатора. Тобто в ліквідаційній процедурі комітет кредиторів діє як орган управління, приймаючи рішення щодо усунення ліквідатора та щодо звернення із заявами про визнання недійсними правочинів боржника.

Важливий учасник

Комітет кредиторів є надзвичайно важливим учасником провадження у справі про банкрутство, який може впливати на долю боржника шляхом прийняття рішень, які в певних випадках є обов’язковими для госпсуду.

Прийняття КзПБ посилило взаємодію та вплив комітету кредиторів на арбітражного керуючого, який може виконувати у справі про банкрутство повноваження розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора. Адже комітет кредиторів у теорії може своїм рішенням відсторонити арбітражного керуючого від виконання повноважень.

Наявність колізії між положеннями стст.13, 28 КзПБ не дозволяє до кінця зрозуміти практичне втілення права комітету кредиторів ініціювати відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень ліквідатора незалежно від наявності підстав.

Натомість уведення в дію КзПБ звузило повноваження комітету в процедурі санації, передавши повноваження щодо прийняття управлінських рішень зборам кредиторів.